5 важных стихотворений Александра Олеся

Опубликовано: Среда, 04 января 2017 16:30
Марина Мойнихан Автор статьи:

Одной из главных тем 3 января стала эксгумация останков украинского поэта Александра Олеся в Праге. Кто-то осуждал чехов, а кто-то пытался разобраться, почему автора, умершего в 1944 году, "за последние 10 лет никто не пригласил в Украину". В связи с этим #Буквы решили составить топ-5 важных стихотворений поэта.

 За четыре десятилетия творческой жизни Александр Олесь создал ряд драматических произведений и издал несколько сборников стихов самой разной тематики. Олесь писал детские стихотворения, воинственные исторические поэмы, а из путешествий привозил трогательную пейзажную лирику.

Олеся, эмигрировавшего в 1919 году и считавшегося бардом украинского национального возрождения, по понятным причинам не печатали в СССР. Как это часто случалось, роль хранителя наследия взяла на себя украинская диаспора – например, в США в 1954 году вышел сборник избранных стихотворений, "изданный тиражом Объединения американско-украинских ветеринарных врачей" (сам Олесь был ветеринаром).

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ
Александр Олесь: факты из жизни украинского писателя

К сожалению, и в наши дни его наследию уделяется не очень много внимания. Стихи Олеся можно встретить в антологиях вроде сборника "Поезiя" (2008) издательства "Наукова думка" - там они делят содержание с произведениями других крупных украинских поэтов, и закономерно теряются на общем фоне.

Кроме того, небольшая выборка стихов (зачастую схожей тематики, как в случае с "Цветочной антологией" издательства Discursus 2013-го года) редко дает представление о разнообразии таланта автора. Именно поэтому мы решили взять по одному стихотворению каждой ключевой для Олеся темы.

ВОЗРОЖДЕНИЕ УКРАИНЫ

(см. также "Пicня", "Хай наші вчинки божевільні")

Яка краса: відродження країни!
Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів,
Мовчали десь святі під попелом руїни,
І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Коли відкільсь взялася міць шалена,
Як буря, все живе схопила, пройняла,—
І ось, — дивись, в руках замаяли знамена,
І гімн побід співа невільна сторона.

Так спить орел, — і враз, розкривши очі,
Угледе світ, красу і простір голубий,
І легко з скель спорхне, і в небі заклекоче
Про вільний льот орлів, про ранок золотий.

Так море іноді всю ніч дрімає,
І нагло хвилями, як крилами, заб'є,
І дивно перлами і барвами заграє,
І очі всесвіту до себе прикує.

Летить воно, хвилюється і ллється,
В обіймах сонячних і сяє, і тремтить,
І щастям все життя йому в той мент здається,
І все в той мент йому і годе, і щастить.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І де взялись ці хвилі сніжно-білі,
Хто дивно так навчив їх грати і шуміть,
З яких ясних країн чайки ці налетіли,
Що вміють ніжно так і плакать, і жаліть?..

Чайки, чайки! Тоді не треба плачу,
Коли іде борьба за волю, за життя,
Коли на хмарах я вже дивний відблиск бачу
І сонця жданого блискуче вороття.

ПЕЙЗАЖНАЯ ЛИРИКА

Поэт много путешествовал по Украине и за границей. В его сборниках нашлось место и для морских пейзажей Италии, и для любимых им крымских скал – но почти всегда их вид пробуждал у поэта тревожные мысли о родине (см. также "На зелених горах", "Айстри")

З кримських образiв

Біг я далеко від смутку і горя,
Біг і прибіг я до вільного моря.
"Море! О море, море розкішне,
Втіш моє серце, серце невтішне!" ...
Згуків утіхи шукаючи в шумі,
Камінь обняв я і слухав в задумі...
Море про власне могутньо співало,
Море нічого мені не сказало.
"Кедри, чинари, гранати, мімози,
Втіште мене ви і висушіть сльози,
Ніж в моїм серці, в крові мої груди..
Гляньте, як зранили їх мені люде..."
Дерево міцно обняв я в задумі,
Згуків утіхи шукаючи в шумі...
Тихо про власне шуміли гранати,
Кров мого серця не вміли уйняти...
Я серед степу: вертаюсь додому...
Краю немає степу голубому...
Краю і смутку моєму немає,
Пале він душу мою, розриває...
Чув я, - іде боротьба в моїм краю.
Втіху собі я в борні відшукаю,
Славою я свої рани загою...
Дайте, борці, мені кращую зброю!

БОРЬБА С НАЦИОНАЛЬНЫМ УГНЕТЕНИЕМ

Ранние стихотворения Олеся зачастую были посвящены борьбе с царизмом. После Октябрьской революции поэт не стал менее пламенно обличать угнетателей и тех, кто перешел на их сторону – так, в 1928 году он адресовал Павлу Тычине стихотворение "І ти продався їм, Тичино…" (См. также "Хто ви? Хто ви? з нагаями...", "Щоденно ворони летять...")

"Везли їх, зранених…"

Везли їх, зранених в борні з солдатами,
Везли їх, стомлених в тюрмі за ґратами,
Везли, щоб там, в краях холодних,
Згноїти велетнів народних,
Крилаті іскри потушить
І знов дурити і душить.
В сльозах затриманих, з палкими муками,
Вони прощалися з полями, з луками,
Навік прощались з краєм рідним,
З своїм сліпцем — народом бідним,
Неслись в чужинну сторону
І мов лягали у труну.
І ось вони на мить одну спинилися
І на селян крізь грати задивилися,
А ті стояли, як каміння,—
І хтось, лузаючи насіння,
Дививсь на вікна і сміявсь:
"А що, голубчику, попавсь".

ОДИНОЧЕСТВО ПОЭТА

Именно в экзистенциальной лирике Олеся наиболее заметна его принадлежность к символизму. В полной мере эта тема раскрылась для него в эмиграции, но и среди ранних стихотворений обнаруживаются яркие примеры (см. также "Вiн жив один", "Хтось близький")

"Кричи, паяце, смійсь, байдужий…"

"Кричи, паяце, смійсь, байдужий,
Розваги, жарту, сміху дай"...
..."Співай нам, грай, поете дужий.
Колишнє піснею згадай!.."
Кричить паяц, свистить, стрибає,
Пташками дзвоники знялись...
...Горить поет, на арфі грає,
А струни кровью налились.
... Пішли вдоволені бенкетом.
Погасли люстри золоті.
В пітьмі паяц обнявсь з поетом,
Стоять і плачуть в самоті.

ДЕТСКИЕ СТИХИ

Напоследок мы приберегли стихотворение, которое все наверняка помнят со школы.

"Ялинка"

Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати.
Я — сюди, а він — туди...
"Не віддам, — кричить, — нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можна гратись:
Порубаєте ліси —
Ніде буде і сховатись.
А у лісі скрізь вовки,
І ведмеді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці".
Страшно стало... "Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, —
Я не буду більш ніколи!"
Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.