Кучма і Тигрюля, FEMEN і S.T.A.L.K.E.R., Жадан і “Метромен”, “Аква Віта” і жаба-людожер: з тих пір, як Україна здобула незалежність, виросло ціле покоління, і росло воно часом на кумедних, абсурдних і цілковито незабутніх речах. #Букви згадують 26 явищ дев’яностих і нульових, які закономірно (або нез’ясовно!) формують “культурний код” сучасних українців.

1. ПОЛІТИЧНА РЕКЛАМА

Гасла і характерний імідж політиків ставали мемами задовго до того, як це слово увійшло в щоденний ужиток. “Кравчук, Марчук, Онопенко, Медведчук, Суркіс. Чорт, здається я запам’ятав це на все життя. У тій рекламі точно був 25 кадр”, – писав у своєму Twitter журналіст Денис Казанський. Як би ми зараз не ставилися до реальних прототипів цих персонажів, Тигрюля і монохромний Арсеній досі зачіпають ностальгічну струну в серці. Та що вже там: українська політична реклама – настільки потужне явище, що культового статусу набував навіть сам процес її створення (і навіть коли текст був написаний “трішки по-дебільному”).

001

2. СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА

Не згадуватимемо численні заклики пристебнути ремінь або “здати” місцевого хабарника правоохоронцям – вони, як і білборди з цитатами зі Святого Письма, вічні. По-справжньому культова соціалка з’являлася в Україні двічі. У 2005 році всі вулиці були у щитах із закликами збільшити чисельність населення до 52 мільйонів. “Країні не вістачає космонавтів! Кохаймося!” Лукавий смайлик підморгував киянам у найнесподіваніших районах міста – навіть на цвинтарі.

Втім, почуття такту в авторів цієї кампанії було кращим, ніж у тих, хто запустив відому серію “Мама чому я урод” (орфографію оригіналу збережено). У перервах між вибаченнями перед усіма, кого образили або шокували плакати, голова Асоціації зовнішньої реклами встиг пояснити, що помилки були зроблені навмисно – щоб було схоже на “потік свідомості”. Що ж: як багато творів, що випередили свій час, відомі розтяжки з шестипалою рукою миттєво попали в неласку – всі 500+ штук довелося зняти.

002

3. “ПРАВИЛА КОРИСТУВАННЯ МЕТРОПОЛІТЕНОМ”

Обізнаний читач заперечить, що прикладів геніальної соціалки в Україні було не два, а три. Але ми відповімо, що київський “Метромен”, він же київський містер Бін, він же герой роликів про правила безпечної поведінки в метро – абсолютно самостійне й неповторне явище. У прес-службі метро розповідають, що ролики були зняті ще у 2002-2004 рр. і демонструвалися доти, доки право показувати рекламу у вагонах не перекупила приватна фірма. Сюжети про пасажира-незграбу, якого зіграв актор Іван Марченко (хоча багато хто чомусь упізнає в ньому главу Мінкульту Євгена Ніщука), повернулися через десятиліття і всіх підкорили. По-перше, це справжнісінька слепстік-комедія. По-друге, ми досі не впевнені, що саме в них так гіпнотизує: костюм головного героя, його каскадерські трюки або зловісний смайлик з написом “вас можуть травмувати”.

4. “ТЕРИТОРІЯ А”

20 років тому не всі мали змогу дивитися MTV або VH1. Але кому вони були потрібні, якщо з’явився український хіт-парад “Територія А”? “Впусти мене” молодого ще гурту “Друга Рiка” замінив меломанам кліпи манірних фінів H.I.M., але унікальних явищ на екрані теж вистачало. Згадайте хоча б муркотіння Green Grey, злободенну “Аква Віту”, Андрія “Пiду втоплюся” Миколайчука чи Камалію, яка на станції метро “Либідська” поводилася навіть безрозсудніше, ніж герой нашого попереднього пункту.

5. УКРСУЧЛІТ

Видавництво “Фоліо” з’явилося в рік здобуття Україною незалежності та стало агентом явища, яке зараз об’єднує Сергія Жадана, Ірену Карпу, Любка Дереша та інших зірок української літературної сцени. І нехай Вікіпедія розповідає щось про елементи “богеміанізму”, “апокаліптицизму” й “некрокомунізму”, ми з вами пам’ятаємо, що ці книжки в м’яких обкладинках розповідали про секс, наркотики та рок-н-рол. А їхні автори завжди здавалися ріднішими за перекладних – не тільки завдяки культурній близькості, а й тому, що на відміну від західних ще не надихалися як слід свободою.

003 6. МУЛЬТФІЛЬМИ “УКРАНІМАФІЛЬМУ”

У 90-х рр. в кіоску з піратськими касетами можна було купити “Короля Лева”, але дорослішали ми все одно на тлі спадщини “Київнаукфільму” і його правонаступника – “Укранімафільму”: “Козаки”, “Капітошка”, “Петрик П’яточкін”, психоделічна “Аліса” і постпанк-опера “Муха-цокотуха”  з “Острову скарбів”. З 1990 року державна студія знімала мультфільми рідше через проблеми з фінансуванням, але навіть у цей період з’явилися кілька шедеврів – наприклад, пластиліновий і вічно актуальний епос з елементами розчленування “Йшов трамвай №9”.

7. “ІМПЕРІЯ КІНО”

У ті роки, коли телевізор ще вважався повноправною розвагою, а паперові телепрограми не відійшли остаточно в минуле, одну з передач ми завжди підкреслювали в них кислотними китайськими маркерами: “Імперія кіно” на “1+1”. Усі блокбастери транслювалися легально, а Юрій Макаров з Ольгою Сумською відмінно виконували функцію кінопросвітителів.

8. “МАСКИ-ШОУ”

Крім багатьох вірусних мелодій, які супроводжували скетчі одеських коміків, це шоу подарувало масовій свідомості характерний образ медсестри та евфемізм для неочікуваних офісних обшуків – власне, “маски-шоу”. Крім того, що, як не епізод “Маски на безлюдному острові”, надихнуло авторів фільму “ТойХтоПройшовКрізьВогонь”?

004

9. ПІДРУЧНИКИ АНГЛІЙСЬКОЇ

Хоча в нульових в Україні з’явилися глянцеві оксфордські підручники, більшість учнів вивчала ази grammar за Плахотником. І якщо ти досі можеш поетично змалювати ганчірку (чомусь називаючи її “duster”), що лежить під дошкою, – це здобутки проведених над ним годин.

005

10. ГРАФІТІ

Ні, не написи з пропозиціями придбати заборонені речовини, якими зараз розписані всі будинки і підземні переходи, а справжні полотна з витонченими авторськими “тегами”. На тематичних фестивалях типу “Снікерс Урбанії”, вперше проведеної в Києві у 2003 році, спробувати себе у графіті-мистецтві можна було легально. Але заборонені, імпровізовані чи геть божевільні написи завжди викликали більше емоцій: акуратні трафарети давно зафарбовані й забуті, але знамениту серію з розряду “творчість душевнохворих” пам’ятають майже всі:

006

11. РІНГТОНИ

Реклама рінгтонів була всюди, їх купували, відриваючи від серця 16 грн, а найсвіжіші коди для скачування мелодій в епоху карткового інтернету простіше було знайти в нині вимерлому телетексті. Вони були частиною іміджу; а реакція людей на вереск “горіхоколу” в кіно чи театрі була менш агресивною, якщо замість стандартного тону Nokia лунав національний гімн.

007

12. ЛИСТУВАННЯ

Коли Facebook ще не прийшов у наше життя, доступним і безпечним способом публічно засудити іншу людину залишався лист у газету. Деякі ЗМІ виділяли для цієї народної забави декілька шпальт; регіональні видання теж надавали читачам майданчик для суперечок і знайомств. У редакціях, які щотижня одержували сотні однакових портретів Сейлор Мун (адже власну творчість теж можна було надсилати), воістину працювали героїчні люди!

008

13. РЕГІОНАЛЬНІ ФОРУМИ

Прогресивніша форма спілкування. Усі ми там були, кожному щось потрібно було стягнути з локального ФТП-сервера. А ще локальні форуми навчили нас бути інтернет-скептиками, адже часом з’ясовувалося, що під псевдонімом “Валькірія666” ховається твій шкільний завуч.

14. “ЦІКАВА ГАЗЕТА”

Назвати “Неймовірне” бульварною містикою язик не повернеться навіть зараз (до речі, виписати газету й у черговий раз почитати про пригоди снігової людини чи шабаші на Лисій горі можна і сьогодні). Іноді здається, що автори сучасних українських хорорів проґавили всі класичні стрічки та надихалися виключно “Цікавою газетою”. І хіба можна їм дорікнути?

009

15. “КАZАНТИП”

“Республіка Z” виникла одночасно з появою незалежної України. І хоча її вільні звичаї обурювали старше покоління, фестиваль був дійсно унікальним явищем. Багато імен з його афіш відійшли у забуття ще у 2000-х, але деяким і сьогодні є що згадати:

16. УКРАЇНСЬКИЙ АНДЕГРАУНД

Будні українських музикантів, яких не кликали на “Червону руту” і центральні канали, зберегла пізньорадянська програма “Чортове колесо”, де можна побачити ще маловідомих “Братів Гадюкіних” і “ВВ”. Та паралельно існували ще загадкові “Цукор біла смерть”, шумні “Іванов Даун” і багато інших.

010

17. КРАЇНА. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

За десять з гаком років українці встигли по-новому подивитися на відомі ролики “Інтера”. Зараз важко абстрагуватися від того, що диктор “Країни” у 2014 році став ведучим “АнтиМайдану”. Але свого часу цей цикл з анімацією рівня “Цивілізації III”, що вийшла за п’ять років до того, дійсно багато зробив для популяризації української історії.

18. S.T.A.L.K.E.R.

До “Почекуна” терплячу покірність долі уособлював “Ждалкєр”. Гру створювали шість років, раз у раз переносили дати релізу, а ажіотаж навколо її розробки був чи не більш значущим явищем, ніж сам “Сталкер”. Але воно було того варте – завдяки S.T.A.L.K.E.R. і “Козакам” український гейм-девелопінг вийшов на міжнародний рівень.

19. КОМП’ЮТЕРНА ПРЕСА

Хоч успіхи розробників ігор в Україні лишалися скромними, ігрова журналістика була на висоті. “Шпіль!” був більш презентабельним, але всі знали, що справжні митці працювали у “МіК” – журналі, який формував смаки української молоді протягом 12 років. Багато хто зізнається, що продовжував купляти його, навіть переставши грати. Бо де ще могла з’явитися справжнісінька поема на чотири шпальти про черговий мод Half Life?

011 2

20. FEMENУ це важко повірити, але топлес-перформансам FEMEN в Україні та за її межами вже майже десять років! Їх захищали, їх зневажали, а коли дівчата попри планові відключення води плескалися у фонтані на Майдані – їм навіть заздрили.

012 2

21. КУЧМА

Головна ностальгійна фігура нашої політики, герой тематичних пабліків і єдиний український президент, що отримав іменний “-ізм”. Нікому ж не потрібно пояснювати, чим заслужене “Данілич” відрізняється від зневажливого “Фьодрич”?

22. КНИЖКОВІ БАРАХОЛКИ

Букіністи існували завжди і всюди, але видавничий ринок 90-х із його тоннами друкованої конспірології та погано перекладеної фантастики зробив із книжкових ринків по-справжньому екзотичні місця. Там і досі можна побачити міських божевільних і людей з нетривіальними поглядами на історію. Де ще можна витрусити з пошарпаної книжки листівку з картиною Вільгельма Котарбінського, випущену ще за його життя? Тільки на Петрівці!

013 2

Кадр з фільму “Колишні”

23. СЕКОНД ХЕНД

У “секондах” атмосфера була зовсім іншою. По суті вони залишилися типовими комісійними магазинами, але часом “човникам” вдавалося здивувати співвітчизників справжнім ексклюзивом. Для когось славнозвісні підвали під шляхопроводом були єдиною причиною відвідати столичну Шулявку, а жителям периферії доводилося чекати на візити “пиріжків” ІЖ-2715, на розкритих задніх дверях яких були розвішені синтетичні леопарди усіх кольорів веселки.

014 2

24. МЕРЕЖЕВИЙ МАРКЕТИНГ

Для багатьох українців це був перший крок у бізнесі – і досить часто останній. А словосполучення “молода перспективна компанія”, здається, скомпрометувало себе на багато років уперед. Молодше покоління ж запам’ятало ще одне правило: поки косметичний каталог передадуть на задні парти, “ароматичні” сторінки вже затруться до дірок:

015

25. СЕКТИ Й ЦІЛИТЕЛІ

Цілителі, провидці, пророки та інші аферисти заполонили міський простір рекламою своїх послуг, а газетні колонки з “реальними” відгуками їхніх клієнтів, здається, започаткували новий літературний жанр. Про численні тоталітарні секти на кшталт створеного у 1991 році “Білого братства” жартувати досі важко, тож ось вам модний Кашпіровський на стадіоні:

016

26. “ШОУ ДОВГОНОСИКІВ”

Коли зірки “Території А” починали набридати, ми чекали на їхню появу у “Шоу довгоносиків” – звичайно ж, з величезними причепленими носами. Хіба не пам’ятаєте “Ганьба! Слава! Тобто добрий вечір”? До кого у страшних снах не приходила жаба-людожер? Ані “СВ-шоу”, ані жоден проект колишніх гравців КВК не зміг стати настільки ж актуальним коментарем до нашого сьогодення, як ця передача.