Право на самозахист: У нас є гарне законодавство, та треба вдосконалювати процедуру, – адвокат Стерненка

Про це Віталій Коломієць розповів у коментарі #Буквам.

Він нагадав історії із висновками двох судмедекспертів, які “не можуть стверджувати про можливість, що (нападник на Стерненка, – ред.) Іван Кузнєцов міг пробігти 99 метрів за 20 секунд”.

“Дуже дивний висновок. Що це за формулювання таке: “Не можемо стверджувати про можливість?” Таким чином вони ухилилися від відповіді і на наступне питання від слідчого “міг чи не міг пробігти” або “неможливо точно відповісти”. І вся претензія судмедекспертів до цих 20-ти секунд. Як вони говорять: “Ми порахували за допомогою теплофізика, що він (Іван Кузнєцов, – ред.) мав би втратити свідомість за 20 секунд. І якщо 20 секунд, то Кузнєцов не міг пробігти 99 метрів. А якщо він не міг пробігти стільки, то поранення він отримав не на місці, яке вказує Стерненко, а ближче до місця, де виявили тіло”, – заявив адвокат.

Фото: OK LEGAL

Він вказує на те, що уся експертиза “крутися навколо тих 20 секунд”. Віталій Коломієць наголосив, що ці висновки від Київського бюро судмедекспертизи були спростовані ще рік тому Головним державним бюро СМЕ. Та ось тепер ЗМІ та деякі політики починають знову роздмухувати цю тему.

Чому в країні так стається, що правосуддя дуже часто починає завзято захищати саме вбивць чи ґвалтівників (яких позбавили життя під час самозахисту, – ред.), Віталій Коломієць називає дві причини: політичну і радянський спадок.

“Перша причина – це політична. Як у випадку зі Стерненко. Треба використати державний інструмент примусу для того, щоб вигадати якісь формальні докази, якійсь псевдонаукові теорії, інколи юридичні документи, щоб за допомогою цього всього повідомити про підозру і далі застосовувати процесуальний примус. Іншими словами – була б людина, а обвинувачення завжди знайдеться”, – розповів адвокат.

“Радянський спадок полягає у тому, що ніхто за часів Радянського Союзу не мав права застосовувати насилля, крім офіційної влади. Тобто, “советского гражданина охраняет милиция”. Іншими словами, коли відбувається акт самозахисту, знаходять тіло нападника, то по факту виявлення трупу починається кримінальне провадження. Слідчий, прокурор, оперативники – усі займаються вивченням справи. На це може піти кілька місяців і в кінці кінців доходять висновку, що це реально самозахист. Тоді виникає питання, що робити із цією роботою, на яку витратили стільки часу? Винести постанову про закриття і ні прокурору, ні слідчому, ні оперативнику не буде ніякого показника в роботі, ніякого заохочення? Тому, що правоохоронці роблять: вони схиляють людину, яка захищалася, до угоди. “Давай ми тобі напишемо про перевищення меж необхідної самооборони, бо людина ж таки померла. І не буває так, що хтось помер, і за це нікого не покарали”, – сказав адвокат.

За його словами, людину, яка себе захищала, починають залякувати більш жорсткою статтею Кримінального кодексу, непід’ємними витратами на адвокатів. І часто люди у стресі схиляються до такої позапроцесуальної угоди.

“На жаль, така практика зі сторони правоохоронців продовжує існувати. Ми кілька разів подавали зміни до КПК (Кримінального процесуального кодексу), щоб постанова про закриття провадження в умовах самозахисту теж була показником роботи слідчого на рівні з повідомленням про підозру. Тобто, слідчий усю роботу зробив, встановив обставини. Тому його за це так само треба заоохотити. На жаль, наразі правоохоронці вважають, що всі їхні постанови про закриття – це робота в холосту”.

Віталій Коломієць наголошує, що процесуальних можливостей для сфабрикування справи є безліч.

“І в справі щодо Сергія, коли була експертиза у березні 2020 року, прокурор Родіонов, який здійснював нагляд у цьому провадженні, написав слідчому відмову у підозрі для Сергія. Цього прокурора відсторонили. В той час Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова дала інтерв’ю, де заявила, що підозра Стерненку все одно буде”, – розповів Віталій Коломієць.

Адвокат зауважує, що новина про ці дві експертизи насправді не є новиною – їй вже півтора року. Тому виникає питання, чому її знову запустили в інформаційне поле.

“Мені здається, що це через публікації Сергія Стерненка про першого помічника Зеленського Сергія Шефіра. І зараз Стерненку відправили таку “ответочку”. А її у свою чергу підтримали ненависники Стерненка: ОПЗЖ, Бужанський, Рабінович та інші”, – сказав адвокат.

Щодо українського законодавства про право на самозахист, то Віталій Коломієць наголошує, що людині гарантоване таке право. Проте є питання по процедурах, які треба вдосконалювати.

“Базове законодавство, яке гарантує право на самозахист, та не вважає злочином заподіяння навіть смерті нападнику, в нас є. Є 36 стаття Кримінального кодексу України; в нас є 381 стаття Цивільного кодексу і головна стаття – ст. 27 Конституції України, яка визначає право людини захищати своє життя та здоров’я та життя і здоров’я інших людей від протиправного посягання. Просто нам треба утвердити нову процесуальну традицію”, – підсумував адвокат Віталій Коломієць.

Три напади на Стерненка і звинувачення у вбивстві

Перший напад на активіста стався 7 лютого 2018 року в під‘їзді його будинку. Невідомі побили його битою. Активіст опинився в лікарні на тиждень, а коли вийшов звідти – попросив про державну охорону, оскільки пов’язував напад зі своєю громадською діяльністю і підозрював у замовленні злочину місцеву владу (зокрема – мера міста Геннадія Труханова). Однак йому відмовили. Нібито через те, що не існувало загроз його життю та здоров’ю.

Другий напад стався за кілька місяців – 1 травня. Тоді Стерненко зі своєю дівчиною Наталею Усатенко збирався знімати мітинг комуністів під Оперним театром. Коли пара йшла через двір до авто, хлопець почув постріли. Невідомий стріляв з травматичної зброї. Одна з гумових куль влучила активістові у шию. Він погнався за нападником і зміг його затримати (другий втік). Ним виявився Абзал Байкумашев – раніше судимий за розбій. Фактично, наразі це єдиний арештований нападник. Активіст знову звернувся до поліції з проханням надати охорону, однак офіційної відповіді на це прохання він не отримав.

Третій, найрезонансніший і найвідоміший напад на одеського активіста стався приблизно за три тижні – 24 травня. Близько 23:00 Сергій разом із дівчиною повертався додому. В арці, яка вела до двору їхнього будинку, на них напали двоє невідомих. Активіст почав оборонятися й поранив обох нападників. Ті почали тікати.

Постраждалі намагалися самотужки їх затримати, однак наздогнати вдалося лише одного – Івана Кузнєцова, який помер у результаті отриманих ножових поранень.

Цікаво, що другий нападник на Стерненка Олександр Ісайкул вже навесні 2019-го втік з України.

За цей час журналісти “Слідство. Інфо” опублікували інформацію, що до нападів на активіста може бути причетною місцева поліція. Вони вказували на той факт, що під час другого замаху на Стерненка один з нападників тікав із місця злочину на автомобілі Mercedes, який був зареєстрований на тогочасного радника голови поліції Одещини Руслана Форостяка.

Підозру Стерненку оголосили в червні минулого року (за ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство) і ч. 2 ст. 263 (незаконне носіння холодної зброї)). Для цього його викликали на допит до Служби безпеки України.

• 23 лютого Приморський районний суд Одеси визнав винним одеського активіста Сергія Стерненка у справі за обвинуваченням у викраденні людини (колишнього члена проросійської партії “Родіна” Сергія Щербича). Детальніше про цю справу — за посиланням. Його позбавили волі на сім років і три місяці з конфіскацією 1/2 майна. Такий самий вирок отримав інший фігурант справи — Руслан Демчук.
• 9 квітня Одеський апеляційний суд відпустив активіста Сергія Стерненка з-під варти під цілодобовий домашній арешт.