Відповідне дослідження опублікували вчені з Університету Південної Флориди.

Вони досліджували ДНК 59 жінок, яких розділили на 2 групи. У першій групи були жінки, які пережили геноцид в Руанді у 1994 році та їхні діти. Вони були зґвалтовані, страждали від погроз та бачили вбивства на власні очі. У другій групі були жінки, які чекали дитину в той самий час, однак жили в інших частинах світу.

Згідно з дослідженням, страх геноциду пов’язаний із хімічними модифікаціями генів жінок та їхніх дітей. Значна кількість змін відбулася в генах, які пов’язані з ментальними розладами. Такими як, депресія і посттравматичний синдром.

Висновки свідчать про те, що, на відміну від генних мутацій, “епігенетичні” модифікації швидку реагують на травми, які проявилися через покоління.

“Епігенетика – це стабільні, але оборотні хімічні модифікації ДНК, які допомагають контролювати функцію гена. Вони відбуваються в коротший термін, ніж ті, які необхідні для змін в основній послідовності ДНК. Водночас дослідження показало, що пренатальна дія травми від геноциду була пов’язана з епігенетичним патерном, що передбачає зниження функції генів у потомства”, – зазначила співавторка дослідження Моніка Уддін.

Наразі вчені очікують на нову партію зразків ДНК, аби з’ясувати, як травма може вплинути на ризик певних психічних розладів, таких як посттравматичний стресовий синдром.