Війна проти України повалить режим Путіна – думка

Про це йдеться у матеріалі директора програми РФ-Євразія в Chatham House Джеймс Ніксі на CNN.

Поєднання нещодавніх поразок на полі бою та рішучості Заходу – зокрема, усвідомлення того, що Європа може пережити зиму завдяки своїм запасам без звичайних обсягів постачання енергоресурсів з РФ, а також небажання західних політиків розвернутися та визнати поразку – завдали ударів по РФ.

Судження щодо “найсильніших переваг” РФ у передбачуваній військовій силі та її статусу енергетичної наддержави, від якої європейці були залежні, виявилося помилковим.

Отже, Путін, екстреміст, якого його боягузливі підлеглі сильно ввели в оману щодо реальних можливостей РФ, був змушений підвищити ставку своїми останніми ядерними загрозами (він робить це вже 15 років), а також частковою мобілізацією нібито 300 000 резервістів.

Звісно, ​​саме загроза застосування ядерної зброї змушує західних осіб, які приймають рішення, зупинятися, а в деяких випадках – хитатися, як це й задумано. Зрештою, не слід сприймати це легковажно з боку держави, яка повернулася до фашизму і володіє трохи більш ніж половина запасів світової ядерної зброї.

Проте все більша більшість західних, а тепер і незахідних держав усвідомлюють, що ядерному шантажу не можна поступитися, адже це матиме довготривалі виснажливі наслідки для європейської та глобальної безпеки. Чимало світових лідерів, можливо, бажають піти на поступки, але це політично незручно робити, коли агресор і жертва так чітко відрізняються один від одного, і коли РФ втікає.

У будь-якому випадку, нещодавнє дослідження, опубліковане Chatham House, свідчить про те, що РФ має надзвичайно високий рівень захищеності використання ядерної зброї.

Погрожувати превентивним ядерним ударом – це одне, але серйозні люди на важливих посадах у РФ знають, що наслідки будуть надзвичайно жахливими – не в останню чергу це призведе до участі у війні багатьох країн зі ще більшою зброєю. Розгортання ядерної зброї не є неможливим – це за своєю суттю небезпечна ситуація, – але це залишається малоймовірним.

Зважаючи на все це, багато західних політиків все ще бояться закликати до фактичної поразки РФ – боячись наслідків або дій відчайдушного диктатора, або розвалу РФ (зі ще більш екстремальним лідером). Керівництво США, Німеччини та Франції зокрема не було настільки сміливим, щоб прямо закликати до цього, попри небажаність будь-якого результату на користь або поступку РФ.

Натомість вони більш розпливчасто говорять про злочини РФ та про підтримку України. Але вони не можуть уявити собі переможену РФ і ритуально говорять про необхідність не принижувати РФ (або навіть Путіна) – не враховуючи, що успішна допомога Україні у відновленні її територіальної цілісності дуже сильно принизить Кремль.

Звернення Путіна в середу мало що змінює – звісно, ​​не рішучість України, хоча, ймовірно, воно ще більше лякає російське населення, яке боїться потрапити в призов. Багато росіян все ще підтримують його (або, принаймні, неоднозначно), але більшість також не хочуть воювати.

“Дійсно, політики мають рацію, боячись ослабленої та приниженої РФ. Але логіка підказує, що їм варто ще більше обережними із сильними та сміливими”, – зазначає автор.

Також референдуми також матимуть невеликий ефект. Насправді ці “голосування” навіть не призначені для того, щоб надати вигляду легітимності, як у багатьох інших російських “виборах”. Це надто велике запитання для всіх, крім найпалкіших апологетів Путіна. У найкращому випадку референдуми можуть стати приводом для ширшої російської мобілізації та заяви про те, що війна зараз ведеться на російській території – виправдовуючи новий поштовх резервістів та їх неминучу жертву.

Ймовірним наступним кроком Путіна, коли він відчайдушно шукає нові способи повернути час назад на свою користь, будуть удари звичайними озброєннями по українській інфраструктурі та “традиційна” гібридна війна проти Заходу – справжнього ворога в його очах.

Цього й слід очікувати. Росія падає. Червона армія погано воювала проти Фінляндії в 1939 році і була відтіснена нацистами в 1941 році. Але вони перегрупувалися і повернулися на останніх етапах війни. Зовсім недавно, у Чечні наприкінці 1990-х років, РФ змінила ситуацію (частково посиливши жорстокість) після “поганого” початку. Тож зараз не час для самовдоволення Заходу, застерігає Ніксі.

Разом з тим, він наголосив, що режим Путіна лише зовні стабільний, але чим більше поразок йому буде завдано, тим більше його воєначальники втрачатимуть довіру до нього – настільки, наскільки вони цього ще не зробили. Це був би найкращий результат – зміна режиму зсередини, а не рукою Заходу чи навіть його політики. Ця війна повалить Путіна, переконаний автор.