Гра на публіку – це їхнє всьо. Вони поняття зеленого не мають, що можна якось по-іншому. Наркотична залежність від аплодисментів робить їх лизунами. Насправді нема нічого складного в тому, аби смачно лизнути неукам. Виборці “Слуги народу” не належать до числа вимогливих, тому догодити їм не становить особливих проблем. Та й не виборці вони. Вони – глядачі. Їхнє покликання – з попкорном у писку спостерігати, що буде, коли вони натиснуть ось цю зелену кнопочку. Може, посипеться конфеті. Може, зі скриньки вистрибне якийсь дотепник і почне корчити смішні міни. Може, ці всі зелені пуголовки, обрані наосліп і з вимкненим мозком, раптом стануть шикарними законотворцями й державними мужами. Віра глядача в ефект чуда – невичерпна. Покладів наїву в надрах нашого насєлєнія вистачить ще не на одну каденцію.

Зеленський і його команда не має за/під собою виборця – він має за/під собою глядача. Спостерігача. Обсерватора. Пасивного реципієнта намріяних благ. Таким не потрібно щось розтлумачувати. Таким протипоказано заперечувати. Таким не можна говорити голу неприглядну правду. Таким треба лишень регулярно лизати.

А це якраз їхній жанр. Гумор, прікол, комічність, КВН – це лизальний жанр, заточений на догоджання й підтакування. Глядачі прийшли отримати розслабон, а не дискомфорт чи поживу для екзистенційних роздумів. Сумніваюся, що зе-фани взагалі задіюють коли-небудь цю функцію мозку. Трускавець – це їхня тема. Трускавець закріпив перевірену й вельми дієву стратегію на публічне неуцтво. Вони не зобов’язані знати тонкощів парламентаризму. Вони щиро й невимушено визнають, що в питаннях бюджетоутворення є баранами. Вони по-дитячому прямо кажуть, що для них усі ці державні справи – це чортішо. Таке задушевне дилетантство не може не подобатися. На це воно й розраховано. Бо в кожному зеленому пуголовку, який зараз п’є трускавецьку нафтусю, їхній глядач побачив себе коханого. Невігласи й профани нарешті отримали своє питоме відображення в політиці. Вони замахалися 28 років морщити чоло і симулювати муки думання, бо від цього з’являються зморшки. Невігласи й профани шаленіють від того, що повнота влади опинилася в руках таких же невігласів і профанів. Це і є любов глядача до лицедія на сцені. Це і є той випадок, коли обкурена гримерка стала сценою.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: В Трускавце будущих депутатов “Слуги народа” учат прыгать на одной ноге: видео

Хороші, веселі хлопці сидять у трускавецькому готелі й конспектують. Я ж питаю: навіщо? Навіщо цей фарс? Навіть їжакові зрозуміло, що малоросійська фракція “Слуги народу” – це отара безвідмовних кнопкодавів, основне завдання яких – мовчки голосувати за все, що Разумков скаже. Для кого ці фейкові ігрища в самоосвіту? Малоросійська фракція “Слуги народу” – це слухняні виконавці волі свого екранного лідера.

Завдання трускавецького напучування – прищепити зеленим пуголовкам почуття вдячності. Кожен новообраний зе-депутат поїде з Трускавця не зі знаннями, а з відчуттям глибокої вдячності. По-перше, готель дійсно класний і крутий, тож багато новообраних “таких, як ми” чи не вперше відчули себе людиною з великої букви Ч. По-друге, там добре годують (навіть мус з ожини подають). По-третє, у малограмотних пацанів та пацанянок проклюнулося відчуття самоповаги: вони відчули причетність до чогось великого, масштабного, помпезного. Вони мріяли про це, так як кожен автослюсар мріє коли-небудь мати джип, який він ремонтував для когось. Вони, ці хороші, веселі й зовсім непогані хлопці, відчули командний дух, належність до колективу собі подібних амбітних вискочок. Їхня чистота – це їхній двигун. Конспектування дає ілюзію професіоналізму. Брейнсторми дають ілюзію креативності. Мус із ожини дає ілюзію успішності. Сам факт перебування в зеленій обоймі дає ілюзію впливовості. Цих хороших, веселих і зовсім непоганих хлопців навіть не потрібно заражати вірою в себе – вони завжди знали, що цей світ, як показує практика, належить двієчникам і трієчникам, тож Трускавець зафіксував це переконання.

“Ви тут – ніхто. Ви – політичні нулі. Це не ви перемогли, а наш Владімір Алєксандровіч!” – на цих словах зелені пуголовки влаштовують овації й бурхливі оплески, бо вони й так усе розуміють. Тренажерний зал, басейн, меню і рушники, викладені в формі лебедів, – це все наш Владімір Алєксандровіч, і дай йому, Боже, щастя-здоров’я-многая-літа. Вдячність найкраще прилипає до самодурів. І їм не варто нагадувати, що їх очікує сліпе кнопкодавство – вони на нього свідомо погодились. Головне – регулярно влаштовувати виїзні бенкети для своїх, для найрідніших, для видатних людей новітнього часу, на мужні плечі яких упала важка ноша врятувати цю країну. Хто, як не ми, прості хлопці з народу, які читають хіба що відривний календар?

А далі – тиша. Зелені пуголовки добряче бухнуть на дорожку, зберуть два блокнотики конспектів, спакують до валіз свою вітамінізовану віру у власну велич – і поїдуть складати присягу на вірність Богдану. Офіс Президента, дай нам днесь, і прости нам провини наші, як і ми, зе-депутати, прощаємо майбутні провини ваші.

Почнеться рутина. Вона ніколи ще такою не була. Ще ніхто з президентів не мав прямого управління Радою. І нема на те ради. Малоросійська фракція “Слуги народу” сяде в свої крісла і почне феєрію одобрямсів. Обговорення? На фіга. Дискусія? Не смішіть мої тапки, адже про що може дискутувати весільний фотограф із Дмитром, який виграв усю країну? Ніякої системи внутрішніх противаг. Тому що в Трускавці амбіцію переплавили у вдячність, а у вдячності значно довший ліміт експлуатації.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Насєлєніє погодиться на холодильник, навіть якщо він стоятиме в “русском мире” і рубльовій зоні

За моєю інформацією, буквально в ці дні керівництво “Слуги народу” займається формуванням зарплатного фонду для зелених пуголовків. Голе-босе-нещасне-від-дому-далеко приїхало до Києва і не має за що жити, тож усіх їх посадять на партійну зарплату (крім офіційної парламентської). Тепер їхній вдячності не буде меж. Голосувати будуть за все, що скажуть, не лише із міркувань вдячності, але й з міркувань порядності. У Трускавці вчили саме цьому.

– Ти що закінчував?

– Львівський універ. 5 років.

– А я Трускавець. Тиждень часу.

Плінтусний виборець, плінтусний глядач, плінтусні обранці, плінтусна країна.

Пропаганда аматорства завершиться тим, що невдовзі навіть не треба буде його приховувати.

Верховна Рада України 9-го розливу обіцяє бути дуже російською. Партійна вірність – понад усе. Послух і покора. Що скажуть зверху, те низи виконують із оргазматичним почуттям своєї корисності.
Трускавець – це історія не навчання, не підвищення кваліфікації, не інтелектуального росту. Це – історія штамповки пластмасових солдатиків із пластмасовими шабельками. Чим би дітьо не тішилося – лиш би не плакало.

А за цим стоїть мозковий центр із кількох осіб, які реально нудьгували в Трускавці. Вони запитували себе: ну за що на нашу голову оця вся шантрапа? Все одно ж будуть голосувати, як штики. Але ж ні – тут важливо, аби все гарно виглядало. Гра на публіку – це ж наше всьо.