– Яку роль може відігравати розвиток культурної політики України у контексті повоєнного відновлення громадянського суспільства та, згодом, інтеграції в європейське суспільство? Сучасна Європа ХХІ століття ще не бачила повномасштабної війни на своїх теренах, тож це є викликом як для теоретиків, так і для практиків.

– Культура відіграє величезну роль для окремих осіб, громад, суспільств, міст, регіонів, країн, а також для всієї Європи та Європейського Союзу. Хоча відповідно до договорів Європейського Союзу культура залишається національною компетенцією, роль ЄС полягає у сприянні розквіту культур на всій його території, пам’ятаючи при цьому гасло “об’єднані в різноманітності”.

Культура і культурна політика відіграють важливу роль — і для суспільства (об’єднуючи людей), і для економіки (розвиваючи туризм, створюючи робочі місця тощо). Я думаю, що для України це матиме вирішальне значення для відновлення та відбудови — культура будує мости та порозуміння між громадами, допомагає процесу зцілення. Жива культурна спільнота — низова, але підтримана розумним державним втручанням там, де це необхідно — приносить інновації, навички, творчість. І розуміння культури може і повинно бути широким — від креативних індустрій та культурних стартапів до пам’ятників, об’єктів спадщини, ландшафтів тощо.

– Які базові принципи розвитку культурної політики розглядають спікери саме говорячи про Україну після війни, чи очікують вони на культурний “бум” як природню відповідь суспільства на місяці-роки стресу та депресії через бойові дії, чи цей процес буде дещо штучним і потребуватиме значної стимуляції з боку міністерств і меценатів?

– Я думаю — і воркшоп Culture Policy Lab ERSTE у Відні це однозначно доводить — українське громадянське суспільство, і зокрема культурне громадянське суспільство, є енергійним, амбітним, цілеспрямованим і прагне, щоб зміни відбувалися на місцях якомога швидше. Але, звичайно, певні речі потребують часу — і багато викликів, які ми обговорювали у Відні, є також спільними для країн Європейського Союзу (також країни, звідки я родом — Польщі).

Для того, щоб все рухалося в правильному напрямку, громадянське суспільство повинно мати простір для експериментів і функціонування — фінансування, хорошу правову базу, простір, можливість налагоджувати контакти (національні, але також і міжнародні). Хороша державна культурна політика може допомогти в цьому, але культурне громадянське суспільство також має максимально підтримувати тих, хто приймає рішення у сфері культури – адже це спільна справа, яку ми робимо разом. І тільки працюючи пліч-о-пліч, ми можемо досягти успіху.

Роль культурного громадянського суспільства полягає в адвокації та переконанні політиків у важливій ролі культури — не тільки тих, хто приймає рішення у сфері культури (їх не потрібно переконувати в більшості випадків), але перш за все інших осіб, які приймають рішення або міністерства (фінансів, розвитку, економіки тощо). Це завжди є викликом — як ECF, разом з європейськими партнерами, ми також робимо це в Європейському Союзі, як наша кампанія “Культурна угода для Європи“. У цьому сенсі виклики схожі по всій Європі — але я впевнений, що ми також можемо підтримувати один одного, культурне громадянське суспільство України пліч-о-пліч з культурним громадянським суспільством з усієї Європи.