#БУКВи

Букви та кадри

2020 рік в об'єктиві
Олександра Кужельного
#Букви
Коронавірусні будні, протести та емоції, що завойовували наші серця. Що ми пережили у 2020 році – пригадуємо завдяки фотографіям кореспондента #Букв Олександра Кужельного.
Вперше я побачив Ріффа, коли до нього прийшли з обшуком рік тому. Вже тоді поліція заблокувала всі входи в двір його будинку і більша частина журналістів та друзів Ріффа не могли потрапити всередину. Я почав шукати можливість обійти кордон поліції, ходив довкола. Там було безліч гаражів, і я подумав, що їх можна перелізти. З гаража потрапив на стіну, зі стіни – на сміттєвий бак.

Як тільки я зіскочив, уся поліція повернулася до мене і стала пильно дивитись. На мить я подумав, що мене затримають, адже Аваков хто..? :)

Минув рік, Ріфф усе ще за ґратами".
Діти на акціях завжди виглядають дуже милими. Неоднозначними, але imba в плані фотографії".
Вийшов з автобусу, було темно і поблизу не було ні душі, пішов пішки до синагоги, але там лише інколи запалювалось світло і на балкончик виходили люди.

Пізніше я зрозумів, що мені треба знайти, де переночувати, і пішов шукати готель. Так я потрапив до єврейського містечка.

Зранку в суботу я вийшов з готелю з думкою про гарячу каву, але мені сказали, що всі заклади на цій вулиці не працюють, тому що шабат :) Кави вдалось випити лише в уманському парку.
Знімати місто під час весняного локдауну було складно. Згадую порожні вулиці, ніде було й кави випити, тільки де-не-де працювали кав'ярні з кавою to go".
Коли люди плачуть, завжди складно знімати. Журналістика – це не про сентименти, але, буває, робиш кадр – і в самого сльози, як під час зйомки в Борисполі".
Під час акції "Куб правди" активісти показують відео з ферм, де утримують та вбивають тварин. Люди, що проходять повз, ставлять питання. Багато хто каже, що хотіли б спробувати веганство, але поки не готові".
У притулках завжди складна атмосфера. З одного боку – ти оточений безліччю милих тварин, а з іншого – є розуміння, що вони не дуже щасливі і кожен з них мріє про дім.

Працівниці притулку розповідають різні історії, як до них потрапляють песики та котики. Переважно це нещасні тварини, яких викинули жахливі люди".
8 березня було одразу два івенти - акція та контракція. Коли так стається, буває, якась зі сторін провокує. Добре, якщо це закінчується словесною перепалкою, але іноді летять петарди, димовухи, каміння та пляшки. В такі моменти важливо спіймати кадр та не спіймати головою якийсь предмет :)".
На акціях під час сутичок найбільше я переживаю за техніку. Ще останнім часом хвилююсь, аби не загорітись від фаєрів :) Траплялось, іскри летіли мені на волосся, на одяг, інші речі і пропалювали тканини. Іскри та дим потрапляють в очі, ну, і перцеві балончики, звичайно, також. Це те, з чим фотокореспондент на акціях зіштовхується дуже часто.

Буває й таке, коли потрапляєш в кордон поліцейських, які намагаються відтиснути натовп кудись. В такі моменти, звісно, переживаєш за камеру. Ну, і, можливо, за ребра :)".
Коли я приїхав на місце вибуху на Позняках, я був вражений. Мені раніше не доводилось бачити таке на власні очі. Пам'ятаю, як мене шокувало те, що діра була наскрізна.

Я думав про людей в квартирах – що вони робили в цей момент? Хтось спав, хтось збирався кудись іти, хтось вийшов у магазин...

Пізніше я поїхав у ЖК, де видавали квартири постраждалим від вибуху. Хлопцю та його мамі видали квартиру. Коли він зайшов і побачив газову установку, то довго дивився на неї, потім опустив голову. Він був шокований.

На моє запитання, як він почувається, хлопець відповів, що його налякало і навіть образило те, що їм видали квартири з газом".
Після вбивства активіста Олексія Кучапіна я знімав чергове роздавання їжі безхатченкам і нужденним. Атмосфера була дивною. Були такі люди, які хотіли взяти побільше собі, а, може, й в інших відібрати.

Були, втім, і дуже тихі скромні люди, які просто чекали своєї черги і сиділи собі на лавочці і нікого не чіпали.

Я ніколи не бачив таких очей, як у них, як вони дивились на цю їжу. Вони брали її в руки і переважно відходили кудись вбік, щоб поїсти наодинці. Деякі ховали їжу в кишені, щоб було на потім".
Загалом у спільноті фотокорів є певного роду солідарність. Нормальні фотографи ніколи не будуть вриватись у кадр до іншого або спеціально заважати. Якщо випадково з'явився у кадрі, то переважно ти вибачаєшся.

Фотокори намагаються не заважати одне одному, адже розуміють, що це може торкнутися і їх самих".
В плані фотографії для мене цей рік був дуже насиченим. Навіть попри те, що якась його частина була, як пустеля, нічого не працювало ніде, доводилось знімати порожнє місто. В цьому є свій шарм.

2020-й був можливістю знаходити щось інше в фото. Також я навчився бачити інші речі в кадрі, помічати ракурси, які раніше здавались абсурдними, нецікавими. Зараз вони почали набувати нового відтінку для мене.

Крім того, цього року я почав працювати з командою, це також дало мені можливість знімати більше цікавого і загалом знімати більше".