Про це повідомляють #Букви.

22 лютого 2015-го під час мирної ходи євромайданівців пролунав вибух. Згодом експерти встановили, що то була керована протипіхотна міна. Її уламки смертельно поранили 4-ох осіб. Ще дев’ятеро постраждали.

Загиблими виявились 15-річний Даня Дідик, 18-річний Микола Мельничук, 37-річний Вадим Рибальченко та 52-річний Ігор Толмасов.

Зловмисників затримали майже одразу.

Тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко через кілька днів після харківського теракту заявив, що знайдено його організаторів та втілювачів. Це троє бойовиків, членів “Оплоту” – організації, яка за часів Євромайдану постачала так званих “тітушок” для побиття активістів.

22 квітня 2015 року прокуратура Харківської області затвердила та направила до Фрунзенського районного суду м. Харкова обвинувальний акт стосовно трьох підозрюваних в скоєнні теракту – Віктора Тетюцького, Володимира Дворнікова та Сергія Башликова.

26 грудня 2019 року прокурор Володимир Лимар заявив під час чергового засідання суду, що обвинувачені в теракті біля Палацу спорту є в списках на обмін, їх обміну принципово вимагає Росія. Домовленості про обмін утримуваними особами за принципом “всіх на всіх” до 31 грудня було досягнуто в рамках Нормандського саміту 9 грудня 2019 року у Парижі.

Колегія суддів Фрунзенського районного суду Харкова 28 грудня засудила обвинувачених у теракті Віктора Тетюцького, Володимира Дворнікова та Сергія Башликова до довічного ув’язнення із конфіскацією майна. Однак у зв’язку із “винятковими обставинами” запобіжний захід для засуджених змінений на “особисте зобов’язання”.

Адвокат потерпілих від теракту Олег Головков після оголошення вироку заявив представникам ЗМІ, що він і його підзахисні не мають ніяких претензій до самого вироку, але мають намір оскаржувати рішення про видачу засуджених як “політичне й жодним чином не пов’язане із законом”.

Що відомо про загиблих?

Даня Дідик народився в Харкові 27 квітня 1999 року. Хлопець навчався в місцевій бізнес-гімназії, а з третього класу – у школі №11. Займався плаванням, вільною боротьбою, дзюдо, самбо, грав у дитячій футбольній команді харківського “Металіста”.

Як учасник фанатського та патріотичного руху в Харкові виступав на захист єдності та незалежності України після початку агресії Росії проти України 2014 року, брав участь у всіх акціях за цілісність України. Зокрема, 27 квітня 2014 року, у свій день народження, Данило пройшов у колоні разом із п’ятьма тисячами вболівальників футбольнихо клубів “Металіст” та “Дніпро” в ході́ “За Єдину Україну”, що знаменувала, зокрема, примирення і єднання груп футбольних фанатів.

22 лютого 2015-го, в річницю перемоги Революції Гідності, у Харкові проходила хода на підтримку єдності України, в якій брав участь Данило. Хода почалася біля Палацу Спорту, активісти вишикувалися в колону та рушили в напрямку майдану Свободи, однак встигли пройти лише 100 метрів, коли було здійснено теракт.

Хлопець ішов попереду колони, перебував поблизу епіцентру вибуху й зазнав тяжкої черепно-мозкової травми. Травма призвела до коми. Наступного дня, 23 лютого 2015 року, не приходячи до тями, Данило помер.

До Дня Незалежності 2015 року Данила посмертно нагороджено орденом “За мужність” III ступеня.

14 серпня 2015 року – у Храмі апостола і євангеліста святого Іоанна Богослова Данило Дідик був посмертно нагороджений медаллю “За жертовність і любов до України”.

У липні 2019 р. українські музиканти розпочали проєкт “Так працює пам’ять”, у межах якого створюється музичний альбом у пам’ять про Данила і всіх, хто віддав життя за незалежність України.

Микола Мельничук народився в Харкові 19 грудня 1996 року. Був єдиною дитиною в сім’ї. У дитинстві займався боксом. Закінчив навчання у ліцеї №107 міста Харкова.

Вчився на першому курсі Харківського національного університету міського господарства імені О. М. Бекетова за спеціальністю туризм.

Брав активну участь у громадському житті Харкова: учасник ініціативи СТОПХАМ, харківського майдану 2013-2014, патріотичних акцій на захист цілісності України. Був ультрас харківського “Металіста”.

До Дня незалежності 2015 року Миколу посмертно нагороджено орденом “За мужність” III ступеня .

Вадим Рибальченко народився 12 вересня 1977 року в місті Лозова Харківської області.

1998 року закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ, факультет економічної безпеки, спеціальність “Правознавство”. Працював на різних посадах – від оперуповноваженого ВДСБЕЗ Лозівського МРВ до начальника кримінальної міліції Первомайського РВ ГУМВС України в Харківській області. За сумлінне ставлення до службових обов’язків неодноразово відзначався нагородами МВС та ГУМВС України в Харківській області.

З 2011 року – заступник начальника райвідділу – начальник кримінальної міліції Первомайського районного відділу ГУМВС України в Харківській області.

Загинув у віці 37 років в місті Харків 22 лютого 2015 року під час виконання службових обов’язків.

До Харкова підполковник міліції Вадим Рибальченко приїхав у службове відрядження – з організації супроводу масових заходів, запланованих на 22 лютого до річниці Революції Гідності та вшанування пам’яті полеглих героїв.

26 лютого 2015 року за особисту мужність, виявлену під час виконання службових обов’язків, самовіддане служіння Українському народові нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно). Також загиблому надано звання полковника міліції (посмертно).

Ігор Толмачов народився 10 травня 1962 року у місті Мінеральні Води Ставропольського краю, де закінчив загальноосвітню школу.

У 1979 році приїхав до Харкова продовжувати навчання і вступив до Харківського державного університету імені О. М. Горького на фізико-технічний факультет, який закінчив у 1985 році.

Активно займався альпінізмом, працював інструктором у молодіжних таборах, навчав юнацтво здоровому й активному способу життя. Був серед засновників харківського громадського рятувального загону – недержавної рятівної структури, разом із новоствореним загоном рятував життя людей після страшного землетрусу 1988 року в Спітаку та Гюмрі.

Працював науковим співробітником у Національному науковому центрі “Харківський фізико-технічний інститут”. У 1997 році продовжив трудову діяльність у сфері транспортно-експедиційних послуг. Працював виконавчим директором науково-виробничої фірми ТОВ “Вуглець”.

Був координатором Євромайданівського та волонтерського руху у Харкові, учасником самооборони, громадським активістом.

Нагороджений орденом “За мужність” III ст. – за громадянську мужність, патріотизм, самовіддане служіння Українському народові та медаллю УПЦ КП “За жертовність і любов до України”.