Історію найголовнішої державної мелодії вирішили нагадати #Букви.

Рішення про затвердження Державного гімну підписав голова Верховної Ради Іван Плющ у роковини смерті Павла Чубинського 15 січня.

Задля уникнення конфлікту з парламентом питання тексту гімну було відкладено (спеціальна парламентська комісія з цього питання була створена лише у 1996 році).

У березні 1993 року Симфонічний оркестр державної телерадіокомпанії України під керівництвом Володимира Сіренка здійснив фондовий запис Державного Гімну України.

6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон “Про Державний Гімн України”, запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроєктом пропонувалося затвердити як Державний Гімн Національний Гімн на музику Михайла Вербицького зі словами лише першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”.

В той самий час перша строфа гімну  згідно з пропозицією президента  звучала “Ще не вмерла України і слава, і воля”. Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46. Не брали участі в голосуванні комуністи та соціалісти.

Створення українського гімну

Все почалося з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш “Ще не вмерла Україна”, якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу.

Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у громади, відбулося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського “за вредное влияние на умы простолюдинов” на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

Перша публікація тексту гімну у львівському журналі “Мета” (1863, № 4).

 

Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського, пише музику до нього.

Надрукований з нотами був у 1865 р.

У 1917—1920 роках “Ще не вмерла Україна” став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР. Зокрема, 17 червня 1917 року авторитетне американське видання The New York Times опублікувало допис про затвердження офіційного перекладу гімну України.

1939 року “Ще не вмерла Україна” затверджений гімном Карпатської України.

Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, то “Ще не вмерла Україна” був відкинутий як варіант, щоб не викликати сепаратистські настрої серед українців. Потрібен був текст, в якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там “Між рівними рівна, між вільними вільна” та обов’язково мала бути висвітлена комуністична партія.

Це завдання виконав Павло Тичина. Його варіант “Живи, Україно, прекрасна і сильна”, покладений на музику Антона Лебединця, став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 року.