#Букви розповідають, як це було.

Передумови прийняття

Наприкінці 1980-х радянська імперія стала розпадатися. Навесні 1990 року незалежність проголосила Литва. Близькі до цього були Латвія та Естонія.

12 червня державний суверенітет задекларувала РРФСР. Цей документ, ухвалений російським парламентом, призвів до того, що протистоянню між керівниками СРСР і РРФСР Михайлом Горбачовим і Борисом Єльциним (тоді головою Верховної Ради Російської Федерації) досягло апогею. Горбачов зосередився на нейтралізації головного опонента – події в Україні для нього відійшли на задній план.

В Україні тим часом демократичні й патріотичні сили створили Народний Рух України за перебудову, який набирав ваги. Множилися інші організації, що виступали за свободу та незалежність нашої країни. Українська міжпартійна асамблея, ініціаторами створення якої були колишні політв’язні, просто на вулицях почала реєстрацію громадян Української Народної Республіки (на кінець 1990-го зареєстрували близько 3 мільйонів).

У березні 1990 року відбулися перші альтернативні вибори (коли до бюлетеня для голосування включено більше одного кандидата) до Верховної Ради УРСР дванадцятого скликання (яка увійшла в історію як Верховна Рада України демократичного скликання).

Тоді у Верховній Раді Української РСР склалися сприятливі умови для прийняття Декларації. 9 липня 1990 року лідер республіканських комуністів Володимир Івашко склав повноваження голови Верховної Ради УРСР.

Це деморалізувало комуністичну більшість і створило  можливість національно-демократичній опозиції провести радикальну за змістом Декларацію, яка стверджувала суверенність України.

Як готувався та ухвалювався документ

З 28 червня по 11 липня 1990 року у Верховній Раді УРСР тривало представлення та обговорення проєктів Декларації.

Загалом їх було 12: офіційний від президії, від депутатської групи “За радянську суверенну Україну” і дев’ять від опозиції (зокрема  авторські, наприклад, Сергія Головатого у співавторстві з Євгеном Тимченком, народорадівців Степана Хмари, Сергія Семенця, Тетяни Яхеєвої, Івана Валені, групи депутатів у складі Лариси Скорик, Івана Зайця, Володимира Івасюка, а також варіант лідера республіканців Левка Лук’яненка).

Підготовку офіційного проєкту Декларації виконували дві групи: Тимчасова комісія, створена президією Верховної Ради, і Комісія ВР з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин.

Зрештою за основу декларації взяли проєкти депутата-народорадівця Сергія Головатого і президії Верховної Ради.

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР, “виконуючи волю українського народу до побудови вільної незалежної держави”, схвалила Декларацію про державний суверенітет України.

З 384 депутатів, зареєстрованих у залі, “за” проголосували 355 осіб, “проти” висловилися 4, утримався – 1, решта – не брали участь у голосуванні.

Оскільки абсолютну більшість депутатів Верховної Ради становили комуністи, Декларації про державний суверенітет не надали статусу конституційного акта.

Водночас до Конституції УРСР були внесені статті, які проголошували верховенство українських законів над союзними. Це стало важливим кроком для наповнення Декларації реальним змістом.

День проголошення Декларації був оголошений в Україні святковим і вихідним. Перша річниця її ухвалення запам’яталася велелюдними урочистими мітингами та демонстраціями в багатьох регіонах.

Декларація про державний суверенітет України стала основою для “Акта проголошення незалежності України”, ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991 року.

Варто зазначити, що вперше День Незалежності Україна відзначила саме 16 липня 1991 року.

Про що йдеться в Декларації?

Декларація про державний суверенітет України  містить  з преамбули та 10 розділів.

Преамбула звучить так:

“Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах”.

Територія України в чинних кордонах проголошувалася недоторканною.

Одне з головних – положення про громадянство: всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять; громадяни всіх національностей становлять народ України.

Також визначалося виключне право українського народу на володіння, користування і розпорядження національними багатствами України.

Окрім того, проголошувалося право України на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки.

Фото: ukrinform.ua

Фото: ukrinform.ua

Мітинг біля Верховної Ради під час ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Київ, 16 липня 1990 року. Фото: uinp.gov.ua

Депутати Верховної Ради УРСР під час сесії, коли було ухвалено Декларацію про державний суверенітет України, вітають Леоніда Кравчука. Липень 1990 року. Фото із фондів “Укрінформу”

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.

  • Як відомо, в 2019 році Володимир Зеленський відмовився від проведення військового параду з нагоди Дня Незалежності. Він висловив думку, що “замість параду краще ці гроші виділити нашим героям, нашим військовим”. Було прийнято рішення виділити 300 мільйонів гривень на премії українським військовим. Відмову від параду тоді критикували в політикумі, а українці писали петицію з вимогою все ж таки його провести. Замість параду зрештою провели “Ходу Гідності”.
  • 20 травня цього року, на пресконференції з нагоди двох років президентської каденції, Володимир Зеленський анонсував проведення великого військового параду з нагоди святкування 30-річчя Незалежності України.