Про це йдеться у матеріалі міжнародного видання АР.

Раптовий стрибок цін на автомобільне паливо на початку року спровокував перші протести у віддаленому нафтовому містечку на заході країни.

На цей час  чи не кожним великим містом Казахстану котяться криваві побоїща: десятки тисяч людей захоплюють стратегічні установи, а проти них виводять війська.

Президент країни Касим-Жомарт Токаєв стає все більш авторитарною фігурою. Спершу він спробував  вгамувати натовп, розпустивши уряд. Але до кінця дня він змінив курс.

По-перше, він назвав демонстрантів терористами. Потім він звернувся до очолюваного Росією військового альянсу по допомогу в придушенні повстання, і ОДКБ погодилася спорядити невідому  кількість миротворців.

ЧОМУ НАВІСНІЮТЬ ЛЮДИ?

З п’яти центральноазійських республік, які здобули незалежність після розпаду Радянського Союзу, Казахстан на сьогодні є найбагатшою республікою.

Країна розташована на вершині колосальних запасів нафти, природного газу, урану та коштовних металів.

Проте, це не рятує громадян від фінансових проблем.

Середня щомісячна заробітна плата в Казахстані становить трохи менше ніж 600 доларів. Банківська система стала жертвою глибоких криз, спричинених мертвими кредитами. Як і у багатьох інших країнах регіону, процвітає дрібна корупція.

Мітинг, що спричинив чергову кризу, пройшов у непримітному західному нафтовому містечку Жанаозен. У цьому районі вже давно зародилося невдоволення тим, що його енергетичні багатства не доступні місцевому населенню. У 2011 році поліція застрелила в місті щонайменше 15 осіб, які протестували на підтримку звільнених після страйку нафтовиків.

Коли за фатальну ніч у суботу ціни на скраплений нафтовий газ, який більшість людей у ​​цьому районі використовує для заправляння своїх автомобілів, подвоїлися, терпець урвався.

Жителі прилеглих міст швидко приєдналися до них, і протягом кількох днів масові протести поширилися на решту країни.

ХТО КЕРУЄ ПРОТЕСТАМИ?

Придушення опозиційних чи “невдоволених” голосів у Казахстані давно стало нормою. Будь-які постаті, які прагнуть протистояти уряду, відтіснялися у будь-який доступний спосіб.

Таким чином, хоч демонстрації були надзвичайно масовими — лідерів протестного руху так і не з’явилася.

Більшу частину часу новітньої історії Казахстану влада перебувала у руках однієї людини –  колишнього президента Нурсултана Назарбаева. Ситуація змінилася у 2019 році, коли 81-річний Назарбаєв відійшов убік та призначив свого давнього союзника Токаєва своїм наступником. Як глава Ради безпеки, що контролює збройні сили та служби безпеки, Назарбаєв продовжував зберігати серйозний вплив у країні.

І ось, Токаєв. аби вгамувати гнів народу, оголосив, що він змінив Назарбаєва на посаді голови Ради безпеки.

Основна агресія на вулицях країни була спрямована не на Токаєва, а на Назарбаєва, якого все ще широко вважають остаточним правителем країни. Слоган “Шал кет!” (“Старий, вперед”) стало головним гаслом протестів.

ЯК ПОВОДИТЬСЯ ВЛАДА?

Представник поліції Алмати заявив, що десятки протестувальників загинули внаслідок сутичок. Також було вбито не менше десятка поліцейських.

Початкова реакція відповідала звичайній політиці поведінки перед суспільним невдоволенням.

У зв’язку з нападом на урядові будівлі у кількох великих містах президент Токаєв звернувся по допомогу до Організації Договору про колективну безпеку, військового альянсу під керівництвом Москви. Він виправдав заклик до зовнішнього втручання тим, що протестувальники ніби-то діяли за вказівкою міжнародних терористичних груп. Він не повідомив подробиць про те, що мав на увазі під цим.

ЩО МОЖЕ БУТИ ДАЛІ?

Це незвідана територія для Казахстану. У країні й раніше були великі демонстрації: у 2016 році, після ухвалення суперечливого земельного закону. І знову 2019 року, після суперечливих виборів, які закріпили владу Токаєва. Але ніколи не було нічого подібного.

В одному зі своїх звернень до громадськості у середу Токаєв пообіцяв продовжити реформи та натякнув, що політична лібералізація можлива.

Проте його дії натякали на те, що натомість він піде репресивнішим шляхом.

З усім тим, через те, що вуличним протестам не вистачає уваги, принаймні наразі важко уявити, чим вони можуть закінчитися. Але навіть якщо їм не вдасться повалити уряд, цілком можливо, що вони можуть призвести до глибокої трансформації.