Про це заявив політолог Юджин Чаусовський у колонці Foreign Policy.

“Ухвалюючи рішення про напад на пострадянському просторі, Росія орієнтується насамперед на п’ять змінних: привід, місцева підтримка, очікувана військова реакція, технічна спроможність та відносно малі очікувані політичні й економічні втрати. Особливо якщо це невійськова відповідь через санкції чи дипломатичні обмеження”, – зазначає Ю.Чаусовський.

Якщо будь-яка з умов є недостатньою або відсутня, то РФ навряд наважиться на військове вторгнення, навіть у межах колишнього радянського простору. Якщо ж усі чинники наявні, тоді ймовірність російського військового вторгнення значно вища. У разі прорахунку Росія заплатить дуже високу ціну, — наголошує політолог.

За його словами, усі необхідні умови були на момент вторгнення Росії до Грузії у 2008 році та в Україну у 2014 році.

У 2008 році приводом для вторгнення став обстріл грузинськими військами сіл Південної Осетії. У цьому регіоні та в Абхазії російські війська мали вагому підтримку, але не в решті Грузії. У РФ був прямий доступ до Грузії через Рокський тунель. Там також очікували, що відповідь Заходу буде обмеженою.

Водночас Росія не напала на Естонію у 2007 році через інцидент довкола Бронзового солдата — пам’ятника радянським воїнам, який із центру Таллінна перенесли на військове кладовище. Хоча нібито мала причину у вигляді захисту етнічних росіян. Проте, тут очевидним є те, що Естонія є членом НАТО, тож наявні умови стають нікчемними.

На думку аналітика, без вагомого приводу напад є малоймовірним. Тож у ситуації з Україною  військова агресія може лише наблизити країну до НАТО. Якщо поглянути на п’ять основних умов, ситуація зараз інша, ніж у 2014 році.

“Зараз Україна має набагато більшу підтримку з боку Заходу, і хоча вона не є членом НАТО, економічні, політичні та потенційно військові втрати для Росії будуть значно більшими. Також Росія не матиме підтримки населення, яка була на Донбасі та у Криму”, – вважає експерт.

Проте, це не виключає альтернативних, нетрадиційних військових заходів з боку Росії, таких як прихована діяльність, політичні маніпуляції, кібератаки, пропаганда та дезінформація.

“Використання Росією військової сили в епоху Путіна — хоча часто здається агресивним і непостійним — насправді є досить консервативним і не схильним до ризику. Кремль проводить потужний аналіз витрат і вигод у кожному окремому випадку”, – резюмує Ю.Чаусовський.