#Букви публікують повний переклад матеріалу Finanсial Times.

Росія воює з Україною вже майже 5 місяців, проте, за словами Путіна після захоплення Лисичанська, “ми насправді ще нічого не починали”.

Захоплення цього міста стало важливою “віхою” для путінської військової кампанії на Донбасі.  Це був успіх, на який росіяни чекали давно, і він став важливим для підняття їх бойового духу. Поки одні підрозділи росіян отримали у винагороду перепочинок, інших вже спрямували на інший напрямок – у наступ одразу з трьох сторін на такі важливі міста Донбасу, як Слов’янськ, Краматорськ і Бахмут.

Кремлю знадобилося майже три місяці, аби захопити решту 20 відсотків Луганської області з середини квітня. Невдалі спроби оточити та захопити українські війська, що було частиною первісного плану захоплення Донбасу, загальмували просування росіян та спонукали їх змінити тактику.

Вони посилили обстріли – до 50 тисяч снарядів випускалися щодня, просто заливаючи позиції українців вогнем і змушуючи їх відступати. Україна щодня втрачала 100-200 бійців, особливо найбільш боєздатних, а це загалом відбивалося і на настроях в українському війську, яке до цього виявляло сталеву витримку.

Після провального наступу на Київ і посилення наступу на Луганському напрямку, війна в Україні переходить у третю фазу, де виснаження супротивника стає найвагомішим фактором. Російська артилерія допомагає Москві просуватися сантиметр за сантиметром, і це зрештою може дозволити їй отримати повний контроль над Донбасом – зараз вона вже контролює 75 відсотків регіону. Отримавши повний контроль, Путін може проголосити перемогу і вже тоді вимагати мирних угод на умовах, вигідних для Москви. Не виключено, що тоді західні країни під тиском енергетичного шантажу росіян будуть змушені підштовхувати Київ до прийняття вимог РФ.

“Найцікавіше питання – це не те, яка зі сторін забере собі, скажімо, клапоть землі у 5 кілометрів, і навіть не те, у якому місці це трапиться, а скоріше довгострокові перспективи для двох сторін”, – стверджує Майкл Кофман, що займається вивченням РФ в аналітичному центрі при ЦРУ. Він стверджує, що увага, зосереджена на захопленні територій, заважає людям бачити ширшу картину того, що відбувається. Тут якраз важливі радше масштаб втрат і можливості сторін відновлювати свої сили.

Протягом останніх декількох тижнів в Україну доставили далекобійні ракети з США, що можуть допомогти протистояти артилерії росіян та перешкодити їхній військовій логістиці. Те, наскільки вдало Київ зможе використати нові наступальні можливості, матиме вирішальне значення для цього конфлікту.

Невпинний натиск до певної міри дозволяв росіянам компенсувати невдачі, яких вони зазнали при невдалій спробі захопити Київ. І вони поволі, але напирають все далі й далі. Якщо Слов’янськ, Краматорськ і Бахмут опиняться в зоні досяжності російської артилерії, їх буде майже неможливо відстояти, навіть якщо вони будуть добре укріплені.

Попри повільне просування та важкі втрати, Росія може використати свою виразну перевагу в артилерії – українські урядовці стверджують, що співвідношення у кількості гармат в українців та росіян — 1:10.

“Росія може і надалі продовжувати цілитися в українські склади з боєприпасами, українські резерви військ, виснажуючи при цьому і міжнародну спільноту, аби потроху видряпати собі усе те, що потрібно для досягнення поставлених цілей”, – стверджують експерти Джек Волтінг та Нік Рейнольдз у своєму дослідженні для лондонського інституту Королівських об’єднаних досліджень.

Окрім хронічної нестачі артилерійських снарядів, вони згадують й інші слабкі сторони українських військових, наприклад нестачу досвідченої піхоти та бронемашин для ведення наступальних дій, а також недостатню кількість засобів радіозв’язку та неспроможність виявляти та придушувати радіоелектронні системи росіян.

Завдяки недавнім успіхам на полі бою, Микола Патрушев, очільник російського ФСБ, знову завів мову про плани Кремля щодо усунення українського керівництва та “денацифікацію” України.

Однак подібна бравада не може приховати й уразливі місця російських військових – у них, як кажуть українські урядовці та західні експерти, теж вже відчутна нестача людського ресурсу та техніки.

Елементарний математичний підхід свідчить, що ситуація складається на користь Києва, переконаний Корі Шейк, очільник Американського інституту підприємництва. Експерт зауважив, що Москві бракує боєздатних резервів, в той час, як в Україну йде потік зброї з Заходу.

Попри обурливі настрої націоналістично налаштованих лідерів думок у Росії, Путін наразі відмовляється оголошувати загальну мобілізацію. Такий крок, певно, був би вкрай непопулярним, і міг мимоволі стати визнанням факту, що російська “спеціальна військова операція” в Україні зазнає невдачі.

“Щонайменше 80 відсотків російської армії вже воює в Україні, вони виснажені та просуваються вкрай повільно, – наголосив Шейк. – Якщо Путін справді наважиться  провести загальну мобілізацію… то ці символічні успіхи в Луганській області не сильно сприятимуть посиленню стратегічної позиції. Навіть якщо ті успіхи справді якось вплинуть на проведення мобілізації, то знадобляться багато місяців для того, щоб підготувати мобілізованих. В України є віконце можливостей у щонайменше найближчі пів року, аби перемогти у війні”.

Відчуття втоми

Згідно з українськими даними, Росія вже втратила у війні 37 400 військових. Британці оцінюють втрати росіян у 25 тисяч. Якою б не була справжня цифра, Росія вже зіштовхнулася з труднощами у поповненні своїх військових підрозділів і змушена пропонувати чималі грошові винагороди, аби заманити колишніх військових підписати нові контракти на службу в ЗС РФ. Левова частка бойових дій велась у Луганську за допомогою солдатів, мобілізованих у загальному порядку, або ж вимушених контрактників з проросійських регіонів, де заправляють сепаратисти.

Російська бронетехніка теж зазнала великих втрат, тому росіяни змушені використовувати танки Т-62 ще з 60-х років минулого століття, а їх бронетранспортери випущені ще раніше – у 50-х.

Український урядовець каже, що на сході країни російські війська вже б’ють по наземних цілях, використовуючи комплекси протиповітряної оборони С-300, які зазвичай задіюють проти літаків та ракет, що теж вказує на брак вже власне і ракет.

“Вони усе ж ще дуже небезпечні. Якщо подумати про 25 тисяч вбитих, то будь-який інший режим вже відмовився б від своїх планів, – каже міністр оборони Британії Бен Воллес. – Однак, вони продовжують напирати. Вони діють на рівні Першої світової війни, просуваються метр за метром, тут не про кілометри мова. Можливо, вони захоплюють декілька спорожнілих селищ. Потім десь їх знову змушують відступити. Вони так втрачають неймовірно багато озброєння та людей”.

Кофман теж поділяє думку британського міністра: “На загал, схоже на те, що російські війська повільно таки сунуться далі. Однак, я доволі скептично ставлюсь до їх можливостей щодо захоплення Слов’янська та Краматорська. Це дуже укріплені райони, і з такою динамікою російські війська невдовзі виснажаться – ще до того, як їм вдасться провести там успішні наступи”.

Один британський урядовець ще недавно казав, що наприкінці червня обидві сторони опиняться на “межі виснаження”. Однак, за декілька останніх тижнів багато що змінили поставки західної далекобійної зброї – українці спочатку повернули собі острів Зміїний, а тепер і нищать склади з боєприпасами росіян далеко в їхньому тилу.

Лоуренс Фрідман, почесний професор лондонського Королівського коледжу, каже, що війна перейшла у перехідну фазу, де росіянам потрібно не тільки наступати, але й обороняти свої позиції, в той час, як Україна налаштовується на контрнаступальні дії.

І знову ж багато що змінили далекобійні системи HIMARS, які можуть уражати цілі на 70-80 км вглиб території та снаряди яких обладнані GPS-наведенням, що забезпечує велику точність  ураження цілей.

“В України до цього не було можливостей для серйозної контрбатарейної боротьби, а тепер вже є”, – зазначив Фрідман.

І ефект від HIMARS був відчутний одразу. За останні два тижні українські військові знищили два склади російської зброї, базу з пальним, командні центри, і навіть солдатські казарми, каже колишній полковник ЗСУ та військовий експерт Петро П’ятаков.

“Це порушило логістичні поставки снарядів та зменшило вогневу потужність росіян… і надало можливості українським військовим ефективніше відбивати наступ ворога”, – впевнений український експерт.

В одному зі своїх недавніх відеозвернень минулого тижня президент України Володимир Зеленський позитивно відгукнувся про постачання HIMARS, зазначивши, що ті “значно зменшили наступальний потенціал російської армії”.

Постачання HIMARS

Україна наразі отримала 8 таких систем від США, а ще по чотири обіцяли доправити невдовзі США та Велика Британія. Однак, аби внести злам у хід війни, потрібні десятки таких установок. В той час як Росія намагатиметься адаптувати тактику та логістику, зважаючи на цю нову загрозу.

Поставки HIMARS відбуваються у момент, коли Київ налаштований посилити тиск на російські війська на сході країни, де йому вдається відвоювати території довкола Херсона, який потрапив до рук росіян на початку вторгнення у лютому.

Це місто, можливо, стратегічно не менш важливе, аніж міста Донбасу, які російська артилерія перетворила на суцільну руїну. Херсонська область також контролює надходження води до окупованого Криму.

Місто Херсон може стати серйозним випробування можливостей України щодо відвоювання своїх територій у затяжній війні, каже Кофман. Якщо вона зазнає невдачі, це означатиме, що сподівання на те, аби вибити росіян до меж, на яких вони були напередодні війни, в України доволі обмежені.

Фрідман наголошує, що спроможність провести широкомасштабну контрнаступальну операцію – це найбільший виклик для Києва зараз. Українці втратили чимало найбільш боєздатних військових у битвах на Донбасі і зараз все більше змушені покладатися на сили тероборонців.

Підготовка українських піхотинців у західних країнах – не менш важлива, аніж постачання самої зброї. Минулого тижня почала діяти британська програма інтенсивної бойової підготовки для 10 тисяч українських військових. Військові, яких будуть випускати кожні три місяці, мають допомогти Києву вибудувати другий ешелон військ та підтримки для контрнаступу наприкінці цього року чи вже у наступному, 2023-му році.

Навіть без успішного контрнаступу Україна спроможна поступово вибивати російські війська. “Для Путіна найбільшою проблемою є підтримка бойового настрою своєї армії, а для України питання номер один – це захист власної території”, – пояснює Фрідман.

Питання газу та гібридна війна Росії

Найсильніша позиція у росіян знаходиться усе ж поза полем битви.  Влаштувавши блокаду на Чорному морі, вона має можливість тримати у зашморгу українську економіку, що, своєю чергою, відбивається на цінах на харчові продукти вже у глобальному масштабі. А ракетні обстріли – за останні тижні вони поцілили у торгівельний центр, санаторій і декілька багатоповерхівок — покликані підривати настрої.

Українська бюджетна криза поглиблюється через занепад ділової активності в країні, зменшення надходжень від податків та прибутків, котрі звично країна отримувала від продажу зерна та сталі. Нацбанк України тільки у червні витратив 9.3% валютних резервів країни.

Радник українського президента Олег Устенко каже, що країні потрібно отримувати від Заходу 9 мільярдів доларів щомісяця, аби перекривати провали в бюджеті. Раніше мова йшла про цифру у 5-6 мільярдів. “Без фінансової допомоги наших союзників це буде не те, що важко, це буде майже неможливо зробити”, – пояснив Устенко.

США передали Києву 4 мільярди доларів економічної допомоги і очікують виділити ще 2.6 мільярди до вересня. Євросоюз зібрав лише поки 1 млрд. євро з дев’яти, обіцяних у квітні, і там ще точаться суперечки, чи варто надавати такі позики.

Тим часом Росія прагне притиснути Європу через зменшення поставок газу і погрожує вимкнути подачу взагалі, що може призвести до стрибка цін на комунальні послуги і, вірогідно, спричинити зупинку секторів економіки, залежних від російських енергетичних поставок у випадку, якщо запаси газу вичерпаються ще до зими.

“Якщо російська наземна наступальна операція зупиниться улітку, чи перейде у режим оборони, Росія не вважатиме це за проблему. Натомість вони посилять гібридну та економічну війну”, – каже західний військовий експерт.

Українські чиновники стверджують, що Путін розраховує на те, аби економічні втрати через інфляцію та нестачу газу змусили європейські країни взятися схиляти Київ до закінчення війни на умовах, вигідних для Москви.

Російський лідер, певно, недооцінює рішучість Заходу точно так, як він помилково вважав, що західні країни не стануть на бік України після вторгнення, каже Шейк.

“Треба віддати їм належне, люди в цих країнах стали на бік України і реально готові нести тягар заради української незалежності. І це круто. Однак зберігати цей настрій буде доволі важко”, – наголошує Шейк.