Народна депутатка України Лариса Білозір прокоментувала розробку кар’єру біля заповідника Буша на Вінничині 
Про це інформують #Букви.
Після 24 лютого художник вирішив позбутися закінчення “ов”, яке навмисне колись додавали радянські чиновники для русифікації українських територій. Експозиція розповідає про оману звичних символів — по центру блискуче коло з піском всередині, яке наче й щит для захисту, але в ньому втім можна побачити й власних демонів.
-
«Десакралізація»: проєкт українського скульптора Олексія Золотарьова
-
«Десакралізація»: проєкт українського скульптора Олексія Золотарьова
-
«Десакралізація»: проєкт українського скульптора Олексія Золотарьова
-
«Десакралізація»: проєкт українського скульптора Олексія Золотарьова
-
«Десакралізація»: проєкт українського скульптора Олексія Золотарьова
-
«Десакралізація»: проєкт українського скульптора Олексія Золотарьова
-
«Десакралізація»: проєкт українського скульптора Олексія Золотарьова
-
«Десакралізація»: проєкт українського скульптора Олексія Золотарьова
-
«Десакралізація»: проєкт українського скульптора Олексія Золотарьова
«Десакралізація»: проєкт українського скульптора Олексія Золотарьова // 9 фото
Цікаво, що митець жив якийсь час у Берліні, тут у нього мама і сестра. Власне, після повернення у 2003 році до Києва Олексій прийняв рішення розмовляти виключно українською: “Я якось різко відчув цей дисонанс, коли пожив у Німеччині, що тут всі розмовляють німецькою, як у Франції французькою, а в Італії італійською, і тільки у нас чомусь всі навколо більше говорили тоді російською. Моя родина була російськомовною і пройшов певний час поки всі звикли до мого вибору. Ми іноді чіпляємося за якісь наче традиційні речі, але вони не завжди наші і часто вимагають не просто переосмислення, а й відкидання. Десакралізація – це саме про перегляд цінностей, які перестали працювати”.
Фото: Олексій Золотарьов
Фото: Олексій Золотарьов
Фото: Олексій Золотарьов
Фото: Олексій Золотарьов
Фото: Олексій Золотарьов
Фото: Олексій Золотарьов
Єдине фото в експозиції зроблене кілька років тому також в Берліні в типовому старому будинку. На відміну від “дзеркала-щита” рух на фотографії завмер. Екстравагантне вбрання не дає підказок чоловік це чи жінка, а інтер’єр — куди прямує осяяна м’яким світлом людина.
Загалом невеликий простір виставки закликає відвідувача спинитися, озирнутися, не втікати від “вовків-змін”, бо ця зустріч неминуча і тільки поглянувши у вічі власному страху, можна стати трохи вільнішим від давніх уже неактуальних, понять та вірувань.
