#Букви розповідають про життя видатного українського генерала.

Петро Григоренко народився 16 жовтня 1907 року у селі Борисівка Приморського району Запорізької області в селянській родині. Петро Григоренко був політруком у трудовій школі і в дитмістечку для неповнолітніх правопорушників.

Село Григоренка було “червоне”.

У 1981 році в Нью-Йорку у видавництві “Детинец” вийшов на 845 сторінок том спогадів Петра Григоренка під категоричною назвою “В подполье можно встретить только крыс…”. У цій книзі Григоренко згадав і батьків. Він написав, що ріс без матері, адже вона померла, коли хлопчику було 3 роки.

“Мамы у меня не было. Она умерла когда мне исполнилось три года. Образ мамы, и события, связанных с нею, в моей детской памяти не сохранились. Запомнились лишь ее волосы, какими они были, когда ее умершую выносили из нашей комнаты в “вэлыку хату” – своеобразную гостевую комнату. Волосы ее не были заплетены. Они широкой пеленой спадали до самой земли. Я сидел у стены, противоположной большому окну”.

Військова кар’єра

Петро Григоренко в 1929-1931 роках навчався в Харківському технологічному інституті, потім перевівся у Військово-технічну академію в Ленінграді, а потім – у Військово-інженерну академію в Москві, яку закінчує 1934 року.

В 1934-1936 роках Григоренко – начальник штабу окремого саперного батальйону в Західному особливому військовому окрузі. Він керував руйнуванням трьох православних храмів – проте згодом відмовився виконувати такі накази.

У меня было пакостно на душе. Я любил о. Владимира, да и глубокая моя религиозность не могла так сразу пройти. Но чем больше протестовал мой внутренний голос, тем похабнее вел я себя внешне“.

У 1939 році у Москві закінчив навчання в Академії Генерального штабу.

Служив на Далекому Сході. З грудня 1943 року був заступником начальника штабу 10-ї гвардійської армії (2-й Прибалтійський фронт).

“Ворог радянського народу”

1961 року Петро Григоренко виступив на партконференції Ленінського району Москви з критикою Микити Хрущова, за це його перевели на Далекий Схід.

2 лютого 1964 року Петра Григоренка затримали у Хабаровську. Його звинуватили у виготовленні “тексту листівки антирадянського змісту”. 10 березня відносно нього була призначена судово-психіатрична експертиза. Сам Григоренко заявляв, що слідство має довести антирадянський характер його діяльності. Психіатрична комісія визнала його неосудним – він рік провів у Ленінградській психіатричній лікарні.

5 вересня 1967 року був ухвалений Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про громадян татарської національності, які мешкали в Криму”, який Григоренко назвав “найбрехливішим і найбільш лицемірним указом з усіх виданих щодо кримських татар”.

У довідці від 16 квітня 1969 року КГБ описало всі “злочини” генерала Петра Григоренка перед партією і державою.

“У 1963 році начальник оперативного відділу штабу 5 Армії Далекосхідного військового округу, ГРИГОРЕНКО за участю своїх синів виготовив від імені вигаданого “Союза борьбы за возрождение ленинизма” антирадянські листівки і розповсюдив їх у Москві та Володимирі, за що в лютому 1964 року був заарештований за ст. 70 ч. 1 КК РРФСР (антирадянська агітація і пропаганда)”.

“У 1965 р. Григоренко встановив контакти з Литвиновим, Богораз-Брухман, Якіром, Гінзбургом і іншими антисоціальними елементами і незабаром зайняв серед них становище “ідеолога” так званого “антисталінського демократичного руху”.

“Григоренко виступає зі злісними нападками на політику Комуністичної партії і Радянського уряду, наклепницьки відгукується про керівних діячів Радянської держави, організовує різноманітні антигромадські акції, групує навколо себе осіб з політично шкідливими поглядами, займається виготовленням і розповсюдженням провокаційних документів”.

“Попередньо-профілактичні заходи, які проводилися у відношенні Григоренка, позитивних результатів не дали. Відчуваючи безкарність і спираючись на підтримку своїх закордонних друзів, … Григоренко активізує діяльність своїх однодумців, відшукує нові форми антигромадської діяльності. У результаті обшуку, проведеного у листопаді 1968 року, у Григоренка вилучено понад 300 документів наклепницького і тенденційного змісту, що є прямим доказом його злочинної діяльності”.

“Наявні матеріали свідчать про безперервні спроби Григоренко втягнути у ворожу діяльність політично незрілу молодь. У 1968-1969 рр. виявлено коло 20 людей, яких він використовує в антигромадських акціях, зокрема, для збирання підписів під наклепницькими документами.

“Григоренко бере активну участь у підготовці і розповсюдженні підбурювальних матеріалів по так званому кримсько-татарському питанню, в яких висуваються вимоги щодо посилення боротьби за права малих націй у СРСР у зв’язку з їхнім нібито безправним становищем”.

Проте це не всі “злочини” Григоренка.

У 1977 році Петру Григоренку разом із родиною дозволяють виїхати із СРСР до США. Самого генерала позбавили радянського громадянства.

Помер Петро Григоренко у 1987 році. Поховали його на українському цвинтарі у Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.

За матеріалами історика та журналіста Вахтанга Кіпіані та Гульнари Бекірової, кримської історикині, членкині Українського ПЕН-клубу.