Про це у Facebook написав звільнений з полону бойовиків журналіст, автор “Радіо Свобода” Станіслав Асєєв.

Від себе додам: про Євгена Бражнікова і Олексія Кускова (обидва били мене особисто і ламали всю нашу камеру восени 17-го; Женею Ставцевим – він все ще в полоні – фактично вимили підлогу, протягнувши по всьому коридору) я також говорив президенту. Він тут же зв’язався з СБУ, де йому голосно відрапортували “Бражніковим займаємося” – і на цьому все. Ні допитів, ні офіційної відповіді на мій запит щодо заяви на цих двох персонажів, який я зареєстрував в СБУ ще 20 січня”, – розповів журналіст.

За словами Асєєва, Бражнікова почали бити інші полонені за наметами, як тільки їх усіх привезли з блокпосту.

“Тоді його врятували військові, і під конвоєм СБУ доставили до Києва. Кусков – вже більше двох років на волі (його поміняли ще в грудні 17-го). У Феофанії (мабуть, прийшов провідати свого друга Бражнікова) зустрів мене на першому поверсі, ляснув по плечу і мило з посмішкою запитав: “Ну, як ти? Пам’ятаєш мене?”. – Пам’ятаю, Льоша, я нічого не забуду …” – написав журналіст “Радіо Свобода”.

Євген Бражніков після обміну летів окремо від цієї інших звільнених полонених – під охороною двох автоматників з СБУ. Конвой потрібен був для захисту від своїх же, які готові були його роздерти.

Станіслав Печонкін – полонений, який відсидів в “ДНР” більше двох років, зізнався, що саме він почав бити Євгена Бражнікова: “Я накинувся на нього з кулаками. Це був не тільки я. Нас розтягнули військові”.

Печонкін розповів, що “бойовий шлях” Бражнікова почався на донецькому Антимайдані в березні 2014-го. Саме в ті дні на донецькому Євромайдані забили до смерті Дмитра Чернявського. “На цій акції Бражніков підібрав прапор. Червоно-чорний. І є відома фотографія, на якій він поклав цей прапор на зливний бачок, і підписав цю фотографію – тут цьому прапору і місце”, – розповідає Печонкін.

Коли в Донецьку затримали Бражнікова, то звинуватили у співпраці з СБУ, але потім з матеріалів справи це формулювання зникло, і його засудили за незаконне зберігання зброї – дали вісім років.

У Донецьку бойовики на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів, відомого як Ізоляція, облаштували таємну в’язницю, в якій і катували полонених українців.

“З п’ятниці по неділю у них були такі вечори атракціонів. Вони вдиралися в усі камери … Змушували залазить під нари, гавкати … Наша камера теж відкрилася вночі. Ми навіть не встигли вскочити, тому що нас відразу почали бити. Крикнули: “Всім на коліна! Руки за голову!”, і я відразу отримав кілька ударів. Спочатку від Бражнікова – він ударив кулаком, це я переніс. А далі залетів Кусков, який збив мене кількома ударами ногами … Над тими, хто сидів у камері, вони знущалися цілодобово щодня, без всяких наказів. Вони могли просто відпрацьовувати удари або доводити людину до божевілля”.

“Перед обміном до мене підійшов Валера Матюшенко, який все ще сидить, сів навпроти мене і сказав: “Стас, ти завтра йдеш, я залишаюся … Коли мене підняли з підвалу і стали катувати, мене тримав Бражніков, коли до мене прикручували дроти”.

Інші полонені підтверджують ці слова. Крім того, дані відомості відразу після звільнення передали співробітникам СБУ. Але їм ніхто не відповів.

“Наскільки нам розповідали співробітники СБУ, Бражніков зник і його зараз шукають”, – розповів Печонкін.

“Щоб ви розуміли, з адміністрацією співпрацювали всі, кого виводили на роботи. Хтось навіть ґвалтував за вказівкою наглядачів. Про те, що відбувалося на “Ізоляції”, звільнені мріяли забути. А тепер дехто згадує”, – розповів Бражніков в коментарі “Українській правді”.

Станіслав Асєєв – автор матеріалів для “Радіо Свобода” був звільнений в рамках обміну утримуваними особами на Донбасі 29 грудня 2019 року. До затримання бойовиками співпрацював з низкою українських медіа, перебуваючи в окупованому Донецьку. Писав статті для проекту “Радіо Донбас.Реаліі”.

У полоні Асєєв пробув 28 місяців.