#Букви поговорили з бізнесменом та меценатом Андрієм Адамовським про війну, бізнес та культурні проєкти під час війни.

Як ви дізналися про початок війни та якою була ваша реакція?

Коли війна почалася, я був удома, мене розбудили вибухи, які пролунали зовсім поряд. Усі перед цим говорили, що буде війна, протягом двох місяців нас попереджали, що готується напад, але я не міг уявити, що у нас буде війна, я не припускав цього взагалі. Пам’ятаєш, була гра “Вгадай слово”? Людина вгадала всі літери, але слова вимовити не могла? Ось це точно про мене… Не тільки про мене: все моє оточення навіть не припускало, що це можливо. Я родом із СРСР, мій дідусь розповідав мені про війну, яку пройшов.

У нормальної людини у думках не може бути, що це може повторитися. Коли почалася війна, я з жахом зрозумів, що ми повертаємося в 41-й рік, що є наші, а є фашисти-рашисти.

Після того, як шок минув, я зрозумів, що ми як держава все одно відстоїмо себе, сумнівів немає. Ми боремося за свободу, за свій дім, за свою справу, за свій бізнес.

Оскільки я залучений до українського єврейського руху (Адамовський був співкерівником двох найбільших єврейських організацій України: ВААД Україна та Єврейської конфедерації України – ред.), я вивчав Голокост і зрозумів, що не можна знищити народ. Неможливо знищити народ.

Тим паче коли народ вільний, раби не можуть його перемогти. Тому зараз я цілком упевнений, що ми себе відстоїмо. Ми боремося за свою державу, за націю.

Ви погоджуєтеся з тим, що це геноцид?

Те, що це геноцид українського народу?

Так.

Звичайно, абсолютно у цьому впевнений. Майбутнє покарає рашистів-фашистів; Путін закінчить у Гаазі.

Як ваш бізнес переживає війну?

Після того, як відійшов від шоку, я зрозумів, що кожен у воєнних умовах повинен не панікувати та займатися тим, що може і вміє. Тому сьогодні весь мій бізнес – це вже не той бізнес, який був: ми ставимо його на воєнні рейки. Бізнес, яким зараз неможливо займатися – торгові центри, будівництво, – заморожено. Завод (Infomir — група компаній, спеціалізується на розробці, проектуванні, виробництві і супроводі обладнання та клієнтських пристроїв для послуг IPTV, OTT і VоD – ред.), який в Одесі, виробник медіаплеєрів, інтернет-речей, ми фактично його не зупинили: переінакшили логістику всю, що дуже непросто, і тиждень тому у нас уже пішов експорт на США, Європу. Made in Ukraine у нинішніх умовах – це дуже круто. Дійсно круто, коли твоя продукція, виготовлена ​​у воєнних умовах, конкурентна в США і продається.

Персонал працює?

Звісно, люди працюють, я відчуваю себе відповідальним за всіх людей, тому ми намагатимемося зберегти бізнес. Забезпечуємо робочі місця, виплачуємо зарплати, сплачуємо податки до бюджету.

Вони в Одесі чи переїхали?

Завод працює в Одесі. Хтось евакуювався, хтось – евакуював сім’ї; частина працівників працює на Заході, бо треба вибудовувати логістику в Румунії. Спершу дуже важко було разом зібрати людей, заспокоїтися, припинити панікувати, зрозуміти, хто де перебуває, і продовжувати працювати – це дійсно дуже важко. Проте ми це робимо. Інший мій бізнес пропонує низку програм з логістики – з перевезення товарів та палива. Сам допомагаю армії.

До війни я займався мистецтвом та культурними проєктами. Продовжуватиму це. Вже наступного тижня в Празі я реєструю фонд “Art for victory”, завдання якого – знайти гроші для допомоги Україні. Мені вдалося залучити відомих людей з усього світу і сподіваюся, що ми зберемо значну суму, щоб допомогти.

Завдання – захистити українську культурну спадщину, допомогти українському сучасному мистецтву, художникам, скульпторам – усе те, чим я займався у М17. Тепер я, по суті, перелаштував М17 на волонтерську діяльність, щоб допомогти зберегти культурні здобутки (Адамовський також є засновником фонду ADAMOVSKIY FOUNDATION).

Майже через місяць після початку війни я досить оптимістично дивлюся на майбутнє України, бо Україна – країна №1 у світі. Після війни ми відновлюватимемо Україну, я сподіваюся, буде план Маршалла, і це буде великий плюс для країни та для суспільства. За період війни не можна, щоб ми втратили національну культуру.

Дехто мені каже: “Ти рятуватимеш картини, а треба рятувати людей”… Потрібно рятувати культуру та людей, не буде культури – не буде людей. Кожен має займатися тим, що вміє. Я залучатиму гроші, ресурси для того, щоб врятувати культурну спадщину країни.

Ви сказали, що допомагаєте армії. Як саме?

Грошима.

Скільки переказали?

Близько мільйона гривень я перерахував зі свого фонду. Кожен українець зараз допомагає всім, чим може. Ми пережили дві революції, і сьогодні в нас війна, не кожне покоління має такий досвід.

Я захоплююся сміливістю, мужністю українського народу та єдністю. Це дійсно вражає.

Ймовірно, у вас є чи були друзі/знайомі в Росії. Якось змінилися стосунки після початку війни?

Я завжди дружив у Росії з людьми, які насправді все розуміють. Вони зараз так само шоковані. Але для мене, чесно кажучи, навіть розмова зі своїми російськими друзями сьогодні дуже непроста, і не тому, що у них якась певна позиція чи вони не розуміють, що відбувається, а тому, що я вважаю, що має бути 100-відсоткова колективна відповідальність за цю війну.

Не може не відповідати кожен росіянин за те, що у нас у країні робить Росія. Тому мені важко розмовляти навіть з людьми, які розуміють… Запитання “а що я можу зробити?” для мене незрозуміле. Тому я за колективну відповідальність росіян. Коли німці-нацисти програли війну, то вся німецька нація ставала на коліна та просила вибачення за дії гітлерівської Німеччини. І досі вони просять вибачення за Голокост. І росіяни мають це пройти.