Так вважають експерти американського політичного видання Politico.

Протягом багатьох років Німеччина була безперечним лідером блоку в блоці — голосом і м’язом держав Центральної та Східної Європи в ЄС, які зверталися до Берліна за протекцією, керівництвом, а іноді й чіткими інструкціями.

Але низка останніх подій підірвала авторитет і вплив Берліна в Центральній і Східній Європі і, що найважливіше, серед лідерів за столом саміту Європейської Ради. Сюди входять: вихід у відставку в кінці минулого року канцлерки Ангели Меркель, яка довго працювала на своєму посту, формування складнішої трипартійної правлячої коаліції в Берліні, а також ряд політичних помилок і непослідовних повідомлень, пов’язаних з політикою Росії та війною в Україні. 

Результатом цього стало помітне послаблення впливу Берліна та більша готовність інших країн йти своїм шляхом і, в деяких випадках, відкрито кидати виклик франко-німецькому союзу, який довгий час був у центрі влади та прийняття рішень ЄС, за словами численних чиновників і дипломатів ЄС.

“Нам не потрібен німецький захист; історія довела, що цей шлях є хибним”, — заявив дипломат зі Східної Європи, маючи на увазі давню політику Берліна, який завжди прагне гарних відносин із Москвою. “Польща продемонструвала гарне лідерство щодо Росії, щодо прийому [українських] біженців, щодо поступової відмови від газу. Балтійці мають розумне керівництво. У Болгарії новий уряд, який заслуговує довіри. Румунія стабільна”, – розповів дипломат.   

Падіння впливу німецької влади було яскраво продемонстровано цього тижня, коли глави держав і урядів ЄС намагалися досягти угоди про ембарго на російську нафту та подолати вперту опозицію прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. 

У минулому, коли Орбан чинив перешкоди на шляху пропозицій ЄС, Меркель часто закликали вплинути на нього. Чи погодження Меркель з Орбаном та іншими — як всередині, так і за межами блоку — слугували інтересам ЄС у довгостроковій перспективі, сьогодні залишається під питанням. Але не було жодних сумнівів у впливі Меркель — і Берліна — всередині ЄС.

Цього разу Німеччину звинуватили у спробі зірвати введення ембарго на нафту, яка постачається трубопроводом. Берлін неодноразово заперечував будь-яку причетність до ігнорування ембарго і врешті-решт пообіцяв припинити всі закупівлі російської нафти до кінця цього року — як чітку демонстрацію того, що Путін нічого не отримає від продовження постачання.

Але той факт, що інші країни-члени ЄС, зокрема деякі зі Сходу, мали настільки сильні підозріи, лише підкреслює підірвану довіру до Берліна.

Тим часом попередній візит до Будапешта президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляйєн, яка є колишньою міністеркою оборони Німеччини і послідовницею Меркель, не приніс прориву в протистоянні щодо заборони на нафту. А тривала суперечка Угорщини щодо верховенства права з Комісією ускладнила досягнення компромісу.

Натомість президенту Європейської ради Шарлю Мішелю, який є колишнім прем’єр-міністром Бельгії, і французькому головуючому в Раді ЄС залишалося створити компроміс, який Угорщина в остаточному підсумку прийняла, розчищаючи шлях для ухвалення не лише заборони на нафту, але й щодо ширшого шостого пакета санкцій. Наступник Меркель Олаф Шольц, соціал-демократ, не мав тут ключової ролі.

“Шольц — справжня проблема, — сказав дипломат ЄС. — Він просто меркантильний німець, а не компроміс, яким була Меркель. Ніхто не замінить Меркель”.

Дипломат сказав, що Шольца в найкращому випадку можна охарактеризувати як “хлопця з Екофін” — члена Ради з економічних і фінансових питань, до складу якої входять національні міністри фінансів (цю посаду Шольц обіймав раніше). “Але, чесно кажучи, він має рівень лідера середньої за величиною європейської країни”, – додав дипломат. 

Німецький чиновник заперечив такі заяви, стверджуючи, що “те, що є критикою з боку стількох країн, лише свідчить, що Німеччина відіграє провідну роль” у посередництві компромісів на рівні ЄС у цей важкий момент.

Сам Шольц у вівторок стверджував, що дводенний саміт “підкреслив велику єдність і солідарність Європи щодо України” — досягнення, яке він також намагався відзначити, перерахувавши фінансову допомогу Німеччини країні, прийом біженців, а також додаткову військову допомогу Києву, яку канцлер хоче надати через угоду про обмін танків з Грецією.