Про це йдеться у відповідному дописі.

Український захисник, ім’я якого не розголошують в цілях безпеки, маючи бойовий досвід у 2014 році, був змушений повернутися на війну 24 лютого: “Після дня народження моєї доньки о 5 ранку мені подзвонив мій кум, з яким ми зараз тут, і просто сказав: збирай речі, їдемо. Ми одразу з побратимами, з якими разом служили ще у 2014 році, недовго думаючи прийшли в нашу частину”, – сказав нацгвардієць.

За його словами, аби опанувати нові навички йому довелося навчався у школі снайперів Нацгвардії протягом 2 місяців. Він запевнив, що гарної оптики та трошки більшого калібру, ніж в автоматі, недостатньо для того, аби стовідсотково влучити у ціль: “Снайпер – це не тільки стріляти”, – зазначив військовий.

Захисник наголосив, що бути снайпером – це спостерігати, коригувати вогонь артилерії та працювати з картами. Для роботи потрібно бути непомітним, мати велику фізичну і моральну витримку.

“Як правило, ти завжди працюєш у парі. Другий номер завжди тобі допоможе у вимірюванні дистанцій, правильно підрахувати балістичні коефіцієнти, щоб успішно уразити ціль”, – зауважив боєць.

Зі слів снайпера стає зрозуміло, що іноді доводиться довго лежати та спостерігати за ціллю, яка дуже близько, однак ти не маєш себе викрити, тому не стріляєш, а передаєш інформацію.

“Якщо порівнювати підготовку 2014 року і 2022, то українська армія зробила дуже великі кроки вперед для підготовки й навчання особового складу. Це такий симбіоз української армії та армії НАТО. Вони взяли все найкраще і вийшла сучасна українська армія”, – ствердив військовий.