Про це повідомляє CNN.

З 24 лютого 2022 року мільйони українців були вимушені покинути рідні домівки. Місто Маріуполь майже стерто з карти. А повномасштабне вторгнення продемонструвало моральну гнилість  російської армії та повне ігнорування нею життя цивільних.

За останніми підрахунками Пентагону, внаслідок повномасштабного вторгнення Росія втратила від 70 000 до 80 000 вбитими та пораненими солдатами. Навіть якщо ці дані є завищеними, все ж варто зауважити, що за 6 місяців війни в Україні Росія втратила більше військових, аніж СРСР втратив за десятиліття війни в Афганістані.

Однак будь-які порівняння путінської Росії з занепадом СРСР – передчасні. Росія справді змінилася після 24 лютого, але тріщини у будівлі путінізму важко помітити. Більшість росіян якщо не відкрито підтримали війну, то мовчки погодилися з його кампанією відновлення імперії.

На рейтинги лідера Кремля війна не вплинула. Як державний соціологічний центр ВЦВГД, так і незалежне соціологічне агентство “Левада-Центр” регулярно демонструють результати опитувань, в  яких рейтинг Путіна – вищий за 80% з 24 лютого. Опитування ВЦВГД у червні показало, що 72% росіян, ймовірно, підтримують “спеціальну військову операцію” Путіна – офіційний евфемізм для війни в Україні.

Можна допустити, що такий рейтинг – це результат сили російської пропаганди та її можливість створювати альтернативну реальність, в якій російські військові кораблі не топлять українські ракети, а російські бази вибухають випадково.

Зрештою, російський уряд після вторгнення швидко вжив заходів, щоб прибрати залишки російської вільної преси, запровадивши новий закон, який накладає суворе кримінальне покарання за “фейкову” інформацію, що дискредитує збройні сили РФ.

Та це не означає, що Росія не має доступу до реальної інформації щодо своїх врат у війні проти України. Зокрема російський незалежний новинний сайт “Медіазона”, який минулого року російська влада визнала “іноземним агентом”, задокументував 5185 смертей військових на основі повідомлень місцевих новин і публікацій у соціальних мережах.

Відносно заможні російські сім’ї, ймовірно, ізольовані від війни, адже більша частина загиблих росіян – це вихідці з бідніших регіонів РФ, зокрема, згідно з документами, дагестанці та буряти. А от втрати серед жителів Москви та Санкт-Петербурга є найнижчими.

Популярність Путіна іноді пояснюють атмосферою страху та конформізму. За даними ОВД-Інфо, незалежної групи, яка відстежує затримання в Росії, 16 380 осіб було заарештовано або затримано за антивоєнну активність у Росії, а також відкрито 75 кримінальних справ за російським законом про “фейкові новини”.

Не дивно, що вторгнення Росії в Україну пожвавило дискусію серед науковців про те, чи варто режим Путіна називати фашистським. Це може здатися здебільшого питанням таксономії, але воно вказує на очевидну реальність: після 24 лютого такі терміни, як “автократичний” або “авторитарний”, не підходять для опису держави, яка не терпить внутрішньої незгоди.

Однак деякі оглядачі підраховують, як довго Путін зможе розраховувати на підтримку широких верств російської громадськості на тлі жорстких міжнародних санкцій, які ізолювали Росію від світової економіки та різко скоротили постачання імпорту. Західні інвестиції, в основному, втекли з країни. Такий сектор економіки, як авіація, який протягом тривалого часу залежав від літаків, вироблених у США чи Європі, сильно постраждав.

Як нещодавно зазначила Клер Себастьян з CNN, Путін і його технократи роками працювали над захистом російської економіки від санкцій через імпортозаміщення, розробляючи домашні замінники імпортних товарів і розвиваючи платіжну систему, щоб уникнути фінансової ізоляції.

Зокрема Росія перетворила незграбний ребрендинг McDonalds і Starbucks на казки про економічну стійкість.

Але нещодавнє дослідження, проведене Інститутом лідерства керівників Єльської школи менеджменту, малює жахливішу картину.

Автори дослідження стверджують, що Росія не має інфраструктури, щоб просто спрямувати експорт енергії, наприклад природного газу, до Азії, російським виробникам не вистачає деталей від міжнародних постачальників, а російська офіційна статистика замовчує глибину економічних проблем Росії.

“Попри обман Путіна про самозабезпечення та імпортозаміщення, російське внутрішнє виробництво повністю зупинилося, не маючи можливості замінити втрачені бізнеси й продукти. Винищення внутрішньої інноваційної та виробничої бази Росії призвело до стрімкого зростання цін і тривоги споживачів”, — йдеться у звіті.

Та, попри це, російська фінансова система не зазнала краху, а занепокоєння росіян не переросло в політичні заворушення. Для України та її союзників розмова тепер перейшла на спробу “вдарити” по росіянах через їхню пасивну підтримку Путіна.

“Ми працюємо над новими санкціями проти Росії та над тим, щоб громадяни терористичної держави відчули свою частку відповідальності за те, що відбувається. Дискусія про візові обмеження в Європі для власників російських паспортів розширюється з кожним днем, до неї приєднуються нові держави і нові політики”, – заявив у нещодавньому зверненні президент України Володимир Зеленський.

Незрозуміло, чи змінить візова заборона поведінку Росії. Деякі європейські лідери – зокрема канцлер Німеччини Олаф Шольц – не бажали схвалити заборону. Виступаючи на нещодавній пресконференції в Осло, Шольц сказав журналістам, що лідери повинні бути «дуже чіткими» щодо питання заборони на отримання віз, оскільки дії в Україні є “війною Путіна”, а не “війною російського народу”.

І хоча Путін може бути тим, хто вирішує, є також “колективний Путін”, який підтримує його та допомагає реалізувати політику очільника Кремля. З якими б економічними наслідками вони не зіткнулися внаслідок санкцій, вірні Путіну олігархи не порушили своїх лав.

“Війна Путіна з Україною триває вже 6 місяців. З першого дня західні лідери твердо заявили, що путінські олігархи та хабарники зіткнуться з неминучими санкціями і цього разу нікуди не втечуть. Але вони це зробили”, – написав ув’язнений російський опозиціонер Олексій Навальний.

Це похмура картина, яка свідчить про те, що Путін, який раніше пережив зневажливе ставлення світових лідерів, готовий грати у довгу гру. Можливо, він розраховує на те, що протягом наступних шести місяців європейці платитимуть вищі ціни за енергоносії, що потенційно посилить тиск на уряди, щоб підштовхнути Україну підкоритися мирній угоді.