По це йдеться у статті ресурсу “Гендер в деталях”.

Емма Антонюк розповіла, що ще у 12-річному віці стала переможницею конкурсу “Міс Барбі Чернівці”. Однак, зізналась вона, перемогу їй забезпечив син маминої подруги Віталій.

“Припускаю, ви зараз недовірливо смієтесь, а даремно. Почнемо з того, що я не схожа на Барбі. Ні тепер, ні у 12-річному віці, коли цей конкурс організовувало чернівецьке модельне агентство New Models. Мене туди записала мама — “щоб не сутулилась””, – додала вона.

За словами Антонюк, ці заняття так і не допомогли їй покращити поставу, однак з того часу вона почала з презирством ставитись до всілякого роду конкурсів краси.

Вона пригадала, що минулого року знімала репортаж на конкурсі “Краса України”.

“Перед зйомкою я зі щирою наївністю поринула в читання статуту конкурсу, щоб розповідати про цінності, а не про те, як жінки шикуються в купальниках під паршиву музику. Конкурс аж кишів цінностями на всі смаки. Тут тобі і широкий діапазон віку учасниць, і дозвіл на участь плюс-сайз конкурсанток, і демократичне ставлення до зовнішности жінок, бо ж “усі українки по-своєму прекрасні”. Жодного тобі патріархального тиску, ще трохи — і допустять до участи феміністок! Серед завдань конкурсу — формування образу справжньої української жінки, плекання традиційної української сім’ї та популяризація патріотичного ставлення до своєї країни”, – розповіла авторка.

Проте, додала вона, кожне з заявлених завдань було провалено. За словами Емми Антонюк, насправді учасниць конкурсу краси змушували роздягатись на сцені, їх переодягали, крутили, оцінювали. Водночас дати учасницям щось розповісти про себе зі сцени організатори не дозволили.

Емма Антонюк також пригадала, що серед журі конкурсу був співак із Данії Томас Неверґрін, виконавець хіта “Since you’ve been gone”. Хоча Томас є громадянином Данії, він вже давно живе у Москві та навіть був одружений з тамтешньою співачкою Поліною Ґріффіс. Однак їх шлюб розпався через те, як стверджувала Поліна, що Томас бив її.

“”Він брав мене за плечі і жбурляв об паркан”, — розповідала в інтерв’ю Поліна, мабуть, не здогадуючись, що мине добрий десяток років, і Томас буде амбасадором конкурсу, який плекатиме сімейні цінності в українській столиці. І не лише там. Данський співак — постійний гість російських конкурсів краси, після окупації Криму він щонайменше двічі судив ялтинських конкурсанток. Звісно, контрольний іспит “Чий Крим?” суддя українського конкурсу провалив, відповівши, що не говорить на політичні теми”, – зауважила журналістка.

Вона додала, що розповідь про конкурс “Краса України 2021” – це чудова ілюстрація того, як патріархальні б’юті-заходи прикриваються добробутом жінок, а, по суті, займаються бізнесом на сексизмі.

За словами журналістки, у конкурсах краси зазвичай беруть участь саме жінки, які на сцені конкурують між собою у конкурсах з одягом, позах та постановках. Більшість чоловіків на такі конкурси ніколи не погодяться.

“Адже коли мова заходить про гідність, патріархат розглядає жінку як прикрасу, а чоловіка — як людину. Тому чоловічих конкурсів краси так мало, і їхні учасники не такі сексуалізовані й зручні для обслуговування протилежної статі”, – додала Емма Антонюк.

Вона також пригадала, як восени минулого року учасниці конкурсу “Міс Львів 2021” вийшли на вулиці з плакатами з гучними написами про те, що їхня краса – не лише ззовні.

“У своєму маніфесті вони наголосили, що «час, коли жінку сприймали стереотипно, вже минув». На радощах я пішла дивитися запис конкурсу «Міс Львів» і на перших же хвилинах з’ясувала, що ні, не минув. За кадром учасниці розповідали про свою професію, навички й хобі, у кадрі упевнено дефілювали перед камерами, а на великих екранах позаду них транслювалися заздалегідь записані ролики. На тих відео учасниці, вбрані в білі бюстгальтери без бретельок, відкривали ротики, пхали туди пальчики, злегка нахилялися й сексуально кривлялися в уповільненій зйомці. Під слова “я дизайнер, працюю в айті” або “я студентка Українського католицького університету” карикатурні ролики здавалися пародією. Ще один приклад, коли цінностями намагаються прикрити справжню суть таких конкурсів”, – наголосила журналістка.

Після цього, додала Емма Антонюк, вона вже не могла зупинитись і передивлялась усі подібні конкурси краси. Особливо зачепив її конкурсу “Краса у погонах”, який журналістка охарактеризувала як “мерзенний”.

“Це буковинський конкурс краси серед працівниць правоохоронних органів. Слідчі й патрульні – з яскравим мейкапом, у сукнях, вишиванках і поліційній формі дефілювали, співали і танцювали перед місцевими чиновниками та колегами-чоловіками”, – уточнила вона.

Тодішній мер Чернівців Олексій Каспрук зі сцени конкурсу заявив, що у нього захід викликав “когнітивний дисонанс”, коли він дивився на вродливу дівчину, яка є “страшим слідчим”.

“Він може дозволити собі мати черевце, лисину і старомодні окуляри, бо не існує конкурсу «Краса в самоврядуванні», де мери міст у стразах танцюватимуть і дефілюватимуть у різних образах, доки чиновниці оцінюють їхню грацію й чарівність. Чоловікові достатньо бути професійним й охайним. Жінці ж треба бути ще й вродливою, незалежно від професії, щоб викликати “когнітивний дисонанс” в умовного Олексія Павловича, якому не спало на думку, що у XXI столітті старша слідча не конче повинна “перевтілюватися на сцені, щоби демонструвати свою жіночність””, – наголосила журналістка.

За її словами, саме такі конкурси доводять, що середньостатистична людина – це чоловік, якому не потрібно брати участь у конкурсах краси. Тоді як жінка – “людина із зірочкою”, яка повинна бути не лише професіоналом у своїй справі, а й вміти “танцювати на підборах у блискучій сукні”.

Вона додала, що найшкідливішими серед подібних конкурсів є дитячі конкурси краси.

“Організатори розказують нам, що вони дарують дівчаткам упевненість, розвивають харизму й артистичність. Словом, усі ті риси, з якими чудово дають раду танці, конкурси читців, дискусійні клуби і театральні гуртки”, – зауважила Антонюк.

Однак, наголосила журналістка, аби мати хороші ораторські здібності, не обов’язково у 12-річному віці незграбно дефілювати з яскравим макіяжем та на шпильках по сцені.

“Проте я тупцювала. Ще й стала фавориткою глядацької аудиторії, яка складалася переважно з жінок — мам, бабусь, хрещених, тіток та інших родичок маленьких конкурсанток”, – пригадала вона.

Журналістка додала, що на сцені вона повинна була виконати пісню Крістіни Орбакайте “Робот”. Проте, зауважила Емма Антонюк, у неї немає ні голосу, ні слуху, а тому демонстрація такого таланту була провальною. Саме тому, ще під час репетицій конкурсу, було вирішено додати до номера “підтанцьовку”.

“Мамина подруга пожертвувала для цього Віталіка, свого сина-першокурсника, який ходив на бокс і підробляв охоронцем у ювелірній крамниці. Костюма робота ми не знайшли, тому спортсмен Віталік був у джинсах, із голим торсом і метеликом на шиї. Під час пісні я плескала в долоньки і мекала “робот, ти же бил человєком”, а Віталік плавно рухався, світячи кубиками й біцухами. Зал ошалів. Я наївно сприйняла істеричні овації за бурхливий комплімент моєму непересічному музикальному таланту, який доти ніхто не помічав. Я вдячно била поклони, плануючи майбутню співацьку кар’єру”, – розповіла журналістка.

У залі ж більшість глядачок вперше наживо спостерігали за “танцем сексуального хлопця”, наголосила Антонюк, і тоді вони могли відчути себе так, як зазвичай себе відчувають чоловіки, розглядаючи учасниць конкурсів краси.

“Згадую цю картину щоразу, коли чую, що жіночність — це про сексуальність, а маскулінність — про силу. Згадую, коли розказують про рівноправ’я й одночасно клепають черговий конкурс, де жінки вигинаються в сукнях і купальниках. Згадую, коли хтось просуває ідею природности і гармонійности суспільного устрою, де чоловіки об’єктивують жінок, бо така їхня природа. А жінки люблять, щоб був “трохи гарніший за мавпу”. У 2002 році в конкурсі на найкращу буковинську Барбі насправді переміг син маминої подруги Віталік. Не дуже чесна перемога, погодьтеся. Він ні з ким не конкурував за корону”, – резюмувала авторка.

  • Українська телеведуча Леся Нікітюк опублікувала допис, запустивши в Instagram флешмоб #красадляЗСУ. Він полягає у поширенні дівчатами гарних фото задля підтримки українських військових. Однак реакція на цю ініціативу виявилася суперечливою. Зокрема у науково-популярному ресурсі “Гендер в деталях” розкритикували ідею та закликали громадян до дискусії.