#Букви згадують події 2013 року.

18 листопада 2013 року Рада міністрів закордонних справ Євросоюзу вчергове не ухвалила остаточного рішення щодо підписання з Україною Угоди про асоціацію на саміті у Вільнюсі 28-29 листопада, адже Київ виконав не всі умови для підписання цієї угоди.

21 листопада уряд Миколи Азарова оголосив про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію. Угода готувалася ще з 1998 року.

Майже одразу у соціальних мережах з’явилися заклики вийти на масові протести.

Так, журналіст Мустафа Найєм був одним із тих, хто закликав українців вийти на Майдан Незалежності: “Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів”.

Тоді вже у центрі столиці зібралося більше тисячі людей.

Окружний суд Києва видав заборону з 22 листопада 2013 року по 7 січня 2014 року встановлювати на Майдані Незалежності, Хрещатику та Європейській площі намети.

24 листопада на Майдані Незалежності за різними оцінками зібралося від 60 до 150 тисяч людей.

Народ вимагав відставки прем’єра Азарова, скасування рішення Уряду про відмову від асоціації з Євросоюзом, підписання Угоди про асоціацію на саміті у Вільнюсі.

28-29 листопада – на саміті Східного партнерства у Вільнюсі Угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом не підписали.

У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності підрозділ спецпризначенців “Беркут” силою розігнав мітингувальників. Крім того, ще вночі на Майдан почали завозити вантажівками елементи новорічної ялинки.

Силовики жорстоко побили людей, серед них і багатьох студентів.

1 грудня колона мітингувальників рушила з Михайлівської площі вулицею Володимирською до парку Шевченка, а звідти до Хрещатика. Далі люди йшли Бессарабською площею до Майдану Незалежності. За різними даними, того дня на вулиці вийшло близько півмільйона людей.

Мітингувальники облаштували в КМДА та Будинку профспілок Штаб національного опору.

На Майдані Незалежності виступали політики. Деякі мітингувальники намагалися штурмувати Адміністрацію президента. У хід пішли бруківка, палиці і, навіть, трактор, яким намагались таранити кордони силовиків. Саме на цей трактор піднявся Петро Порошенко, закликаючи припинити провокації.

Силовики у відповідь кидали світло-шумові гранати і сльозогінний газ. Деяких мітингувальників почали переслідувати.

Під час сутичок постраждало чимало українських та іноземних журналістів.

1 грудня сформувався і Автомайдан.

8 грудня у Києві відбувся “Марш мільйона”. На віче, за різними оцінками, прийшло від 500 тисяч до 1 мільйона людей.

Фото з відкритих джерел

У ніч із 10 на 11 грудня 2013 року Михайлівський Золотоверхий собор бив у дзвони – спецпризначенці почали розганяти мирних протестувальників на Майдані. Пізніше диякон Михайлівського собору Іван Сидор розповів, що останній раз дзвони “били на сполох у 1240 році, коли під Києвом стояла татаро-монгольська орда”.

18-20 лютого 2014 року – найтрагічніші дні Революції Гідності: тоді підпалили Будинок профспілок, снайпери вбили понад 70 євромайданівців, які стали Героями Небесної сотні. Вночі на 22 лютого тодішній президент Янукович втік з України.

Революція Гідності в пам’яті залишилася не просто правом на самовираження громадянської позиції, але й вбивством 106 громадян і понад 2 тисячами поранених.

13 листопада 2014 року п’ятий президент України Петро Порошенко заснував День Гідності та Свободи – “з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року — лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору“.

За матеріалами “Укрінформу”.