#Букви зібрали цікаві факти про видатного українця.

Дитинство і молоді роки

Пантелеймон Куліш народився 7 серпня 1819 року у містечку Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області).

Він був дитиною дрібного маєткового дворянина Олександра Андрійовича, який походив зі старшинського козацького роду Кулішів, і доньки козацького сотника Івана Гладкого — Катерини.

Дитинство хлопчика пройшло серед народних традицій та фольклору.

Куліш навчався спочатку в місцевого дяка Андрія, пізніше у школі при церкві Св. Миколая, а згодом у Новгород-Сіверському повітовому училищі та Новгород-Сіверській гімназії.

З кінця 1830-х років Куліш став слухачем лекцій у Київському університеті (на словесному, а згодом на юридичному факультеті). Повноправним студентом він так і не став: через відсутність у документах свідчень про дворянське походження.

Навчання в університеті стало визначальним для його подальшої долі.

У той період Куліш особисто познайомився і заприятелював з видатним українським науковцем, енциклопедистом, фольклористом, істориком і філологом Михайлом Максимовичем. Професор заохочував здібного студента до літератури, збирання та дослідження фольклору.

Приятелював Куліш і з українським поетом, прозаїком, художником Тарасом Шевченком, який був боярином на його весіллі із Олександрою Білозерською.

Портрет Пантелеймона Куліша авторства Тараса Шевченка. Фото: litopys.org.ua

Куліш написав у той період “малоросійські оповідання” російською мовою – “О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став” і “О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зеленой неделе”, а також повість із народних переказів “Огненный змей”.

Куліш отримав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. Тоді він написав російською мовою історичний роман “Михайло Чарнишенко”, віршовану історичну хроніку “Україна” та оповідання-ідилію “Орися”.

Згодом письменник працював у Києві, Рівному. Коли ж журнал “Современник” почав друкувати його перший український історичний роман “Чорна рада” (1845), Куліш отримав запрошення викладати в Петербурзькому університеті.

Через два роки Петербурзька академія наук відрядила Куліша в Західну Європу вивчати слов’янські мови, історію, культуру та мистецтво. У подорож він вирушив зі своєю дружиною Олександрою Білозерською (письменницею Ганною Барвінок).

Фото: uinp.gov.ua

Арешт і заслання

Наприкінці 1845 року в Києві виникло таємне Кирило-Мефодіївське братство (або ж Кирило-Мефодіївське товариство) – таємна політична організація, що спиралася на традиції українського визвольного руху.

Ця організація фактично вперше на теренах Російської імперії проголосила ідею національного визволення й розбудови України як самостійної держави. Членами товариства, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них відігравали Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Георгій Андрузький, Василь Білозерський, Микола Гулак, Пантелеймон Куліш.

Царська влада побачила загрозу в існуванні братства – і суворо розправилася з членами організації, арештувавши та відправивши на заслання його членів.

Пантелеймона Куліша заарештували в 1847 році у Варшаві, звідки для нього починалася наукова експедиція Санкт-Петербурзької Академії наук. Арешт відбувся через кілька місяців після весілля письменника з Білозерською. Куліша повернули до Санкт-Петербурга.

Пантелеймон Куліш. Фото: ukrinform.ua.

Майже три місяці Пантелеймона Куліша допитували, однак жандармерія не змогла довести його участь в організації. Проте за “надзвичайні думки про важливість України” та наявність у його творах “двозначних місць, що могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії” письменник був засуджений на чотири місяці ув’язнення. Після “щирого каяття” і заступництва друзів термін скоротили вдвоє і направили на 3-річне заслання в Тулу.

Дружина Куліша виїхала до Тули, слідом за засланим чоловіком. У засланні подружжя бідувало.

Водночас саме там Куліш створив “Историю Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца”, історичний роман “Северяки”, автобіографічний роман у віршах “Евгений Онегин нашего времени”, а ще опановував європейські мови, аби осягнути “механіку” романного мислення Вальтера Скотта, Чарльза Діккенса та інших західних письменників.

Наприкінці грудня 1850 року Пантелеймон Куліш дістав дозвіл повернутися до Санкт-Петербурга, де продовжив творити (хоча певний час не мав права друкуватися).

Внесок у розвиток української мови

Пантелеймон Куліш мав різноманітні таланти: поет і драматург, письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, критик та редактор. Широко прославився він і як перекладач (перекладав твори Шекспіра, Байрона, Гейне, Міллера, Пушкіна та інших корифеїв світової літератури).

Куліш є автором першої фонетичної абетки для української мови. Її іноді ще називають “кулішівкою”.

Цією абеткою, зокрема, надруковано його збірник у двох томах “Записки о Южной Руси” (1856-1857).

Варто зазначити, що в 1861 році в петербурзькому науково-літературному щомісячнику “Основа” “кулішівкою”, а не російською транслітерацією, був надрукований “Кобзар” Тараса Шевченка.

“Кулішівку” заборонили в 1876 році, після виходу Емського указу (розпорядження російського імператора Олександра II, спрямованого на витіснення української мови з культурної сфери). Пізніше абетка зазнала певних змін і стала основою сучасного українського правопису.

“Граматка” Пантелеймона Куліша – перший україномовний буквар, виданий у 1857 році. Фото: radiosvoboda.org

Пантелеймон Куліш є також автором першого українського історичного роману “Чорна рада”, присвяченого боротьбі за гетьманування незабаром по смерті Богдана Хмельницького. Над цим твором він працював 14 років. Роман був повністю виданий у 1857 році.

Фото: radiosvoboda.org

Крім того, Куліш здійснив перший повний переклад Біблії українською мовою з мов оригіналу. Цю працю письменник розпочав у 1860 році, разом із науковцем Іваном Пулюєм (останньому належить переклад Псалтиря). Старий Завіт було перекладено ними з єврейської, а Новий Завіт — за грецьким текстом. Після знищення першої редакції їхнього перекладу Біблії в загадковій пожежі в будинку Куліша вони відновили справу й до смерті письменника в 1897 майже повністю закінчили переклад усієї Біблії.

На момент смерті Куліша неперекладеними залишалися лише невеликі уривки Старого Завіту, які згодом допоміг завершити перекладати письменник Іван Нечуй-Левицький. Переклад побачив світ у січні 1903 року у Лондоні.

“Куліш був перший, хто в концепт “Україна” вкладав модерний зміст. Його поема “Україна”, “Книга о ділах народу українського і славного війська запорозького” (1843), історико-популярний трактат “Повість про український народ” (1846), “Чорна рада”, де повсякчас наголошено на проблемі української єдності, ‒ ці тексти мали неабиякий вплив на сучасників”, – зазначив в одній зі статей Олесь Федорук – старший науковий співробітник Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України.

Особисте життя

Пантелеймон Куліш був одружений із Олександрою Білозерською – українською письменницею, котра творила під псевдонімом Ганна Барвінок.

Старший брат Олександри – журналіст Василь Білозерський разом із Кулішем брав участь у Кирило-Мефодіївському братстві.

Білозерська 15-річною познайомилася з майбутнім чоловіком. Пантелеймон Куліш був старшим за неї на 9 років.

Весілля молодята зіграли 22 січня 1847 року. В ролі старшого бояриня виступив Тарас Шевченко.

Невдовзі Куліша заарештували за участь у братстві.

Після арешту чоловіка Білозерська народила мертву дитину. Більше дітей вона так і не мала.

Ганна Барвінок. Фото: encyclopediaofukraine.com

Після заслання чоловіка Білозерська поїхала за ним у Тулу. Проте кохання не витримувало випробування труднощами й злиденним побутом.

У якийсь момент подружжя роз’їхалося. Залишивши Куліша в Петербурзі, Білозерська повернулася в Україну, у рідну Мотронівку. Як зазначає українська літературознавиця, літературна критикиня, професорка Віра Агеєва, “для загалу це пояснювалося її нервовою хворобою”.

Білозерська займалася літературною працею, писала вірші і прозу під псевдонімом Ганна Барвінок.

Ганна Барвінок. Фото: encyclopediaofukraine.com

Водночас існують свідчення, що Куліш у той період захопився письменницею Марко Вовчок (справжнє ім’я – Марія Вілінська, за першим чоловіком — Маркович).

Письменниця спочатку надіслала Кулішеві для публікації свої перші оповідання, які тому сподобалися, а при зустрічі виникло захоплення (яке зрештою нічим не закінчилося). Побутує думка, нібито Куліш і вигадав псевдонім “Марко Вовчок”.

Марко Вовчок. Фото: wikipedia.org

Згодом Пантелеймон Куліш помирився із Олександрою Білозерською.

Пантелеймон Куліш з дружиною, 1877 рік. Фото: DNPB.GOV.UA

Останні роки життя

Наприкінці життя Куліш оселився на хуторі Мотронівка Чернігівської губернії, який перейменував на честь дружини Ганнина Пустинь.

Тут він господарював, творив, зокрема, укладав зі своїх російськомовних статей і україномовних художніх творів збірку “Хуторская философия и удаленная от света поэзия” (яку після появи друком 1879 року цензура заборонила і вилучила з продажу).

У той період Куліш багато перекладав, особливо Шекспіра, Гете, Байрона, Шиллера, Гейне. Він видав у Женеві третю збірку поезій “Дзьвін” (1893) і готував до видання повний перший український переклад Біблії.

Пантелеймон Куліш пішов з життя 14 лютого 1897 року в Мотронівці, де і похований.

Пантелеймон Куліш. Фото: DNPB.GOV.UA

За матеріалами: Українського інституту національної пам’яті, Національної академії наук України, “Радіо Свобода”, “BBC News Україна”, “Укрінформ”.