У Мін’юсті пояснили, як розпізнати гендерну дискримінацію та куди звертатися

Відповідні роз’яснення опубліковані на Facebook-сторінці відомства.

“Якщо говорити про гендерну дискримінацію простими словами – законодавством визначено, що людину не можуть обмежувати в якомусь праві тільки через те, що вона має певну стать. Таке можливо лише за наявності обґрунтованої мети і у належний спосіб”, – зазначили у міністерстві.

Зокрема, згідно з українським законодавством, жінкам і чоловікам мають забезпечуватись рівні права та можливості при працевлаштуванні, просуванні кар’єрними сходинками на роботі, під час підвищення кваліфікації та перепідготовки.

Що не можна вважати гендерною дискримінацією

У міністерстві пояснили, що не можна вважати дискримінацією за ознакою статі. Це:

• спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини (випадки, коли тільки в силу фізичних особливостей та необхідності виконання природної функції народження і вирощування дітей жінки потребують більшої підтримки);

• обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом;

• різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом (у силу фізичних особливостей жінок і чоловіків);

• особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я;

• позитивні дії (створення додаткових можливостей, спрямованих на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях жінок і чоловіків щодо реалізації прав і свобод).

Які бувають види гендерної дискримінації

У Мін’юсті зазначили, що дискримінація за ознакою статі буває як пряма, так і непряма.

Пряма дискримінація характеризується “як намір дискримінувати особу певної статі”. Наприклад, роботодавець відмовляє у працевлаштуванні жінці, посилаючись на те, що на посаду розглядаються резюме виключно чоловіків (при цьому посада не передбачає виконання специфічної роботи, яка може виконуватись виключно чоловіками).

Непряма дискримінація відбувається тоді, “коли неначе при формально нейтральних правилах особи однієї статі потрапляють у невигідне становище в порівнянні з особами іншої статі” (прикладом може бути критерій кар’єрного росту для певної професії, у зв’язку з чим із претендентів може бути виключено набагато більше жінок, ніж чоловіків).

Формами дискримінації також є підбурювання до неї, пособництво у дискримінації та утиск.

Куди звертатись у випадку гендерної дискримінації

У міністерстві дали детальні пояснення, куди можна звернутися у випадку дискримінації за ознакою статі:

1. Залежно від ситуації, яка склалась внаслідок дискримінації, особа має право звернутись за захистом порушених прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Звернення подаються в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений, але не більше ніж до двох років. Письмові звернення можна надсилати за адресою: вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008; на електронну пошту: [email protected].

2. В Україні також діє Національна “гаряча лінія” з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації громадської організації “Ла Страда” (0 800 500 335 або короткий номер з мобільного 116 123), а також Урядова гаряча лінія з питань допомоги постраждалим від насильства (1547).

3. Якщо під час вчинення дискримінації за ознакою статі наявний склад адміністративного або кримінального правопорушення, тоді за захистом потрібно звернутися до органів поліції.

4. Потерпілий від гендерної дискримінації може звернутись за захистом до суду та має право на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.

5. Для отримання правової допомоги потерпілі від дискримінації за ознакою статі мають право звернутись до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

• 4 березня Верховна Рада України підтримала в першому читанні законопроєкт, спрямований на протидію сексизму та дискримінації в рекламі.
• За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), протягом свого життя кожна третя жінка, а це близько 736 млн, піддається фізичному або сексуальному насильству з боку партнера або сексуальному насильству з боку непартнера. Ця цифра практично не змінилася за останнє десятиліття.