У Bellingcat засвідчили причетність Єрмака до відтермінування спецоперації щодо «вагнерівців»

Розслідування опубліковано на сайті Bellingcat.

Як сповіщалося, розслідувачі міжнародної мережі Bellingcat впродовж року проводили власне розслідування щодо спецоперації щодо “вагнерівців”. Голова Офісу президента Андрій Єрмак відмовився від коментарів Bellingcat щодо провалу спецоперації.

Сьогодні, 17 листопада, журналісти випустили текстову версію розслідування, наступного року очікується вихід стрічки-розслідування тривалістю близько двох годин.

#Букви публікують ключові тези з розслідування Bellingcat.

Хто готував спецоперацію і яким був план?

Bellingcat встановили, що спецоперацію проводили Головне управління розвідки Міністерства оборони України та Служба безпеки України.

Операція розпочалася ще у 2018 році як звичайна кампанія зі збору розвідувальних даних ГУР МОУ. До середини 2018 року українські спецслужби мали розуміння структури, практики та складу російських приватних військових компаній, насамперед так званої ПВК Вагнера, що пов’язана з “кухарем Путіна” Євгеном Пригожиним.

Зокрема, з’ясували що ПВК Вагнера переспрямовує найманців, що були на Донбасі, в інші гарячі точки (Сирія, Лівія, ЦАР, Мозамбік). Деякі з них в проміжку між роботою на різних точках місяці та інколи роки вимушені чекати в рідних селах та містах.

Зібрати вдалося інформацію про місце роботи, місцеперебування та контактні дані понад 2 тисяч колишніх найманців, більшість з яких воювали на сході України в певний час між 2014 і 2018 роками.

З наявністю детальної інформації про структуру і діяльність ПВК українська розвідспільнота почала формувати уявлення про майбутню спецоперацію. Спершу метою було заманити громадян Росії, України та Білорусі, які за версією української влади, підтримували терористичні організації “ЛНР” та “ДНР”, до третіх країн з метою подальшого їхньої екстрадиції до України.

Наприкінці 2019 року, після повернення бойовика “ДНР” Володимира Цемаха, проєкт, за словами журналістів, став амбітнішим. Тож якщо спершу йшлося про виманювання 2-5 осіб, то тепер — про десятки. Загалом відібрали 180 осіб.

“Багато, але не всі, з цих найманців воювали на Донбасі в складі сумнозвісної приватної військової компанії Вагнера. Інші воювали у складі спонсорованого Росією “добровольчого корпусу”, а інші працювали безпосередньо на російські військові чи служби безпеки. Більшість із них у якийсь момент служили найманцями угруповання Вагнера, чи то в Україні, чи згодом у Сирії, Лівії чи Центральноафриканській Республіці (ЦАР)”, — йдеться в розслідуванні.

За словами колишніх офіцерів, залучених до ПВК, ідея полягала в тому, щоб для початку створити фальшиву ПВК для вербування колишніх найманців. У процесі хотіли зібрати з перших рук докази і зізнання у злочинах, скоєних в Україні.

Формування фальшивої ПВК

До створення фейкової ПВК залучили 6 осіб. Вони працювали ізольовано. Вербування тривало до реальної, але невикористовуваної ПВК “МАР” (Санкт-Петербург). Воно почалося у вересні 2019 — через фейковий сайт цієї ПВК.

“Працювати” найманці мали нібито над охороною нафтових установок (спершу йшлося про “роботу” на Близькому Сході, потім — у Венесуелі), що належать російському державному нафтовому гіганту “Роснефть”. У своєму розслідуванні Bellingcat детально розповідає про ключових вербувальників, що діяли в цій схемі, та сам процес вербування.

У своїх анкетах найманці зізнавалися у злочинах на сході України, на Близькому Сході та в Африці. Вони розкривали імена офіцерів та демонстрували фото нагород від “Л/ДНР” та Кремля.

Серед цього всього були й небачені раніше відео та фотоматеріали збиття українського військового літака над Донбасом у 2014 році.

Журналісти раніше вже наголошували, що цінність цієї спецоперації попри її неуспішність у тому, що було зібрано матеріали, які сталися б у нагоді у справі щодо збиття МН17.

Принаймні двоє найманців стверджували, що в певні дні використовували складну зенітну зброю, надану Росією, у місці поблизу Сніжного та поблизу нього, що могло б зробити їх корисними свідками у судовому процесі над збиттям MH17.

Один із найманців навіть говорив, що на початку липня 2014 року супроводжував через російсько-український кордон “БУК Телар” — зенітну зброю того ж типу, якою й був збитий MH17. Він також назвав ім’я високопоставленого генерала, який керував транспортуванням зброї.

На початку травня 2020 року почалося формування “взводів” цієї ПВК. Близько 180 осіб перебували під контролем куратора “Сергія Петровича”.

Утім серед найманців в той час наростало занепокоєння через те, що ніхто ніколи не бачив цього куратора — зустріч весь час переносили і затягували. До того ж посібник “Петровича” так і не отримав значущого доходу від вербування “охоронців Роснефті”.

На початку червня 2020 року аби знизити рівень напруги та пояснити затримки, “Петровича” “вбили” в Сирії.  Парламентська ТСК щодо “вагнерівців” повідомила Bellingcat, що в той самий момент офіційно припинили і збір розвідувальних даних, який розпочався у 2018 році.

Тоді у завербовних найманців з’явився новий куратор — “Артур Павлович”. Він продовжив справу “Петровича”, утім скерувати найманців планував на охорону об’єктів “Роснефті” не в Сирії, а вже у Венесуелі.

На цьому етапі, за словами колишніх оперативників, які підтвердила парламентська ТСК щодо “вагнерівців”, члени команди були розділені. Частина вважала, що краще припинити проєкт, інша — що треба перейти до активної фази і планувати затримання найманців.

Тепер найманців прагнули затримати саме на території України — шляхом проведення аварійної посадки на українську землю літака, який перевозитиме їх до фіктивного місця призначення, пишуть журналісти.

Прихильників проактивної фази було більше. Тож ГУР МО оперативно шукало шляхи для якнайшвидшого проведення операції — мали не більше місяця.

Наголосимо, що версія подій, озвучена журналістами, не збігається з версією ТСК щодо “вагнерівців”, яка полягає у тому, що примусової посадки літака не планувалося — лише виманювання найманців з Росії.

Активна фаза

ГУР МО мало перевірити різні оперативні сценарії і отримати політичну підтримку свого плану. Було вигадано маршрут для найманців — з Росії до Мінська, звідти до Стамбула, далі у Венесуелу. Цей варіант на той момент, з урахуванням карантинних обмежень, вважали найпрактичнішим. Його перевірили, відправивши в таку ж подорож тестового пасажира з ГУР МО.

Найскладнішою частиною була посадка літака. Дорогою з Мінська до Стамбула він мав перебувати в повітряному просторі України лише 28 хвилин. Цього, як вважали, було достатньо, щоб здійснити процедуру екстреної посадки під фальшивими приводами.

У 2021 році інцидент із примусовою посадкою в Мінську літака з білоруським опозиціонером Романом Протасевичем викликав міжнародне обурення. Саме на небажаних паралелях з цим інцидентом акцентував президент Володимир Зеленський в інтерв’ю Наталії Мосейчук в червні 2021 року (за рік після провалу спецоперації), у якому Глава держави вперше прокоментував інформацію про такий план. Щоправда, тоді він називав це ініціативою інших країн.

Легальних причин для посадки літака визначили дві — невідкладна медична допомога пасажирові та загроза вибуху на борту. Другий варіант вважали надійнішим.

“Щоб мінімізувати ризик витоку інформації … команда ГУР МОУ вирішила залучити лише невелику групу колег із правоохоронних органів”, — йдеться в розслідуванні.

Захопити 180 найманців за один раз було неможливим. Банально не вистачало вільних місць в літаках. Тож ГУР МО вирішили виокремити “початковий взвод”, що мав вирушити до Венесуели через Стамбул першим.

Залучення СБУ та Офісу президента

До формування списку осіб, яких бажано було захопити в першу чергу, ГУР МОУ мало залучити СБУ. Однак зробити це без політичного керівництва країни було неможливо. Так було залучено Офіс президента.

“За словами опитаних оперативників, це була не єдина причина, чому ГУР МОУ потребувала залучення Офісу Президента. Те, що вони готували, — це серйозна операція, яка, ймовірно, значно посилить напруженість між Україною та Росією. Вони потребували схвалення політичного керівництва країни”, — йдеться в розслідувані.

За словами опитаних журналістами колишніх оперативників ГУР МОУ, президенту Зеленському вперше повідомили про запропоновану спецоперацію 15 червня 2020 року. Це сталося під час чергового понеділкового брифінгу з питань безпеки з керівниками спецслужб.

“Опитувані розповіли нам, що президент Володимир Зеленський в принципі схвалив операцію 26 червня 2020 року та попросив підготувати детальний план. Цей концептуальний план, за словами колишніх оперативників, був підготовлений і затверджений тодішнім міністром оборони 1 липня 2020 року”, — йдеться в розслідувані.

Офіс президента був і надалі активно залучений у процес. За словами колишніх оперативників, з моменту, коли активна фаза була затверджена міністром оборони та представлена ​​президенту, двоє старших офіцерів, які відповідали за виконання, регулярно проводили брифінги для президента. Це були тодішні заступник голови СБУ Руслан Баранецький та тодішній очільник ГУР МОУ Василь Бурба. Обидва наразі звільнені.

Роль СБУ

Після отримання дозволу команда ГУР МОУ розпочала обмін даними та координацію плану зі своїми колегами із СБУ. Для запобігання можливим витокам, обмін інформацією відбувався виключно у паперовому вигляді.

Загалом СБУ виокремила 28 осіб. ГУР МОУ планувало доповнити “початковий взвод” іншими особами (до загальної кількості — десь до 45 осіб), що до війни на Донбасі стосунку не мали — аби у найманців не було підозр.

У самій спецоперації СБУ формально мала не брати участь, оскільки йшлося про потенційне порушення міжнародного законодавства.

“Наприкінці червня 2020 року ГУР МОУ та СБУ домовилися про важливість проведення бойової операції та працювали разом. Однак, щоб гарантувати довгостроковий успіх операції, вони повинні були переконатися, що СБУ, як частина правоохоронних органів, формально не брала участі в спецоперації, яка передбачала посадку пасажирського літака, що потенційно порушило б міжнародні закони. Натомість мало виглядати, що вони просто вжили заходів, щоб заарештувати осіб, в яких зацікавлені, коли ті випадково опинилися на території України”, — йдеться в розслідувані.

“Початковий взвод” мав налічувати 47 осіб. Утім коли дійшло до придбання квитків, стільки вільних місць на рейс Мінськ — Стамбул не знайшли — лише  34 квитки. 34 особи мали летіти 25 липня. 34-а особа не з’явилася в останній момент.

Як провалилася спецоперація?

За словами Василя Бурби, які підтвердили інші колишніх оперативники, за день до відправлення найманців він та Руслан Баранецький мали намір доповісти про остаточний статус майбутньої операції президентові. Однак замість нього на зустріч прийшов очільник ОПУ Андрій Єрмак. Мовляв, президент у цей момент був зайнятий.

Саме Єрмак виступив за відтермінування проведення спецоперації. Це було пов’язано, зокрема, із тим, що в цей час було досягнути домовленості щодо встановлення режиму припинення вогню на Донбасі.

“За словами Бурби, керівник Офісу президента Андрій Єрмак запропонував перенести операцію на тиждень. Напередодні президент Зеленський досяг домовленості з Росією та підтримуваними Росією сепаратистами про припинення вогню на Донбасі. … Перемир’я, яке все ще потребувало підписання країн “нормандської четвірки” … набувало чинності 27 липня 2020 року. За словами Бурби, позиція Офісу президента полягала в тому, що якщо операція триватиме, як планувалося, і завершиться затриманням 25 липня, режим припинення вогню припиниться ще до початку”, — йдеться в розслідувані Bellingcat.

Бурба своєю чергою наголосив на неможливості такої затримки через її наслідки.

“Бурба сказав, що він відповів, що тижнева затримка неможлива і призведе до втрати довіри з боку новобранців, або до виникнення підозр у білоруських, російських (або ж обох) контррозвідувальних служб. Бурба повідомив, що представники Офісу президента … потім запропонували скоротити затримку до чотирьох днів – виліт і захоплення перенесли на середу, 29 липня 2020 року. Це дозволило б режиму припинення вогню вступити в силу. За словами Бурби, керівники розвідки припускали, що замало часу, щоб знайти новий комплект квитків, але пообіцяли подивитися, що можна зробити”, — пишуть журналісти.

В Bellingcat наголосили, що зміст обох розмов, який переповів Бурба, перевірити не вдалося — Офіс президента відмовився надавати коментарі для їхнього розслідування.

Зауважимо, ТСК щодо “вагнерівців” заявила, що їй достеменно встановити, хто, на якому рівні в Україні прийняв рішення про відтермінування не вдалося.

На 29 липня ГУР МОУ не змогло перепробронювати для найманців квитки. Тож одна група мала вирушити до Стамбула в четвер, 30 липня, інша — в п’ятницю, 1 серпня.

“Бурба сказав, що повідомив в Офіс президента, що план все ще виконується, хоча і з п’ятиденною затримкою”, — пишуть журналісти.

У проміжку між 24 та 30 липня найманці мали бути розміщені на території Білорусі. Спершу перебували в готелі, потім, з 27 липня, — в санаторії на межі Мінська.

До санаторія не потрапив тільки 1 з 33 найманців. Єдина особа, що мала білоруський паспорт, нібито лишилася у родичів. ТСК щодо “вагнерівців” раніше заявляла про те, що ця особа була білоруським агентом.

Один з найманців, який спілкувався з Bellingcat, повідомив, що 28 липня він і його “колеги” помітили автобус спостереження КДБ Білорусі біля санаторія. Утім належної уваги тому не надали — український куратор переконував, що все буде гаразд, оскільки рейс заброньований на 30 липня. На світанку наступного дня всіх 32 особи було затримано. Їхнє затримання, перебування в поліції та висунення звинувачень активно висвітлювали білоруські державні ЗМІ.

Опитані Bellingcat найманці розповіли, що слідчі, які їх затримали, були переконані, що вони прибули з метою здійснення державного перевороту. Таку саму думку публічно озвучував Лукашенко. Саме у цьому, а також у співпраці з білоруськими опозиціонерами, їх зрештою і звинуватили білоруські правоохоронці.

Тоді українська влада змінила курс і намагалися переконати білоруських чиновників звільнити затриманих під український арешт. Це потребувало підготовки всіх передбачених законом обвинувачень і документів про екстрадицію.

3 серпня Генеральна прокуратура України подала до Білорусі клопотання про тимчасовий арешт 28 із 33 чоловіків до офіційного запиту про екстрадицію. Офіційний запит про екстрадицію було подано через вісім днів, 11 серпня 2020 року.

Водночас, як повідомило журналістам джерело з ГУР МО, СБУ передала білоруським колегам інформацію про вербування не тільки цих 33 осіб, а й про майже 1,5 сотні інших.

“Ймовірно, саме ця підказка стала причиною заяв влади Мінська 30 липня про те, що вони розшукують на білоруській території ще до 200 осіб з, як вони казали, ПВК Вагнера“, — зауважують журналісти.

Журналісти також наголошують, що сам призидент обговорював екстрадицію найманців до України в телефонній розмові з Лукашенком 5 серпня. Зеленський сам заявляв про таку розмову, але колишній генпрокурор Руслан Рябошапка заявляв, що телефонний дзвінок, який став причиною зриву, здійснив не президент, а Єрмак.

За версією Bellingcat, російські спецслужби дізналися про спецоперацію, яку готувала Україна, тільки на цьому етапі. Вони припускають, що діяльність ГУР МО вистежили діяльність з вербування в мережі та через операторів, які бронювали квитки для найманців. 

Ще 3 серпня 2020 року чиновники Кремля, пишуть журналісти, не знали справжню історію. Саме тому російські посадовці заявляли, що за цим стоїть якась третя країна. Білорусь же тоді заявляла, що цього не могло статися без участі ФСБ та ГРУ РФ.

Вони також наголошують, що певний час Лукашенко коливався між тим, на чий бік стати в цій ситуації, і кому віддавати затриманих.

“Станом на 6 серпня 2020 року президент Білорусі неоднозначно ставився до того, чиї благання поважати. Він навіть запросив генеральних прокурорів України та Росії приїхати до Білорусі і “вирішувати справу з білоруським генпрокурором на основі міжнародних угод”, — йдеться в розслідувані.

Надалі відбулися вибори президента Білорусі, на яких начебто переміг Лукашенко, що спричинило довготривалі масштабні акції протесту. Вже після виборів найманців було віддано Росії.

Журналісти відтворили хронологію подій:

“14 серпня генеральна прокуратура Росії оголосила, що Білорусь відпустила 32 російських громадян до Росії і що вони перебувають на території Росії. Оголошення, яке з тих пір було видалено з веб-сайту прокуратури, схоже, було передчасним. Найманці, яких опитав Bellingcat, сказали, що їх звільнили до Росії лише 16 серпня і автобусами доправили до місця поблизу Москви, де їх помістили на 14-денний карантин. Протягом цих двох тижнів, за словами найманців, 32 російських особи неодноразово допитувалися співробітниками ФСБ, які намагалися з’ясувати, що саме трапилося з тих пір, як перший найманець відповів на оголошення про роботу на російському секретному сайті майже роком тому”.

Нагадаємо, що ТСК щодо “вагнерівців” надавала зворотню інформацію і наголошувала на втручанні російських спецслужб, яке і призвело до зриву спецоперації. 

Розслідування справи “вагнерівців” в Україні

24 червня президент Володимир Зеленський в інтерв’ю програмі “VIP з Наталією Мосейчук” на “1+1” заявив, що телефонував Олександру Лукашенку щодо “вагнерівців”. Він також заявив, що ця спецоперація не була українською, і висловив радість з приводу того, що завершено цю операцію не було. Раніше президент називав інформацію про спецоперацію щодо “вагнерівців” маячнею.

Народний депутат 8 скликання Дмитро Ярош назвав такі заяви президента “явкою з повинною”.  Партія “Європейська Солідарність” виступила з вимогою викликати Зеленського на засідання парламентської Тимчасової слідчої комісії (ТСК).

У тому ж інтерв’ю Зеленський порівняв спецоперацію щодо “вагнерівців” із захопленням літака з опозиціонером Романом Протасевичем в Мінську. Колишній Генеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що це все одно, що порівнювати “95 квартал” з 95 бригадою Збройних сил України.

#Букви розбиралися, чи вчиняв Зеленський державу зраду, коли телефонував Лукашенку щодо “вагнерівців”.

22 липня Шевченківський районний суд Києва зобов’язав Державне бюро розслідувань почати досудове розслідування щодо можливої держзради президента Зеленського та його оточення через зрив операції. Цього зроблено не було.

3 вересня активісти “Руху опору капітуляції” подали до Офісу Генерального прокурора заяву на бездіяльність слідчого ДБР — під відеозапис. Також було подано скаргу до Печерського райсуду. 16 вересня суд розглянув скаргу та зобов’язав Офіс генпрокурора внести відомості до ЄРДР і відкрити провадження щодо бездіяльності ДБР.

Крім цього, 9 вересня суд зобов’язав СБУ відкрити кримінальне провадження проти голови Офісу президента Андрія Єрмака щодо “злитої” операції з “вагнерівцями”.

Попри це парламентська ТСК відмовилася викликати голову Офісу президента Андрія Єрмака та президента Володимира Зеленського. Ще в червні  “Європейська Солідарність” вимагала цього.

• Раніше #Букви розповідали про все, що відомо про спецорперацію щодо “вагнерівців”, в матеріалі “Історія “вагнерівців” – як розвивався один із найбільших скандалів в історії України”.