Про це йдеться в журналі Смітсонівського університету США.

Сьогодні племена-збирачів, які живуть в пустелі Калахарі на півдні Африки, знають, що посуха або війна можуть загрожувати виживанню їхньої громади. Щоб знизити ці ризики, вони вступають в партнерські відносини з родичами на інших територіях, як близьких, так і далеких. І якщо видається поганий рік, вони можуть піти в інший район, аби там збирати їжу і брати воду.

“Це дійсно хороша адаптація до пустельного середовища, такого як Калахарі, яка має величезну просторову і часову мінливість в розподілі ресурсів. В один сезон може дощити, а в наступний бути абсолютно сухо, або може дощитиме в вашому районі, а потім в 10 кілометрах від нього – нічого”, – говорить Брайан Стюарт, археолог з Мічиганського університету.

Згідно з археологічними дослідженнями, проведеними Стюартом, такого роду партнерство, яке виступає свого роду страховкою, існує вже не менше 30 000 років.

У дослідженні, яке було опубліковано в журналі Proceedings Національної академії наук, Стюарт та його колеги вивчили намистини з яєчної шкаралупи страуса, знайдені під час археологічних розкопок в двох високогірних поселеннях в Лесото в Південній Африці.

За словами Стюарта, з 1970-х і 1980-х років археологи знаходили готові намистини, зроблені з яєчної шкаралупи страуса, в доісторичних поселеннях, хоча страуси в цьому районі не водилися. Грунтуючись на цьому факті, вчені припустили, що страусині намиста є частиною “страхових партнерств” племен-збирачів. Тобто люди долали багато миль, несли намиста і обмінювали їх, щоб зміцнити соціальні зв’язки.

Щоб з’ясувати, де виготовлялися намиста, знайдені в Лесото, Стюарт та його колеги вивчили рівень вмісту ізотопів стронцію. Земна кора містить злегка радіоактивні ізотопи рубідію, який з часом розкладається на стронцій. В результаті різні скельні утворення мають різну сигнатури стронцію, і тварини, що живуть на даній території, можуть отримувати ці унікальні сигнатури разом з їжею та водою. Таким чином, дослідники можуть з’ясувати, звідки з’явився 30 000-річний страус.

Дослідження показало, що більшість намистин з гірських поселень Лесото були вирізані з яєчної шкаралупи страусів, які жили на відстані не менше 60 миль (100 км). Деякі навіть прийшли з відстані близько 190 миль (300 км).

“Дійсно дивним було те, як далеко людям доводилося ходити, і як довго тривало таке соціальне партнерство”, – сказав Стюарт.