Свою статтю про перебіг російсько-української війни Томас Фрідман опублікував в авторській колонці The New Yourk Times.

Зараз, коли Володимир Путін зосередився на своєму плані “Б” – масштабній військовій операції, що має на меті спробу відхопити бодай невеличкий шмат Східної України для виправдання своєї невдалої війни, – я подумав: хто може дати йому найкращу пораду, що слід зробити у цій ситуації? І тому я вирішив запитати Джона Аркіллу, одного з провідних американських викладачів стратегії, який нещодавно пішов у відставку з посади професора оборонного аналізу в аспірантурі Військово-морської школи США. Коли я зателефонував Аркіллі й запитав його, що б він сьогодні сказав Путіну, той не вагаючись заявив: “Я б сказав: “Укладай мир, дурню”.

Аркілла насправді не сам вигадав це висловлювання. Після висадки в Нормандії 6 червня 1944 року стало очевидно, що німці не зможуть зупинити союзників. Тому після невдачі німецької контратаки поблизу Канн 1 липня головний фельдмаршал Герд фон Рундштедт, який командував німецькими військами на цьому фронті, зателефонував у Берлін, щоб повідомити про поразку начальнику штабу армії Вільгельму Кейтелю. Той  запитав його: “Що нам ж робити?” – на що фон Рундштедт зреагував саме цією нині відомою  фразою: “Укладайте мир, дурні! Що ще ви можете робити?”

Наступного дня фон Рундштедта усунули – подібно до того, що щойно зробив і Путін, залучивши для ведення другої фази війни нового високопоставленого генерала, котрий із неймовірною жорстокістю допоміг придушити опозиційний рух у Сирії. Перепризначення не допомогло тоді німцям, і, не пропонуючи жодних прогнозів, Аркілла роз’яснив, чому, на його думку, армія Путіна, попри перевагу в кількості та техніці, на цьому новому етапі також може зустріти дуже жорсткий опір з боку українців.

Він стверджує, що в багатьох аспектах ця війна подібна до громадянської війни в Іспанії, де німці та союзники випробовували багато нових видів озброєнь напередодні Другої світової війни – таких, як бомбардувальники чи важкі танки. Подібне відбувається зараз і в Україні, де тестуються способи ведення бойових дій вже наступного покоління.

Сам Аркілла нещодавно опублікував книгу про війну наступного покоління “Бітскріг: нові виклики кібервійни”

“У цій книзі я виокремив  три нові правила ведення війни, і усіх їх, як я бачу, застосовують українці, – пояснює він. – Перше – це коли менші за чисельністю підрозділи, яких багато, б’ють великі, оснащені важкою зброєю. Українці діють окремо організованими групами, озброєними новітньою зброєю, і вони здатні завдавати втрат більшим формуванням та здійснювати атаки на важкі та повільні у розгортанні гелікоптери. Тож, попри те, що росіяни переважають кількісно, українці мають набагато більше саме бойових підрозділів, у яких, зазвичай, 8-10 солдатів”.

Аркілла каже, що ці невеликі українські підрозділи, озброєні високоточною розумною зброєю, як-от ударні безпілотники, зенітна зброя та легкі протитанкові засоби, “можуть вибити з бою набагато більші та важкоозброєні танкові підрозділи росіян”.

Друге правило сучасної війни, яке діє в Україні, говорить Аркілла, “полягає в тому, що виявлення позицій ворога важливіше за вихід на кращу бойову позицію. Якщо ви можете першим вистежити ворога, ви першим можете і вивести його з бою. І це особливо спрацьовує, коли сили ворога складаються з кількох великих підрозділів, як-от та [російська] 40-кілометрова колона  з танків і бронетранспортерів, яку ви  можете знищити своїми маленькими бойовими групами, і що не потребує флангових обходів та введення у бій рівнозначних сил підрозділів”.

Я запитав Аркіллу, чому українці так добре вистежують бойові  позиції ворога (я сам гадаю, що вони, певно, отримують розвіддані від НАТО). 

“Українці дуже вдало використовують малі безпілотники, особливо турецькі, які себе дуже добре зарекомендували, – сказав Аркілла. – Однак,  найголовніше – це людський фактор, мова тут про неформальну участь цивільних українців, які допомагають знищувати російські війська. Це ті бабусі та підлітки зі смартфонами, які почасти можуть бути кориснішими, ніж супутникова розвідка.

“Український загін таких “спостерігачів” складається з бабусь, дітей і всіх, хто має смартфон, – каже експерт. – Вони дзвонять та повідомляють про місця розташування  російських бойових підрозділів та усі їхні пересування. І тому українські сили мають велику перевагу у визначенні бойових позицій росіян”.

Третє правило сучасної війни, що спостерігається в Україні, як стверджує Аркілла, полягає в тому, що “рій” завжди спрацьовує краще, аніж “накопичення”. Він пояснює: “Війна більше не є просто грою чисел. Вам не потрібна велика кількість, щоби вразити противника малою за розміром розумною зброєю. Я впевнений, що ви бачили відео російських танкових колон, коли раптом один танк вибивають спереду, а потім інший позаду, і росіяни не можуть маневрувати, а потім їх просто знищують”.

Оскільки це війна усе ж нового покоління, а росіяни – не дурні, вони, напевно, якось мають адаптуватися, чи не так?

Росіяни будуть і надалі використовувати масовані бомбардування, стверджує Аркілла, “і вони не будуть дуже стримуватися у цьому плані на сході України. Але насправді завали від бомбардувань ускладнюють завоювання території. Згадайте Сталінград”. У Другій світовій війні нацисти зруйнували обстрілами Сталінград майже вщент, але потім їм потрібно було просуватися через завали будівель невеликими підрозділами – і вони не змогли цього ефективно зробити.

Отже, росіянам потрібно шукати якусь іншу тактику. “Росіяни показали здатність вчитися та адаптуватися, – каже Аркілла. – У першій зимовій війні проти фінів – з 1939 по 1940 рік – з росіянами трапилося те саме. Фіни знищували їх за допомогою цієї ж тактики малих підрозділів. Потім росіяни відступили, реорганізувалися, повернулися і врешті-решт перемогли супротивника. Я так розумію, що росіяни вже задіяли більше підрозділів своєї морської піхоти, які звикли діяти саме меншими групами”. Тож очікуйте, що на наступному етапі вони будуть діяти з акцентом на піхоту, а не важкі танки.

При цьому, додає Аркілла, українці “все ще можуть зберегти перевагу в питанні вистеження позицій ворога, і вони вже звикли працювати у цих дуже малих підрозділах. У росіян – набагато більш централізоване командування. Однією з причин, чому вбили так багато генералів, є те, що на тактичному рівні у них немає людей, які уповноважені приймати швидкі рішення в бою; це можуть робити лише генерали, тому їм доводилися бути поблизу лінії фронту й робити те, що, зазвичай, роблять лейтенанти та сержанти американської армії”.

Якщо вести мову про перевагу Росії в повітрі, то, як каже Аркілла, “ми вже бачили, наскільки вразливі їхні літаки та гелікоптери для Стінгерів. Ця ситуація не зміниться і на наступному етапі війни”.

У підсумку, додає експерт, “я не стверджую, що росіян витіснять зі сходу України. Я намагаюся відповісти на запитання: чому українці так добре справляються? Моя відповідь – тому, що вони застосували всі ці нові правила сучасної війни”.

І оскільки вони, безсумнівно, продовжуватимуть це робити, це означатиме новий тривалий жахливий, взаємно руйнівний етап війни, у якому жодна зі сторін, ймовірно, не спроможна буде завдати вирішального удару. Але хто знає.

Я все ще сподіваюся, що дурень Путін зрештою шукатиме підлої угоди, яка врятувала б йому репутацію, що може включати вивід російських військ, якийсь незалежний статус для проросійських східних регіонів Донецька та Луганська і відмову України від членства в НАТО. Але, разом з тим, та угода має дати “зелене світло” на приєднання України до Європейського Союзу укупі із гарантіями, що убезпечать від нового російського вторгнення.

І було б добре, якби це трапилось якомога швидше.

“Чим довше тривають бої, чим жорсткішим буде опір українців, які опановують нові способи ведення війни, тим більше зростає ризик ескалації, – каже Аркілла. – Путін загнав російське суспільство у повну покору. А російські військові, які поки що зазнали трохи ганьби через військові невдачі, навряд чи підуть проти нього. Саме через це він, ймовірно, гадає, що не обмежений в часі аби поспішати розрядити ситуацію”.

І саме так маленькі війни переростають у великі.

Нещодавно я перечитав книгу Барбари Такман “Серпневі гармати” про те, як великі держави вступали у Першу світову війну. Це книга є застереженням, яке залишається актуальним”.