Її історію розповіли у Національній гвардії України.

“Я хочу відстоювати свої права, свою свободу і незалежність. Ми маємо бути активними, щоб змінити самих себе і людей, що нас оточують. Не сидіти й чекати, що хтось за нас це зробить, а робити самим, допомагати нашим воїнам виборювати спільну перемогу. У мене завжди була активна життєва позиція, зараз всю свою активність я хочу реалізувати на військовій службі”, — сказала Ольга.

Бійчиня пригадала, що коли прокинулась 24 лютого, то не повірила, що росіяни наважилися на відкрите повномасштабне вторгнення. Втім, вона розуміла агресивні наміри й природу окупантів ще з 2014 року.

За словами Ольги, вона до останнього не вірила, що російська армія нападе. Однак, коли стали приходити сповіщення від друзів та родичів з Київської області, всі зрозуміли, що це реальність.

На деякий час викладачка виїхала за кордон, проте згодом повернулась з наміром приєднатись до сил оборони: “Я як українка не могла ховатись в іншій країні, коли на мою Батьківщину напали. Десь у глибині душі я завжди хотіла до війська, але діти були маленькі, а служба в армії нечасто залишає багато часу для родини”, — зазначила Ольга.

Тепер вона впевнено вирішила, що буде служити Україні в однострої й зі зброєю в руках. Жінка навіть назвала це її “місією”.

“Я прекрасно розумію, що це не пригода, не туристичний табір. Все це по справжньому. Звісно, що в першу чергу я жінка і мені фізично складно бігати в бронежилеті, з автоматом і каскою, відпрацьовувати певні вправи. Втім, я займалась спортом і долати складнощі вмію. Думаю, що в мене все вийде”, — зауважила бійчиня.

Ольга сказала, що зараз адаптується у новому колективі, звикає до військового життя. Каже, що труднощі її не лякають і вона збирається продовжувати службу: “Мені поки що нелегко даються армійські вимоги, але я маю дуже велике бажання навчитися й обов’язково навчусь. Думаю, що і це в мене вийде. А згодом ми здобудемо перемогу”, — додала захисниця.