Про це в авторській колонці американського видання The Washington Post пише англо-німецька журналістка Катя Хоєр.

Минулого тижня американська розвідка повідомила, що Росія планує складну військову операцію проти України з участю до 175 000 військовослужбовців. У світлі цієї загрози 7 грудня президент США Байден зустрівся з президентом Росії Володимиром Путіним на віртуальному саміті. Байден підтвердив, що він планує застосувати жорсткі санкції.

Але захист східних кордонів Європи не може бути лише зусиллям і відповідальністю США. Німеччина, найбільший союзник Сполучених Штатів у Європі, стояла осторонь, коли Путін вдерся до Грузії (2008) та анексував Крим (2014). Можливо, через помилкове почуття провини за історію мілітаризму Німеччини тодішній канцлер Ангела Меркель вагалася, вирішивши потурати пацифістським тенденціям у своїй країні — настільки, що Путін більше не вірить, що він зіткнеться з будь-яким покаранням за свої дії.

Все, що Брюссель може запропонувати як стримування російської агресії — це економічні санкції. Путін знає, що такі санкції були б такими ж болючими для Європи, як і для Росії. Насправді це практично неможливо — завдяки енергетичній кризі, яку зараз переживають європейці.

За нинішніх обставин Росія постачає чверть нафти до ЄС і 40 відсотків газу. Контроверсійний німецький газопровід “Північний потік-2”, який проходить дном Балтійського моря — в обхід України, на відміну від деяких попередніх маршрутів — погіршить цю залежність. Путін уже перевірив політичний потенціал цієї ситуації, зупинивши постачання газу, коли Європа нещодавно попросила більше.

Путін знає, що ЄС не буде ризикувати високими цінами на енергоносії, відімкненнями електроенергії та внутрішніми тертями, щоб захистити цілісність України. Вторгнення в Грузію та Крим показали це.

З такою малою довірою, яка стоїть за економічними загрозами, єдиний дієвий спосіб стримування – це об’єднаний військовий фронт через НАТО.

Читайте також:

Чого хочуть Байден та Путін і чому ігнорують Зеленського

16-річне перебування Меркель на посаді канцлерки Німеччини завдало великої шкоди. Вона володіє російською мовою, виросла у Східній Німеччині та завжди мала дуже особисті стосунки з Путіним, який вільно володіє німецькою мовою, а також провів роки у Східній Німеччині як агент КДБ. Новому уряду Німеччини доведеться зламати цю модель двосторонньої дипломатії, яка сіє обурення серед європейських сусідів.

Слова новопризначеної міністерки закордонних справ Німеччини Анналени Бербок з Партії зелених звучать досить заспокійливо. Вона заявила, що “Північний потік-2” необхідно зупинити. “Ми не повинні дозволити себе шантажувати”, – заявила вона.

Її співлідер в партії Зелених Роберт Хабек, який буде наступним міністром економіки країни, заявив, що Німеччина повинна постачати Україні зброю та техніку.

Проте Зелені є лише молодшим партнером у новому коаліційному уряді Німеччини, який очолить соціал-демократ Олаф Шольц, який замінив Меркель на посту канцлера. Його партія має тривалий досвід проросійської політики. Саме останній канцлер соціал-демократів Герхард Шредер, близький друг Путіна, ініціював “Північний потік-2”. Він залишається головою комітету акціонерів проєкту.

Політична дорожня карта нового уряду для Німеччини на наступні чотири роки підкреслює притаманні суперечності позиції уряду. Але реальність така: Путін уже розмістив на українському кордоні 70 тисяч солдатів, а міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров погрожує повернутися до “кошмарного сценарію військового протистояння”. Враховуючи ці зловісні обставини, новий уряд у Берліні має показати, що за його словами стоїть справжня рішучість. Страхування має працювати. На карту поставлено значно більше, ніж втрата міжнародного престижу.