Нещодавня новина про підозру 27-річній львів’янці за продаж власних інтимних фото, добряче збурила мережу. На адресу поліції посипались жартики (більша частина з яких набагато ближча до правди, ніж хотілось би), звинувачення в імітації боротьби з реальними злочинцями (що теж більшою мірою правда) і марнуванні коштів платників податків (включаючи коронавірусний фонд, якого “не було”). Однак, жарти жартами, але справді – за що ж можна стати “клієнтом” поліції за сумнозвісною статтею 301 Кримінального кодексу України (ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів).
Власне, надто старатись не потрібно – частина 1 статті 301 КК України встановлює, що відповідальність настає за ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні. Частини 2, 3, 4 і 5 статті 301 містять кваліфікуючі ознаки цього злочину – виготовлення кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм, отримання від цієї діяльності доходу у великому розмірі, вчинення перелічених дій повторно, за попередньою змовою і залучення до них неповнолітніх.
Якщо ви думаєте, що тут мова про міжнародні порнокартелі з вантажівками, забитими тоннами носіїв інформації, датацентри десь в шахтах Мексики, або хоча б сайти на зразок того ж Onlyfans чи PornHub, то доведеться вас трохи “розчарувати” – достатньо буде сфотографувати на власний мобільний телефон власні статеві органи, щоб переслати у вайбері будь-кому, навіть власним чоловіку чи дружині (пересилати, власне, не обов’язково, достатньо такої “мети“). Вітаю, ви щойно скоїли злочин, можливо навіть в новини попадете. Або, наприклад, якщо ви посягнули на суспільну мораль шляхом пересилання своєму 17-річному однокласнику відео з “легко одягненою” жіночкою – то найближчі 5 років ви можете провести не там, де планували ваші батьки.
Якщо ви думаєте, що вас тут лякають криміналом, чи трохи “нагнітають”, то прошу, вирок Вільнянського районного суду Запорізької області – місцеві “порнобарони”, чоловік та жінка, зняли у власному садочку на мобільний телефон відео і виклали його в соцмережу, за що отримали покарання по 5 років 6 місяців і 4 роки позбавлення волі. А ще суд їм заборонив впродовж трьох років знімати фото і відео – це якщо градус абсурду для вас все ще недостатній.
А отут є вирок Галицького районного суду Львова, в якому жінку засудили до 3 років позбавлення волі буквально за пересилання власних фото у Вайбері і Телеграмі. І якщо ви думаєте, що поліція зайнята тим, що днями сидить і дивиться порно – то ви праві. Причому, вони самі це підтверджують.
Як бачимо, працівники двох поліцейських підрозділів старанно скролили контент телеграм-каналу за 11 місяців, щоб врятувати нас з вами від фото статевих органів якоїсь панни зі Львова. Тому не треба злитись і характеризувати поганими словами вітчизняних “робокопів”, коли вони не можуть впіймати людей, які зняли всі гроші з вашої картки – правоохоронці зайняті набагато важливішими речами, ніж боротьба з якимись там кіберзлодіями.
А ще є така спецоперація як “контрольна закупівля”. Так, це виглядає, ніби працівники правоохоронних органів за кошти платників податків купують фото чи відео статевих органів платників податків з метою потратити ще більше грошей платників податків на притягнення до відповідальності платників податків. Насправді це боротьба за суспільну мораль, не плутайте, будь ласка!
До речі, про суспільну мораль тут не просто так мова зайшла. У нас є цілий закон, спрямований на її захист, він так і називається: “Про захист суспільної моралі”, почитати можна тут. А на додачу – перелік критеріїв віднесення продукції до категорії порно, придуманий не ким попало, а цілим Міністерством культури. На думку Мінкульту, “продукція відноситься до такої, що має порнографічний характер”, якщо:
- основний зміст продукції або її значну частину становить демонстрація великим планом статевих органів у збудженому стані або деталізований опис чи демонстрація статевого акту;
- продукція містить натуралістичне зображення, максимально наближене до реальної анатомії і фізіології людини та її статевого акту;
- продукція створена виключно з метою статевого збудження її споживачів.
Як бачимо, потрапити під котрийсь з критеріїв нескладно. А далі вже експерт (само собою також на кошти платників податків) знайде у вас половинку міни, пробачте – ознаки порнографічного характеру у ваших фото та відео.
Після чого поліції, під процесуальним керівництвом прокуратури, не залишиться іншого виходу (але це не точно) крім як витратити кошти платників податків на проведення слідчих дій, повідомлення про підозру, підготовку обвинувального акту та передачу справи до суду.
Де також змушені будуть витратити кошти платників податків (справедливості ради, судам першої інстанції дістаються крихти, у порівнянні з бюджетами всіх перелічених вище органів) на проведення кількох судових засідань, оплату праці судді, його помічника та секретаря судового засідання, фіксацію та зберігання для нащадків історії того, як ви переслали комусь у вайбері фото своїх статевих органів. Відчуваєте, що недаремно сплатили податки?
Однак, якщо відкинути сарказм, то ситуація виглядає геть не смішно. Наприклад, з 1 січня 2020 року по цей час, судами винесено понад тисячу вироків за статтею 301 Кримінального кодексу. Переважна більшість з них ніяк не стосується розповсюдження порно серед неповнолітніх чи дитячого порно – мова про цілком дорослих, дієздатних людей, які знімали, пересилали чи зберігали фото чи відео свого тіла. За частиною вироків засуджені відбували “реальний” строк, тобто на їх утримання у місцях виконання покарань також були витрачені кошти платників податків.
