З якими проблемами у галузі ментального здоров’я найчастіше стикаються українці під час тривалої війни?

Насамперед – повне виснаження. Також безнадійність. Я не хочу називати це депресивними симптомами, тому що депресія – це інше. Депресія найчастіше не викликана якимись конкретними подіями. Зараз є абсолютно всі передумови, щоб люди так почувалися.

Є зрозумілий страх за своє життя та життя близьких. У буквальному значенні ми живемо в режимі «життя чи смерть». Лягаючи спати, ти не знаєш, чи прокинешся, а якщо і прокинешся, то чи буде ще в тебе дім і живими близькі. Річ у тому, що звучало багато обіцянок швидкої перемоги. Очікування на швидке закінчення подарувало надію на швидку перемогу.

Однак, на превеликий жаль, ми вже входимо в зиму, а війна ще не те, що не закінчується, а навіть немає передумов до її завершення. З наближенням зими стає ще гірше.

Я і в цьому інтерв’ю, і до цього говорила багато разів: я чесно зізнаюся, що мене, як фахівця, не готували до подібних ситуацій. Тому що остання велика війна закінчилася майже вісімдесят років тому. Нас готували на випадок ядерної війни, але до таких ситуацій – ні. Це величезна, повномасштабна вітчизняна війна. Усі матеріали, які ми вивчали – довоєнні та післявоєнні – давно втратили свою актуальність.

Є ситуації та симптоми прояву психічних відхилень, яких ми навіть раніше не зустрічали. Усі психологи навчаються заново, і я зокрема. Я 40 років у цій справі, і ніколи не замислювалася над тим, які слова підібрати у відповідь на яке питання, а зараз думаю тричі над тим, яку дати пораду, щоб це було прийнятно. Я дійшла висновку, що наближається дуже складний період, і від цього не можна абстрагуватися, а це треба зустріти з розумінням того, що відбувається, і підготуватися надалі правильно діяти.

Як психологічно підготуватися до зими за умов війни?

Ти переживаєш важкі часи у темряві, без світла та води. В абсолютно нелюдських умовах, де навіть води не можна закип’ятити. Але і тут ще можна впоратися. А якщо в тебе є маленькі діти, або похилого віку батьки, яким потрібен догляд? Є різниця? Звісно, що є. І ми не знаємо, коли це закінчиться або як довго це триватиме. І які ще будуть сюрпризи.

Очевидно, що зима буде ще суворішою. Тому слід прийняти реальність та впоратися з нею. Іншого виходу немає.

Головне – людям говорити, щоб вони просили про допомогу, і не соромилися цього робити, якщо вони відчувають необхідність. Електрику ми не можемо подати, це не в наших силах, на жаль. А говорити про те, що все буде гаразд – теж не можемо. Залишається єдиний варіант – прийняти так, як є. Прийняти реальність і шукати вирішення тих чи інших проблем, щоб буквально не збожеволіти.

Навчитися з цим жити?

Так, і в жодному разі не починати пити. Алкоголь не допомагає, а робить ще гірше. Це дійсність.

Окрім війни, на наш психологічний стан вкрай негативно впливає втрата роботи, доходу та засобів до існування.

Як не збожеволіти? Єдина порада, яку я можу дати – це прийняти реальність.

Люди – унікальні істоти. Ми до всього звикаємо і українці адаптувалися до умов сьогодення.

Щоб не збожеволіти ми повинні зосередитися на повсякденних справах, планувати свій день, графік?

Звісно. Насамперед, щоб перейти до планування графіка, потрібні фізичні навантаження. На жаль, зараз багато людей просто прикуті до дивана, бо немає мотивації. Не можна в жодному разі допускати розпачу. Тому що це лише посилить почуття депресії.

Ще раз: потрібно відрізняти почуття депресії від самої депресії. Депресія – це діагноз, а почуватися депресивно – зовсім інше. Бути в депресії – це насправді страшний діагноз. А почувається депресивно зараз вся країна – і ті, хто поїхав, і ті, хто залишився.

Після Другої світової війни люди виживали у дуже важких умовах, коли наявність їжі, води, одягу та даху над головою вже вважалися розкішшю. Не всі замислювалися над важливістю гуманності та емоційного комфорту. Політика післявоєнного СРСР була політикою страху, а не поваги до прав та здоров’я (фізичного та психологічного).

Зараз рівень жорстокості постійно зростає через те, що ми переживаємо жахи війни. Які ризики, що ми станемо жорстокими не лише стосовно ворога, а й одне до одного?

Ризик дуже великий. Я про це замислююся давно. Вже бачу, як змінюються люди у стосунках, особливо постійне засудження: хто залишився, а хто поїхав.

Це жахлине питання, тому що ті, хто виїхав, відчувають провину за те, що вони поїхали, в ті, хто залишився, не хочуть або не можуть виїхати, або шкодують, що не поїхали. І ця прірва збільшується. Вже зараз видно агресію щодо тих людей, які поїхали. Ті, хто виїхав, постійно відчувають почуття провини і намагаються якось його компенсувати.

Темні часи також виявляють наші темні сторони. Як би банально це не звучало, але у нас у всіх є темна та світла сторони. Коли все так чи інакше добре – ми намагаємося тримати себе в руках. А така глобальна катастрофа, як війна, знімає всі обмеження.

Це повномасштабна війна. Це навіть не військовий конфлікт у Грузії, який тривав 5 днів, і встиг залишити купу травм. Протягом 5 днів ці гади (РФ – прим. ред) встигли дуже багато лиха наробити. Ми з колегами вже багато років вивчаємо наслідки трагедії в Грузії. А тут уже дев’ять місяців. Ніщо не триває вічно, і ця війна також. Але якими ми будемо після неї? Якими будуть наші діти? Відповіді на ці питання – дуже складні.

Що ще ми можемо зробити для себе та оточення? Прийняти реальність, підготуватися. Що ще?

Насамперед. Наскільки б дивно це не звучало, але, на мій великий жаль, головне – залишитися живим.

Залишитися живим – головне. Якщо ми не виживемо, то не зможемо говорити про жодні наслідки.

Досі багато хто нехтує безпекою і не ходить до бомбосховища, звикли до сирен. Цього звикання не можна допустити, і я закликаю всіх – хоч цілий день сирена, бери себе, своїх близьких, і йди до бомбосховища. Не нехтуйте цим, будь ласка. Я сама це робила, і сама знаю, як це жахливо – сидіти цілий день там. Коли мені кажуть: «Ми звикли», я просто божеволію. І це я говорю як людина, яка має досвід.

Зрозумійте, зараз відбувається свідомий геноцид української нації. І тому ми не повинні допомагати цьому процесу, ігноруючи правила безпеки. Не йдучи до бомбосховища, ми допомагаємо РФ здійснювати геноцид. Почніть із цього. Поважайте своє життя та бережіть його.

Друге. За відсутності води, тепла, світла, електрики та елементарних людських умов треба допомагати одне одному. Чим можете. Іншого виходу немає. І ділитися всім необхідним, допомагати одне одному та стояти одне за одного. Хто чим може.

Взаємодопомога дуже важлива і є гарною психологічною підтримкою. Я знаю, про що говорю. Так виживали наші пращури. Іншого виходу не було ніколи і зараз немає.

Об’єднуватись, ділитися. Якщо ти маєш чим зігрітися – не роби це наодинці. Якщо хоч одна людина прислухається зараз до того, що ми говоримо – ми маємо шанс вижити. Пережити цю зиму, і весь той жах, який відбувається.

Те, що зараз робить Росія – це безкарність. На полі бою і навіть у коментарях у соцмережах. Як на це реагувати?

На це не треба ніяк реагувати, бо маємо інші завдання. У нас завдання – зупинити геноцид нашої нації. Це головна мета. Коли в тебе є ця найвища мета, тобі зовсім не до роздумів над покаранням якихось озлоблених росіян. В цьому немає сенсу. Ми повинні розуміти, що ми, цивілізація, маємо справу із варварами. Боремося за виживання.

Чому населення РФ підтримує війну?

Бо вони – неосвічені варвари. Тільки варвари можуть так поводитися.

Вони є жертвами насильства тоталітарної диктатури.

Протягом усієї своєї історії.

Звісно. Достатньо проаналізувати останні 22 роки. Путін їх тримав у бідності та послуху. Для них немає інших способів отримання інформації, крім передач Симоньян і Соловйова, які за свою роботу будуть розстріляні, я в цьому впевнена. Не зараз, але через деякий час – обов’язково. У Росії кажуть, що борються із сатанізмом. Виходять і з самого початку розповідають цьому своєму народу варварів, що вони борються із сатанізмом. Який сатанізм? Про що ми говоримо? Ще раз повторюю: вища цивілізація зараз бореться з варварами. Історія знала багато таких випадків.

Правильно я розумію, що остаточно їх зупинити можна, лише забравши ядерну зброю?

Я не військовий експерт. Але скажу як психолог, що Путін не має розкоші програти. Ось чого я дуже боюся. На цьому етапі він зробив усе, що хотів. Він ізолював Росію, втекли всі, хто були так чи інакше не згодні з ним, а якщо не втекли, то сіли до в’язниці. Дехто запитує: «А чому він не закрив кордони і дає їм втекти?» – А тому, що якщо він закриє кордони, то ці люди замість того, щоб втекти, теоретично можуть вийти на Красну Площу на протести. Нині у Росії залишилися лише варвари, які йому сліпо вірять. Такої Росії він завжди хотів. Він застряг десь у СРСР, і вважає, що союз мав зберегтися.

Бореться зараз минуле та майбутнє. Минуле – Росія, майбутнє – ми. І я впевнена, що ми переможемо. Світ знає багато таких випадків.

Так випало на долю України – зберегти цивілізацію.

Ми всі повинні розуміти та постійно пам’ятати, що зараз ми воюємо, щоб зберегти цивілізацію, адже ми протистоїмо варварам.

Усвідомлення нашої вищої місії – найсильніший мотиватор не допустити розпачу. Зберегти цивілізацію – мета вищої категорії. На її тлі зовсім неважливо, що напише у коментарях у соцмережах якийсь алкаш-варвар із Росії.