Україна, 7-й за обсягом виробник пшениці у світі, в цьому сезоні змушена сама купувати зерно за кордоном. За даними Митної служби, з жовтня 2020 року по 22 лютого 2021 року в країну було імпортовано 14,5 тис. тонн борошномельної пшениці на суму 118,6 млн грн. Імпорт здійснювався переважно з Білорусі.

Обсяг у 14,5 тис. тонн здається незначним, проте це лише якщо не порівнювати його з попередніми періодами: поточний імпорт у 7 разів перевищує показник аналогічного періоду попереднього сезону (2,1 тис. т) і в 6,6 раза — підсумок всього 2019/20 МР (2,2 тис. т). Ще більш шоковим виглядає сам факт придбання зерна за кордоном на тлі власного врожаю пшениці у 25,1 млн тонн, який було зібрано в Україні у 2020 році.

Вибірковий суперцикл

З огляду на особливості українського ведення бізнесу, імпорт зерна в і без того затоварену пшеницею країну можна було б пояснити приватними угодами прикордонних борошномелів або невинним (знову-таки за українськими мірками) шахрайством з компенсацією ПДВ.

Але не цього разу.

Послідовний імпорт борошномельної пшениці з Білорусі зумовлений ​​економічною логікою і пов’язаний з істотним підвищенням внутрішніх цін на пшеницю в Україні.

Базові українські експортні категорії — ячмінь, кукурудза, пшениця — оновили цінові рекорди щонайменше за три роки. За даними агентства “АПК-Інформ”, ціни на пшеницю містяться на найвищому рівні з 2015 року. Актуальна ціна тонни пшениці продовольчого класу становить  300-320 доларів. Для порівняння, ще пів року тому вартість пшениці не перевищувала 6 тис. грн за тонну.

Тому купівля пшениці за кордоном здається доброю ідеєю: білоруське зерно імпортувалося в середньому за ціною 5278,6 грн/тонна, тоді як український аналог до лютого досяг позначки 8900 гривень/тонна.

Причини здорожчання порадували б Адама Сміта: ціни підштовхує вгору зростання попиту з боку основних країн-імпортерів, які активно формують власні резерви, а також здорожчання пшениці в основного постачальника цієї культури з Причорномор’я — Росії.

На внутрішньому ринку ставки підвищують зернотрейдери, які хочуть встигнути вивезти зерно, вклавшись в “джентльменську угоду” з урядом у форматі Меморандуму, і/або побоюючись все-таки запровадження обмежень.

На це накладається кмітливість аграріїв-виробників, які притримують зерно в надії на подальше зростання цін. Щоправда, ближче до посівної (тобто фактично вже зараз) вони будуть змушені реалізувати частину запасів для поповнення оборотних коштів.

Таким чином, спрощено ситуація виглядає так: продаючи зерно на експорт за ціною близько 300 дол./т, потреби внутрішніх переробників, ціни на продукцію яких обмежені купівельною спроможністю населення, частково покриваються імпортом доступної сировини з країни з  цивілізованішим і стабільнішим зерновим ринком. Хто б міг подумати, що нею виявиться Білорусь.

Схему “продали дорого і поповнили запаси дешево” можна було б вважати дотепною, якби не один фактор: вона не працює. Про це свідчить різке подорожчання харчових продуктів на внутрішньому ринку.

За даними Держстату, який зазвичай трохи оптимістичніший за реальність, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року хлібобулочні вироби подорожчали на 9%. За перший місяць 2021 року ціни на борошно зросли на 12%.

Динаміка цін на хліб удвічі випереджає інфляцію, тобто мають місце специфічно ринкові чинники. Виконавчий директор “Економічного дискусійного  клубу” Олег Пендзин зауважує, що ціни на хліб масових сортів ростуть повільніше — максимум на 10%, а зростання вартості преміальних сортів хліба і кондитерських виробів становитиме  20-25%, безпосередньо пов’язуючи це з подорожчанням зерна.

Директор Української асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко також упевнений, що ціни на хліб і хлібобулочні вироби в українських магазинах виростуть на 20-25%. У цю динаміку він закладає не тільки фактор подорожчання сировини, але й тарифів на електроенергію і газ.

Через подорожчання зерномістких кормів дорожчає і продукція тваринництва, але споживач ризикує цього не помітити, оскільки у  цій категорії вже давно й успішно править імпорт. Імпорт ковбаси й м’ясо-ковбасних виробів в Україну виріс вдвічі за 2020 рік — до 4700 тонн. За січень імпорт свинини в Україну виріс на 64% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року і становить 1620 тонн. Найістотніше в цій групі товарів зросли ціни на яйця, досягнувши позначки 40 грн/10 шт. У подорожчанні останніх закладена частина економічного шантажу з боку бенефіціара найбільшого виробника цієї продукції — холдингу “Авангард”, проте основним фактором зростання цін все ж залишається подорожчання кормів.

Почесний президент Асоціації фермерів і приватних землевласників Іван Томич зазначає, що “ми на сьогодні маємо найбільші  гони у світі за цінами на продовольство”. “Цукор у нас зростає вже далеко з вересня по 50 грн, масло по 50 грн, хліб — близько 40 грн, яйця – 50 грн. Ми на межі продуктових криз неплатоспроможності”, – заявив він.

Подорожчання агросировини і як наслідок — харчових продуктів — не ексклюзивна проблема України, так чи інакше з нею зіткнулися всі найближчі сусіди, але ось діяли вони по-різному.

У Росії держава ультимативно зафіксувала ціни на соняшникову олію і цукор, а також ввела квоти на експорт зерна й мито на експорт пшениці.

Казахстан заборонив експорт дрібної та великої рогатої худоби, а також запровадив граничні ціни на основні харчові продукти.

Киргизстан ввів ембарго на продаж за кордон 14 категорій товарів, серед яких ВРХ, птахи, зернові, рослинну олію, борошно.

У Білорусі діє цінове регулювання на харчові продукти.

Що відрізняє Україну? Що вона не вдалася до жодного з озвучених заходів. Регулюванням у нас діє Меморандум з трейдерами, в якому обумовлені бажані граничні обсяги зерна, а також декларування зміни цін на ряд продовольчих товарів. Судячи з динаміки цифр на цінниках — вони не працюють.

Що робити?

За даними ДФС, Україна експортувала 31 млн тонн зернових і зернобобових культур. Зокрема, пшениці експортовано 13,3 млн тонн, з яких 8,9 млн тонн продовольчої.

Мінекономіки абсолютно справедливо констатує, що трейдери не вийшли за межі встановлених лімітів.

“За нашими розрахунками, при збереженні наявних темпів експорту в поточному маркетинговому році ми вийдемо на показники, зазначені в Меморандумі”, – сказав заступник міністра економіки Тарас Висоцький.

Обмеження експорту зернових здаються логічним заходом, але непотрібною жертвою, оскільки проблема подорожчання ніяк не пов’язана з недобором урожаю, обсяг якого, навпаки, в рази перевищує внутрішню потребу. Будь-яка різка метушня  в питанні держрегулювання і зміни торгового режиму зашкодять репутації України як надійного партнера на міжнародному ринку зерна. Також дуже сумнівно, що слабка нервами й умовно-суб’єктна зелена влада в принципі витримала б тиск з боку посольств, до яких звернуться транснаціональні компанії-зернотрейдери. Востаннє таке виявилося під силу лише Партії регіонів на вершині своєї могутності у 2010 році (4 жовтня 2010 р. були введені квоти на експорт пшениці й меслину, полби, кукурудзи, ячменю, жита і гречки, що діяли до кінця травня 2011 року).

Але між позиціями “вводимо обмеження експорту” і “нічого не робимо” є безліч проміжних рішень і інструментів, жоден з яких не був застосований.

Основна причина дисбалансу цін — кон’юнктурні перекоси, для нівелювання яких і потрібна держава. Щоб гасити такі спекулятивні коливання, держава виходить на ринок, маючи два потужних інструменти — товарні та грошові інтервенції. В Україні є цілих дві держструктури, які можуть цим займатися — Держрезерв і Аграрний фонд. Але перший навряд чи буде ефективний на коротких дистанціях, крім того, є сумніви в наявності у нього ресурсів для такої кампанії. Аграрний фонд, який відзвітував про формування значних запасів і якого майже не торкнулися масові дефолти за форвардними контрактами, в теорії міг би вийти на ринок з доступним борошном і тим самим зняти пікове цінове напруження у переробників. На сайті держструктури немає ніяких згадок про те, що це планується зробити: остання розміщена там новина інформує, що делегація компанії брала участь у міжнародній виставці харчової промисловості Gulfood в Дубаї.