Логіка Марта Хельме і справді була трохи збоченою. Зокрема він зробив дуже дивну заяву про те, що Україна є “троянським конем в тому числі і для Росії”. “Тому що ті, хто приїжджають сюди, не стільки українці, скільки росіяни зі сходу України, зросійщені українці або просто хомо-совєтікус. Це міграційний тиск зі сходу на нас дуже сильний, і він продовжує посилюватися”, – заявив естонський політик. За що відразу ж був підданий критиці іншими членами кабінету.

Трактувати такі заяви можна по-різному. Перш за все це було висловлювання продиктоване внутрішньою політикою самої Естонії. Адже очолювана Хельме Консервативна народна партія, що стоїть на позиціях рішучого євроскептицизму, бореться за свої позиції на тлі зростання загальноєвропейського запиту на популізм і критику Європейського союзу. І поки що заяви подібного роду є маргінальними. Звичайно, що ніяких реальних наслідків для безвізу в короткостроковій перспективі не буде. Однак навіть озвучування таких думок, табуйованих для європейської політики всі останні п’ять років, ставить питання про те, як будуть розвиватися відносини ЄС і України.

Революція Гідності 2013-2014 років з точки зору Європи була перш за все народним повстанням за цивілізаційний вибір. Розстріл людей в Києві, в центрі Європи, розстріл людей, які виступали на площі не тільки під національним прапором, а й під прапором Європейського союзу ввів цивілізовані країни в стан шоку. Загибель протестуючих, котрі намагаються відстояти своє право на демократію і європейські цінності, показало самим європейцям і європейським політичним елітам, що декларовані ними європейські цінності не є порожнім звуком. Революція проти проросійського режиму і війна з Росією, яка втратила механізм політичного контролю над Україною створили унікальне вікно можливостей. Ситуацію моральних зобов’язань європейських суспільств і еліт перед Україною.

Панівним наративом державної політики України в минулі п’ять років по відношенню до ЄС і США можна сформулювати старою фразою, яка народилася в ході польського повстання і активно використовується радянськими дисидентами: “За вашу і нашу свободу”. Всі п’ять років усіма доступними комунікаціями ми доносили до європейців думку про те, що Україна, що проливає кров за свою незалежність і свій суверенітет, є фронтиром Європи. І що війна, яку розпочав Путін – це війна не тільки проти України, а й проти цінностей західної цивілізації. Війна за те, чи здатна Європа відстояти своє положення простору свободи. У політичній комунікації все було однозначно. Ніяких натяків про повернення до неспроможної позиції багатовекторності. Однозначне прагнення до отримання членства України в ЄС і НАТО.

Зміна риторики і політики України дає європейським друзям Путіна і їх органічним союзникам-євроскептикам унікальних шанс для того, щоб прибрати український порядок денний в довгий ящик так званої прагматичної політики.

Заражений Кучмою головний мозок президента Зеленського, що спілкується з Путіним всупереч позиціям міжнародних партнерів. Його команда, яка припускає неоднозначні висловлювання про те, що раз в Європі і НАТО нас ніхто не чекає – то ми, такі горді, ще самі подумаємо чи треба воно нам. Сам факт побудови в Україні типового авторитарного пострадянського режиму, з турбореактивними швидкістю демонтують зачатки європейської демократії – все це дає країнам ЄС підстави для переоцінки ставлення до України.

Україна не зможе перемогти залишившись наодинці з Росією. Однак уся політика Зеленського веде нас саме до такого підсумку. Як тільки Україна перестануть сприймати як пострадянську країну, віддану ідеалам і цінностям цивілізованого світу – насамперед цінностям політичної та парламентської демократії – нашому суверенітету настане кінець.

Унікальна зовнішньополітична пропозиція України усі року полягала в тому, що наша країна була єдиною з пострадянських республік, яка зуміла зберегти функціональну конкурентну демократичну систему. Так, демократичну систему, приправлену спробами встановлення авторитаризму і народними повстаннями, проте в цілому забезпечує вільні вибори, право на свободу слова і висловлювань, право на існування політичної опозиції, більш-менш вільний ринок, а головне – право на самовизначення в якості невід’ємної частини європейської сім’ї народів.

Руїни української демократії і популістський авторитарний режим лідерського типу, що виріс на її кістяку, дасть імпульс усім нашим недоброзичливцям в ЄС і Путіну. Якщо буде розбита єдина на просторі колишнього СРСР вітрина демократії, що демонструє, що “совок” – не вирок, російський диктатор зрештою зуміє переконати Європу в тому, що українці – це такі ж росіяни. Просто карикатурні. З пародією на мову, з пародією на державу і з пародією на вождя. Народ, нездатний побудувати нічого путнього. А значить, що потребує опіки Кремля.

На власні очі переконавшись в цьому, цивілізований світ перестане сприймати трагедію України як частину своєї трагедії. Адже ви не часто співпереживаєте численним конфліктам в Африці. У цьому випадку суспільство, яке добровільно відмовилося від демократії і свободи, буде приречене на довге, бідне і безглузде життя в державі – сателіті Росії. Можна скільки завгодно звинувачувати Європу в зраді цінностей і бажанні вести з Росією business as usual. Однак перед такою апеляцією треба, перш за все, уважно вдивитися в дзеркало. І зрозуміти, чи не зрадили ми ці цінності першими.