8 років та 8 місяців Україна на лініях фронту бореться за свою свободу, незалежність, майбутнє та суверенітет. З 24 лютого кровопролитні бої тривають безперестанку, а внаслідок збройної російської агресії щодня при виконанні бойових завдань, деокупації та обороні територій гинуть українські захисники. Проте є й ті, чия доля невідома ані командуванню, ані військовій частині та владі — від початку повномасштабної війни понад 7000 наших воїнів вважаються безвісти зниклими. Однак чи відповідає це дійсності?

У матеріалі дізнаємось, на якій підставі українське командування надає нерідко статус “безвісти зниклого” та спілкуємось з близькими військовополонених, які щодня бʼються за правду.

Олег Котенко — уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, на одному з етерів “Суспільне. Рівне” та “Укрінформ” доповідав про завершення створення координаційних центрів, які будуть працювати у кожному регіоні. На координаторів покладена важлива роль — спілкування з родинами безвісти зниклих, з органами влади, задля пришвидшення розв’язання нагальних проблем та координації пошукових груп на лініях фронту —  активних та колишніх.

“Я хочу сказати що їх 23, але ми плануємо відкрити ще два, а можливо і три таких центри — в Херсоні й Луганській області. Коли до нас люди звертаються про безвісти зниклих, якщо ми будемо казати про військових, то до цього того моменту, одразу після бойових дій вже розвідка тих підрозділів працює над цим питанням — піднімають дрони, дивляться, шукають, хто залишився, а хто — потрапив у полон. Ми відпрацьовуємо всі телеграм-канали орківські. Для цього у нас є аналітичний відділ, який займається цим питанням. Якщо ми бачимо відео, допит чи якесь прізвище нашої людини, то все ми це заносимо в базу. Далі відстежуємо, чи були звернення по цій особі, чи ні. Це для рідних трошки допомагає розуміти, що дійсно живий він (прим. ред.: військовий)”. 

Про те, чи дійсно сповіщають рідних про долю військових, Олег Котенко не уточнив. 

Олександр (імʼя змінено на прохання батьків) тримав оборону на Донецькому напрямку, однак через оточення та масовий наступ ворога був взятий у полон кадирівцями. На наступний день після захоплення міста, у телеграм-каналі глави Чечні — Рамзан Кадиров опублікував відео, на якому його вірний соратник та “права рука” звітує про затримання двох солдатів ЗСУ на Донеччині, один з них — побитий Олександр.

“Щойно опублікували це відео, я чекала, поки мені подзвонять з нашого командування. За весь час зі мною не вийшли жодного разу на звʼязок. Я почала вивчати всі юридичні нюанси й дізналась, що родини військовополонених мають право отримувати грошову допомогу. Я мала її оформити — коли Олександра звільнять, можливо, кошти б знадобились на реабілітацію. Тоді я підготувала всі документи й подзвонила на гарячу лінію Міністерства оборони. Там вони прийняли мій запит й сказали номер військової частини, адже я ніде цю інформацію знайти не можу, це військова таємниця. Через декілька днів мені надійшов лист з координаційного штабу про те, що мій син  зарахований у реєстр військовополонених. Тоді я звернулась до військкомату за місцем свого знаходження й просила надати мені запит на командира військової частини, щоб він мені підтвердив те, що Олександр дійсно у полоні. Відповідь йшла дуже довго. У листі від полковника зазначалось, що мій син з 3-го червня вважається безвісти зниклим… Відтак подавати його у списки на повернення наше командування не може. Я знову зверталась до них, на якій підставі вони зробили такий висновок? Весь інтернет знає, а командир — ні” — мати Олександра.

“Я зараз збираю документи по всіх можливих організаціях — Червоний Хрест, ООН, СБУ, ГРУ, щоб Олександр міг отримати статус військовополоненого. Командир зі мною не виходить на звʼязок, тож діємо ми самостійно” — батько Олександра.

Діяти самостійно — все, що залишається близьким, чиї рідні безвісти зникли, адже на підтримку, допомогу та звітування, які б мали надавати командування військових, розраховувати не варто.

Де-факто, військовослужбовець у полоні, цьому підтвердженням є відео- та фотоматеріали у Telegram-каналах ворога, які бачили понад мільйон користувачів. 11 червня Олександр у короткій телефонній розмові повідомив батькам про те, що його утримують у СІЗО Луганська. Де-юре — українське командування не визнає очевидного факту перебування військовослужбовця у полоні.

Для отримання статусу “військовополоненого” батьки Олександра співпрацюють з адвокатом, продовжують нагадувати про свою історію постійним зверненням до відповідних органів та служб. Наразі — безрезультатно.

“Наш адвокат почав слати їм на військову частину запити адвокатські — на них скоріше відповідають, ніж на мої. Командування має надати нам копії службового розслідування стосовно того, на підставі яких фактів було зроблено висновок, що Олександр безвісти зник. Тоді мені вперше подзвонили з військової частини та пояснили, що в них там дуже багато роботи, військова частина не встигає все робити вчасно, і те що командування надає статус безвісти зниклих. є стандартною процедурою…”

Тобто, на початку майже поголовно і без розборів командування надає військовополоненому  статус “безвісти зниклий”, й лише через певний час, якщо рідні будуть писати, стукати, кричати в усі двері, проведе розслідування й, можливо, але без гарантій, статус зміниться. 

“Зараз у військовій частині в поспіху шукають службове розслідування, якого, я впевнена, ніхто не проводив — їм було ніколи. Шукають, що надати адвокатові нашому, чому по всіх інших інстанціях син — полонений держави-агресора, а командування це не визнає. Розслідування я й досі не бачила, хоча вони повинні були у п’ятиденний строк адвокатові надати підтвердження, але вже затримують, і пояснюють це тим, що їм — ніколи…”

Іван “Грек” стояв на обороні Маріуполя у лавах ТРО 86 днів від початку збройного російського вторгнення. До травня військовий разом із тисячами захисників й цивільних перебував у сховищах “Азовсталі”. Пізніше українське військове керівництво дало “наказ про збереження життя та здоров’я військовослужбовців та припинення оборони міста” — захисники Азовсталі склали зброю та були взяті у полон.

Про те, що “Грек” дійсно перебуває у полоні, свідчать його фото у пропагандистських каналах, дзвінок рідним з Оленівки та свідки, що разом з військовим утримувались у колоніях.

Вперше військова частина звʼязалась з нареченою “Грека” через декілька місяців після виходу з “Азовсталі”, аби повідомити, що захисник вважається безвісти зниклим.

“На той момент ми вже знали, що Іван знаходився в Оленівці й чекали, коли частина офіційно повідомить про його перебування в полоні. Але натомість ми отримали сповіщення, що він, як і всі інші полонені цієї частини, безвісти зниклий з 25 березня, хоча виходили з Азовсталі вони 17 травня.”

З командуванням зв’язок наречена “Грека” постійно тримає, але за весь цей час не отримала жодної відповіді на стандартне запитання: на якій підставі військовий вважається безвісти зниклим. Військова частина переконує рідних, що статус зниклого не впливає на обмін.

“Поки що частина змінює категорію обліку тільки тим, кого підтвердив Червоний Хрест у полоні. Але ситуація в тому, що при виході з “Азовсталі” Червоний Хрест не завжди був присутній, тому багато полонених залишились без підтвердження від Червоного Хреста, Іван — в їхньому числі. При цьому у нас є свідчення від вже звільнених з полону захисників про перебування в полоні тих, кого частина вважає як «зниклих безвісти з 25 березня». Але на ситуацію, на жаль, це теж ніяк не вплинуло. До того ж, деякі родичі полонених, які мають підтвердження від Червоного Хреста, нещодавно отримали нові сповіщення, в яких їх захисники обліковуються не як безвісти зниклі, а полонені, але з 25 березня. Хоча ті, хто виходив з Азовсталі 17 травня, ніяк не могли потрапити в полон раніше! Я дуже сподіваюсь, що військова частина найближчим часом налагодить свою роботу та почне допомагати своїм військовим та їх родинам.”