Минулого тижня Мінкульт презентував законопроєкт про дезінформацію, точніше порівняльну таблицю, яка викликала обурення у журналістів. Але чи взагалі потрібен Україні цей закон, якщо чинники дезінформації у нас в основному зовнішні?

Я би сказала, що нам потрібне посилення функціоналу спецслужб в контексті виявлення інформаційних впливів російської федерації. Проблема саме тут, коли є гібридні впливи іншої держави через гібридні ЗМІ. Ми ж розуміємо, як діє Росія: як тільки ми обмежили за останні 5 років вплив російських ЗМІ, вони зайшли в так звані українські. Зайшли вочевидь грішми, мізками та політичними впливами. І доведення саме цих впливів є ключовим для протидії. Нам закидали, що ми нічого не зробили з каналами Медведчука. Що зроблено за останні 9 місяців?

Мені здається, що після нового року у них пішло потепління, тому що після всім відомої бійки Гео Лероса і Бужанського за права Ірини Верещук ходити на медведчуківські телеканали, тепер уже туди ходять усі “слуги”.

Так, ходять чутки про наявні домовленості, або принаймні переговори про обмеження негативу на цих телеканалах по Зеленському. Це особливо важливо для Банкової. А те, що Медведчук вміє домовлятися і відповідати на побажання у владних кабінетах, – це відомі речі. Але СБУ має достатньо фактів про відвідини цими особами Російської Федерації, про їхнє листування, і довести, що є такі впливи, – не так складно. І тут немає якоїсь проблеми із законодавством. У них є на це повноваження.

Я думаю, що ми можемо припускати, що так само, як колись Путін просив Порошенка включити Медведчука до Мінської групи, так і зараз він міг би натякнути, що не варто чіпати Медведчука і його телеканали.

Тоді ніби через Ангелу Меркель було озвучено це прохання по Медведчуку. А зараз ми бачимо загальний курс на умиротворення агресора і навіть примирення. При наявних обстрілах і окупації частини території. Думаю, що ви читали нову безпекову стратегію. Особисто в мене викликали здивування там пункти про “умиротворення Росії”, або що Україна буде намагатися зменшити можливість ескалації конфлікту з РФ. Стоп! Ми яким чином провокували конфлікт? Росія у 2014 році здійснила анексію частини української території та збройну окупацію іншої частини, російські військові за російські гроші з російської зброї вбивають українців на нашій же території. Ви нам пропонуєте втертися, вклонитись і вибачитись за те, що ми, виявляється, їх спровокували на такі дії?

Так це тепер проговорюється депутатами від “Слуги” в ефірах, як це зробив той же Устенко, який сказав, що ми спровокували анексію Криму мовним законом.

Так це звучить як “я сама віноватая”, і це дуже сумно. Бо все це відбувається в контексті загальної політики, коли президент України не вимовляє словосполучення “Росія – агресор”, просить про зустрічі Путіна, відновлює газові схеми, не визнає факту провалу домовленостей про припинення вогню і продовжує спроби змінити Конституцію, аби давати спецстатус територіям на рівні закону.

Є ще не менш тривожна історія з наміром давати подвійне громадянство. Це ж просто правовий нігілізм і банальне неуцтво, коли гарант Конституції вносить законопроєкт, який прямо цій Конституції суперечить. В тому законопроєкті прибирається стаття, що добровільне набуття громадянства іншої держави призводить до втрати українського громадянства. Тепер ви можете набувати скільки завгодно громадянств.

Я думаю, що цьому будуть раді багато “слуг”, бо ми нещодавно сфотографували ще одну щасливу власницю ізраїльського паспорта.

Так, але це не знімає питання до президента, навіщо він це робить. Я думаю, що ця норма – теж одна з вимог Росії для того, щоб громадяни з ОРДЛО, які отримали російські паспорти, їх не здавали. Тобто це означає, що саме громадяни Росії значною мірою будуть формувати політичну погоду в Україні у разі реінтеграції ОРДЛО.

Далі теж цікаво: у цьому проєкті йде перелік органів влади, де не можуть працювати люди з подвійним громадянством – це комісія з цінних паперів, це Нацбанк, це РНБО, але в цьому переліку немає Генштабу, Парламенту й Уряду.

Часто Віталій Портніков пише, що план Путіна до 2024-го якимось чином доєднати Україну до союзу Росії і Білорусі. І ці речі з паспортами можуть бути частиною такого плану. Так само, як дати можливість танками захищати своїх громадян.

Я погоджуюсь із цим. Історія з видачею паспортів Росією на окупованих територіях почалась давно, але зараз дуже інтенсифікувалась. Росіяни не хочуть економічно утримувати територію так званих ОРДЛО. Вони хочуть повісити це на українців, але контролювати гібридно-політично через людей з російськими паспортами.

До речі, росіяни цю історію з громадянством та етнічним походженням апробували в Латвії, і це навіть там, в країні ЄС, спосіб впливати на ситуацію. Мета зрозуміла. Якщо ви не станете частиною Росії чи то її квазісоюзницької структури, то у вас тут завжди буде бардак. Це класика жанру.

У мене лише одне запитання: чому президент України, який мав найбільшу підтримку в історії держави, грає в чужий сценарій? Чому не було навіть спроб на основі цієї довіри зміцнити суверенітет і спробувати все ж забезпечити членство України в “клубі золотого мільярда” з технологіями і високим рівнем життя?

Мені здається, що у нього цього немає ні у вихованні, ні у світобаченні, і він очевидно тяжіє до російського культурного центру. І йому, як людині, яка їздила з концертами по Росії, набагато простіше з нею помиритися.

Ну тоді це мислення на основі власних комерційних інтересів.

Іноді мені здається, що Зеленський пішов у президенти, бо зрозумів, що жартувати українською він не зможе.

Або що не зможе створити свій телеканал за ініційованими мною мовними квотами. І з цього приводу в нього є на мене образа. Деякі рішення його політичної сили свідчать про бізнесову зацікавленість президента та його оточення в певних речах. Так, зараз в законі про медіа будуть намагатися провести норму, щоб зняти санкційний список російських акторів, які їздили в Крим. Вони просто додають одне слово – “систематично” і  тим самим руйнують цю норму про заборону відвідин України тими акторами, які підтримували анексію або відвідували Крим.

Тобто замість того, аби підтримувати і ростити своїх акторів, ми будемо знімати копродакшн з росіянами. Я вже не кажу, що навіщо ми вимагаємо від іноземних партнерів продовження санкцій, якщо самі від них відмовляємося. Бо це невигідно бізнесу президента? Тоді давайте називати речі своїми іменами.

Друга річ – суспільний мовник вперше в цьому році отримав повне фінансування. Але багато з цих грошей піде на купівлю продуктів комерційних каналів. Ми ж розуміємо, які це будуть продукти?

Третя історія – коли систему іномовлення фактично перетворюють на державний телеканал, теж за великі гроші (до 400 мільйонів), який буде так само закуповувати російськомовні програми в продакшнів. Тобто десь мільярд бюджетних грошей піде на це.

Але я не бачу навіть такого продукту у наших комерційних телеканалів.

Є буквально два такі проєкти у ICTV, які розвінчують міфи російської пропаганди. Але вони коштують не так багато. Тобто, найімовірніше, за великі гроші платників податків будуть купувати старий розважальний продукт, перемішаний з потрібними владі новинами, який будуть дивитись не на окупованих територіях, а по всій Україні на супутнику. Бо ми відключили свої глушилки для російських телеканалів, що мовлять з окупованих територій, а вони – ні. І їх передавачі в 5 разів сильніші.

Далі – завалені конкурси в Держкіно. Це ж спроба поставити своїх людей на ці посади. І, можливо, хтось не розуміє, що все це є ознаками корупції, але тут наявний конфлікт інтересів у багатьох людей.

І от у нас і відбувається, що ми розвиватимемо легкі жанри, попсу, а розслідуванням ми будемо закручувати гайки через закон про дезінформацію.

Насправді, як на мене, найбільш маніпулятивний і підступний пункт цього закону – це визначення дезінформації як неповної інформації. Бо повну інформацію зібрати практично неможливо. А от заблокувати отримання принаймні другої точки зору – дуже просто.

Дійсно, закон хибний у своїх підходах, починаючи з визначення, де дезінформація – це окрім неправди, ще й неповна інформація або перекручена. І ми, пропрацювавши багато років у журналістиці, розуміємо, що зібрати абсолютно повну інформацію неможливо. Як оперативно взяти коментар у людини, яка десь у в’язниці? Тобто іноді проблематично отримати навіть другу точку зору. І якщо в тебе є скандальна інформація, а орган влади її не хоче коментувати, то скільки її можна тримати при собі в сучасному інформаційному світі?

Щодо перекрученої інформації – Зеленський називає свій відпочинок в Омані робочим візитом, а журналісти – відпочинком. Хто тут перекручує? І таких прикладів можна навести безліч.

Можемо згадати всім відому заяву Богдана, якої не було, але яку закинули у ЗМІ з Банкової і яка була якраз взірцем дезінформації та інформаційних війн.

Візьмімо історію Гончарука та оприлюднених тиждень тому записів. Яка там має бути друга точка зору? Чекаємо, поки Гончарук скаже – це правда чи ні?

Так само, як не скаже Труба, чи правда, чи ні записи в його кабінеті. Бо якщо у Гончарука – це просто неприємні президенту розмови, то у Труби там ідеться про кримінальні провадження за зловживання владою.

Так. Як, власне, і переписки депутатів у Раді. Їх не публікувати? Про всі випадки (за логікою авторів законопроєкту) треба було мовчати? Мені здається, що цей закон покликаний призупинити всі ці скандальні витоки, які можуть і будуть псувати імідж президента.

Але мені важко уявити, як Мінкульт чи хтось інший змусить Дурова з Telegram публікувати ідентифікаційні коди власників Telegram-каналів.

Можна зате спробувати в Україні заблокувати Telegram, і думаю, що саме це і ставилося одним із завдань для авторів цього законопроєкту. Там виписані норми, що провайдери мають забезпечити припинення роботи таких каналів за рішенням Уповноваженого, якого призначає Кабінет Міністрів.

Як сказав Олексій Мустафін, цей Уповноважений – це такий собі сучасний інквізитор.

Я сподіваюся, що цього не станеться і цього не буде, бо якщо ми втілимо цей законопроєкт, то це буде пряма реалізація сюжету Орвелла з “1984”. І я хочу подивитись, хто візьме на себе цю роль закривати рота всім і вся. Абсурдність закону не лише у назві, бо там спекулюють на меті “забезпечення громадян достовірною інформацією”, але й у посаді, яка називається Уповноважений з питань інформації, а насправді йдеться про того, хто блокуватиме інформацію.

Зараз мені складно уявити, чи зможе ця людина ефективно працювати, бо вона просто буде завалена скаргами невдоволених.

Ця людина, якій надійде така скарга, має написати тобі, щоб ти зняла матеріал. І якщо ти відмовишся і не зробиш цього протягом трьох днів, то це буде штраф до 80 тисяч гривень.

А три рази відмолюсь, і штраф буде до пів мільйона гривень…

Мені багато чого не подобається у цьому законопроєкті, починаючи від блокування інформації до доступу до месенджерів, штрафи. Ну і відновлення кримінальної відповідальності. Якщо ми визначаємо слово як те, за що настає кримінальна відповідальність, то це вже не ознака нормальної країни. А створення цілої статті Кримінального кодексу 114-2 “Поширення дезінформації” свідчить саме про це.

От що тут написано: “Систематичне масове поширення завідомо недостовірної інформації про факти, події чи явища, що становлять загрозу національній безпеці, громадській безпеці, територіальній цілісності, суверенітету, обороноздатності, права українського народу на самовизначення…” Це що? Що це за інформаційні повідомлення, що порушують право на самовизначення? Я от читаю і не розумію, навіщо записувати такі норми у Кримінальний кодекс. Або “загрозу … стану довкілля протягом відсутності повного контролю України за державним кордоном”. Це ж маячня! І це карається штрафами або виправними роботами строком до 2 років.

А ще є спроба купити журналістів через статус “професійний журналіст”.

Це мені особливо “подобається” – з відпусткою у 36 днів, з особливим порядком притягнення до відповідальності і обіцянкою від міністра Бородянського давати гранти від держави тим ЗМІ, які мають високі індекси довіри. Тобто по суті держава буде підкуповувати ті ЗМІ, які подаватимуть тільки позицію держави. Мені важко повірити, що ми після стількох років боротьби за свободу слова змогли докотитися до такого.

Або ось ці пункти “Журналіст” або “Професійний журналіст” зобов’язаний:

“…

– створювати та поширювати лише ту інформацію, походження якої їм відомо, або, у разі необхідності, супроводжувати тексти відповідним застереженням, не перекручувати факти та документи;

– доводити до відома безпосереднього керівника або особи, що здійснює редакційний контроль поширювача масової інформації про можливість позовів та пред’явлення інших передбачених законом вимог у зв’язку з поширенням підготовленого ними матеріалу;

– відмовитися від виконання редакційного завдання, якщо воно не може бути виконане без порушення правил журналістської етики або законодавства”.

Це ж очевидно призведе до самоцензури журналістів.

Наскільки високі шанси, що цей законопроєкт пройде через парламент, де більшість не сперечається з волею Банкової?

Мої спостереження, що депутати більшості починають читати законопроєкти і мати свою думку. Я бачила різко негативну реакцію на законопроєкт від тих, хто має власні Telegram-канали. З перспективами закону може бути все, що завгодно, але добре, що з’являється розуміння загроз. Хоча в мене ще є надія, що Бородянський не візьме на себе ганьбу вносити це в парламент. Якщо ж це таки дійде до парламенту, то серйозне протистояння гарантоване.

Я думаю, що цей законопроєкт має стати серйозним тестом для самих журналістів і суспільства, що вони хочуть дивитися і яку інформацію мати. Тільки випуски “Кварталу” 5-річної давнини?

Абсолютно. Зараз ми спостерігаємо політику – про владу, як про мерця – або добре, або нічого. З технологічної точки зору оцими всіма випусками “кварталів”, “ліг сміху” суспільству нав’язується емоція позитивного сприйняття актора, а не президента. Тобто постійно відволікається увага від того, що ця людина вже президент і відповідає за ситуацію в країні, за міжнародну політику, за війну. Але в цій технології Зеленський якомога довше має залишатися симпатичним актором, на якого приємно дивитися, який викликає позитивні емоції. А не якусь там відповідальність.

І люди не хочуть сприймати через раціо загрози і критику. Я не хочу давати визначення, що тільки чверть суспільства сприймає раціо, а решта – тільки через емоції, але я бачу, що ці емоції постійно підігрівають.

На фоні законопроєкту про дезінформацію ми менше обговорюємо закон про медіа.

В законі про медіа немає настільки абсурдних і небезпечних речей. Він покликаний привести наше законодавче поле до норм Євросоюзу.

Якщо ми говоримо про симптоматику, то мені здається, вже проглядають певні симптоми, в яких видно, що Зеленський будує свій авторитарний режим за лекалами Лукашенка й Путіна – і це видно і в ставленні до Ради, і на зустрічах з прем’єром.  

Я ще зроблю одне уточнення: при тому, що Зеленський однозначно намагається копіювати Путіна і Лукашенка, в його оточенні є ще одна людина, стиль якої він явно наслідує. Це Леонід Кучма. Вони обоє з Дніпропетровської області, і, напевно, це грає роль, якась спільна ментальність. І от те, що відбувається зараз, мені дуже нагадує часи Кучми… Я в ті часи працювала з Георгієм Гонгадзе на радіо “Континент”, і я пам’ятаю, як нам тоді закручували гайки – за трансляції “Голосу Америки”, трансляції ВВС, за появу Мороза, Тимошенко, Ющенка в ефірі. Як було під контролем все медійне поле, як його контролював Медведчук через темники.

І чим це все закінчилось? Помаранчевою революцією. Тому я завжди кажу: хлопці, коли ви так намагаєтесь закрутити гайки, зриває різьбу. І ви до цього прямо йдете. Якщо ви думаєте, що ви створите для себе комфортне середовище і рейтинги, то ви маєте розуміти, що революцію робить не більшість, а меншість. Але третю революцію в стані війни країна справді може не пережити. Не треба до цього доводити.

Вони так само не розуміть, що активно викликаючи Порошенка на допити, вони самі йому створюють образ головного опозиціонера.

Ну, по-перше, їм потрібен “образ ворога”. І оскільки це не Путін, якого “замирюють”, то ворога ліплять з Порошенка. А по-друге, в них немає  історичної пам’яті. Вони не розуміють, що таке прецеденти. Вони навіть не намагаються аналізувати, на скільки справ уже наговорили самі. В той час як створюють прецеденти “кримінальних справ” Порошенку за Мінський процес чи проходження українськими моряками української акваторії. Це кримінальна відповідальність за конституційні повноваження Президента?

Очевидно, що все це матиме наслідки. І найгірше, що це наслідки стратегічного порядку. Ми стаємо все далі від Євросоюзу та його стандартів. Виглядає так, що Європі вже глибоко байдуже до процесів в Україні. І я це можу пояснити тільки одним – Європа погодилась із тим, що Україна залишиться у сфері впливу Росії і не інтегруватиметься в ЄС. Бо поки вони нас бачили як частину себе, вони докладали зусиль стосовно дотримання європейських стандартів. Зараз, очевидно, ми бачимо зупинку євроінтеграції. І це вкрай тривожно.

Мені цікаво, наскільки суспільство готове буде піднятись, якщо зрозуміє, що нас знову розвернули до Росії? Чи воно вийде на вулиці?

Або поїде з країни. Бо ще одна із загроз, яку я бачу в подвійному громадянстві, це те, що воно зупинить безвіз. Тому що Європа давала право безвізового перетину свого кордону тільки громадянам України, а не тим, у кого в кишенях повно паспортів з Азії. Ну, і Росія для мене є і лишається частиною Азії, яка ментально і ціннісно дуже відмінна від України. Тому те, що ми спостерігаємо зараз, – це велика історична помилка.