Політично нелогічна поведінка Зеленського, який пішов на умови терориста і записав на його вимогу відео, як і саме питання про те, чи може глава держави піддаватися на подібний шантаж, самоусунення СБУ і повний оперативний контроль МВС і кінематографічність події змусила багатьох засумніватися в тому, що ж сталося в Луцьку насправді. Варто визнати, що з точки зору піару, а зовсім не з точки зору інтересів держави, президент вийшов з цієї кризи переможцем. І це тільки додало скепсису спостерігачам.

Активна дискусія в соцмережах протікає в руслі того¸ кому з внутрішніх гравців і для яких цілей був вигідний цей теракт і які завдання тих чи інших груп впливу він допоміг вирішити.

З огляду на, що дестабілізація відбувається напередодні місцевих виборів і на тлі чуток про розпуск Ради – в цьому є логіка.

Але сама лінія цієї дискусії неповна з тієї причини, що виводить за рамки дискусії єдину сторону, яка є беззаперечним бенефіціаром будь-якого розхитування України зсередини – Росію.

І тут я не говорю про неможливість ініціювання подібних подій зсередини держави. Світ політики жорстокий і цинічний. Особливо цинічно може вестися боротьба між силовими вертикалями.

Однак тут слід зазначити, що будь-який подібний процес буде мати негативні наслідки для влади в цілому. Так як звичайні громадяни не диференціюють владу на окремі  групи і вертикалі, а швидше сприймають її в цілому, інтегрально.

Ще цікавішою ситуація стає, якщо вписувати її в контекст. Крім захоплення заручників ми спостерігаємо вибухи в Харкові і Києві. Активізацію бойових дій на фронтах російсько-української війни, широкомасштабні навчання російських збройних сил на кордоні з Україною і передислокації Росією значних сил на територію окупованого Криму.

Навіть у луцькій ситуації простежується певний російський слід. Принаймні в розкручуванні події і в синхронних діях проросійського пулу телеграм-каналів, політиків і експертів. Почали докоряти президенту тим, що він не в змозі піти назустріч умовному “народу Донбасу” і піти на розмову з “тією стороною” так само, як він пішов на розмову з луцький терористом.

Управління через страх і залякування – відпрацьований інструмент, яким користуються світові спецслужби. Але саме Росія в останні десятиліття змогла відточити цей інструмент до гостроти булатної сталі.

Починаючи з 2014 року основним і найбільш ходовим експортним товаром російської держави на міжнародній арені є не нафта – але страх, хаос і дестабілізація світового порядку. З цієї  точки зору і треба оцінювати всі дії Кремля в Україні, Лівії, Сирії, в Європі і на Балканах. Після анексії Криму кремлівський режим прекрасно зрозумів, що раз Росії закритий шлях в цивілізовану сім’ю народів на основі відповідності загальним принципам і цінностям – значить основним способом взаємодії з навколишнім світом може стати тільки руйнування підвалин. Велич Росії в розумінні керівництва цієї держави полягає в старому дворовому визначенні “Бояться – значить поважають” і в старій сталінській максимі “Скільки дивізій у Папи Римського”? Бо що любов – швидкоплинна, а страх перед державою-терористом з усією його відбитістю і непередбачуваністю – вічний.

Перед тим, як почати експортувати хаос в загальносвітовому масштабі Кремль добряче попрацював над цією технологією всередині самої Росії. Саме вибухи будинків і вибухи в метро, ​​залякування власного населення допомогли остаточно сформувати вигляд путінської Росії. Атаки проти своїх і іноземних громадян став своєрідним торговим знаком ФСБ, яке, я в цьому впевнений, з самого початку контролювало так званий чеченський тероризм з його польовими командирами.

Незважаючи на загальновизнаний український консенсус щодо того, що саме Росія може бути головним бенефіціаром будь-якої внутрішньоукраїнського дестабілізації, ми спостерігаємо дискусію про те, хто є реципієнтом російських спецоперацій в нашій країні. Багато коментаторів впевнені, що головним об’єктом російських спецоперацій є президент України Володимир Зеленський. З’явилася навіть теорія про те, що агресивним брязкотом зброї, загостренням на фронті, так само як і останньою заявою Кадирова Москва розхитує саме президентську психіку, змушуючи того піти на  домовленості з Кремлем. Ходять чутки навіть про якісь таємні переговори в акваторії Азова.

Мені здається, що подібні теорії є наслідком нерозуміння цілей і завдань Росії в Україні не тільки частиною суспільства і самим Зеленським, але і частиною патріотичного співтовариства. Думаю, що ніякі таємні переговори на Азові неможливі не через небажання самого українського президента. А через те, що сам Кремль до них особливо не прагне.

З огляду на тиск суспільства, опозиції і прихильників українського суверенітету в рядах самої влади на сьогоднішній момент очевидно – Зеленський не готовий до повної капітуляції перед обличчям агресора. Які б обіцянки під час приватних консультацій не давав росіянам сам Зеленський і його конфідент Андрій Єрмак, сама структура українського суспільства та політики, а також характер міжнародного права унеможливлює беззастережну капітуляцію України на прийнятних для Кремля умовах.

Фігурально висловлюючись – Зеленський був би радий прийти до якогось компромісу, але він прекрасно розуміє, що повне і беззастережне підпорядкування російських умов – не варіант. Президент України, хто б ним не був, структурно не здатний поцілувати носок російського царя просто тому, що на наступний же день він перестане бути президентом України. Так само як при всіх можливих компромісах з Донбасом, жоден президент України ніколи не зможе де-юре визнати Крим російським.

Раз жоден президент України не буде здатний на такий крок, отже завдання Кремля – ​​не завербувати Зеленського, а зробити так, щоб зник сам предмет розмови.

Отже, основним реципієнтом залякування і терору має стати саме українське суспільство. І в цьому сенсі Кремль не винаходить нічого нового.  В якомусь сенсі він керується старими методички КДБ і напрацюваннями теоретиків гібридної війни. Ще в 1960 автор концепції “мятежвойни”, білоемігрант Євген Месснер, чиї праці ґрунтовно вивчили радянські спецслужби, сформулював кінцеву мету будь-якого терору. “Залякування (терор) є улюбленою формою поширення своєї волі на широкі кола населення в дні міжусобиці, але терор, здійснюваний навіть досить численною і досить кровожерливої ​​групою, – пише Месснер, – не може бути засобом кінцевої перемоги – не страх, а згода населення дає кінцеву перемогу в громадянській війні”.

Страх – лише спосіб маніпулювання суспільством, мета – підпорядкування, згода суспільства на розмивання тих меж, які до того здавалися непорушними.

Теракти, дестабілізація, поляризація, військові поразки – все це повинно викликати повне роз’єднання різних громадських груп один від одного і від влади, привести до ситуації хаосу і війни всіх проти всіх. До такої міри, щоб саме суспільство прийняло як належне всі умови терористів. Тільки б хаос припинився.

Ціна помилок влади в такій обстановці багаторазово зростає. Так як кожна слабка і несвоєчасна реакція тільки розпалює котел народного гніву і невдоволення. Помилки Зеленського вже призвели до того, що саме на нього, а не на країну-агресора, суспільство покладає відповідальність за загибель нашого медика, який після засідки російсько-терористичних військ чотири дні боровся за власне життя, так і не дочекавшись евакуації.

Навмисне мовчання Зеленського, який вважає за краще на називати речі своїми іменами і вдає, ніби не сталося нічого екстраординарного тільки підливає масла у вогонь. Пройде зовсім небагато часу і  суспільство почне ставити питання про те, чи здатна держава, що направило весь свій апарат насильства на погоню за волонтерами, ветеранами, опозицією і одним дитячим хірургом, забезпечити фізичну безпеку своїм громадянам і жорстку відповідь на агресію на фронті.

Відповідатимуть усі – і сам Зеленський і окварталені ним спецслужби, і МВС, і Генштаб.

Переадресація народного гніву з зовнішнього агресора на власну владу і вибух цього гніву – ось на що розраховують зараз кремлівські стратеги.

Адже у проросійських сил тоді відкриваються відмінні електоральні перспективи, і тоді і воювати вже необов’язково буде. Адже для таких як Олег Волошин у України суверенітету немає. І таким «голубам світу» теж вигідна дестабілізація, щоб наблизиться до влади. Тим більше, що телепростір вони вже придбали.