В українській політиці Володимир Зеленський виглядає рідкісним щасливчиком. З самого початку йому пророкували провал за провалом, а він здобуває перемогу за перемогою – на дебатах, на виборах, на переговорах. Так, складно судити про його успіхи в абсолютних показниках, проте на фоні апокаліптичних очікувань, пов’язаних із його президентством, Зеленський поки виглядає цілком успішним. Йому вдаються дві головні речі – тримати удар і тримати публіку.

Володимир Зеленський, безумовно, вміє подобатися, викликати співчуття і бажання допомогти – три емоційних “кити”, без яких неможливий герой в будь-якому кінематографічному жанрі. Акторське минуле виявилося потужною підмогою для новачка у владі.

Але, незважаючи на це, Володимир Зеленський особисто причетний до такої кількості досить грубих медійних маніпуляцій, ніби у нього повна катастрофа з рейтингом і, не маніпулюючи громадською думкою, він не зможе домогтися взагалі нічого.

Наприклад, президентський моноефір у Савіка Шустера напередодні Нормандської зустрічі. Річ навіть не у компліментарності ведучого і не у відсутності опонентів, які за форматом зазвичай обов’язково додаються до спікера. Це можна зрозуміти і пробачити. Річ в імітації майже стовідсоткової підтримки глядачами в студії “мирних ініціатив президента”, суть яких сам Володимир Зеленський під час ефіру кілька разів відмовився розкривати публічно.

Людям властиво піддаватися тиску більшості, оскільки соціальна злагода – необхідна умова існування нашого виду. Використання такої грубої зброї в такому тонкому, значимому питанні, як мирні переговори – де потрібно ухвалення усвідомлених рішень і виставлення усвідомлених оцінок – може, і ефективне, але етично небеззаперечне.

Або розгляньмо особисту участь президента в брифінгу, присвяченому ходу розслідування вбивства Павла Шеремета. В даному випадку маніпулятивним є сама присутність першої особи держави, яка своїм авторитетом ніби підтверджує обґрунтованість претензій правоохоронних органів до названих підозрюваних. Тепер засумніватися у правильності дій силовиків буде неможливо, не піддавши сумніву правильність дій президента, що було б болючим досвідом для його шанувальників. Володимир Зеленський своїм рейтингом підтримав не лише вручення підозр і арешти, а й цілеспрямовану дискредитацію підозрюваних.

Інформація про те, що Інна Грищенко та Юлія Кузьменко завдяки волонтерській діяльності стали багатшими на кілька квартир і машин, а Інна ще й верховодить чоловіком, зневажаючи всі канони традиційної сім’ї, жодним чином не стосується фабули інкримінованого їм злочину. Це груба маніпуляція громадською думкою через створення підозрюваним чіткого злодійського образу. В даному випадку режисери та спікери брифінгу експлуатували так званий гало-ефект – нашу готовність робити судження про інших, беручи до уваги їхню найяскравішу характеристику. Красиві люди нам здаються порядними – за замовчуванням, злодії нам здаються винними – теж за замовчуванням. Навіщо це було потрібно керівництву МВС, в цілому, зрозуміло. Але навіщо це було потрібно президенту?

Такі маніпуляції громадською думкою виглядають надмірними для популярного політика, ще далекого від кризи влади й довіри, і входять в різкий дисонанс зі щирістю та відкритістю Володимира Зеленського, які його вигідно виділяють з низки попередників і опонентів. Дві ці невідповідності, звичайно, привертають увагу психолога.

Перше пояснення, яке лежить на поверхні, пов’язане із професійними навичками, перенесеними Володимиром Зеленським у нову роль зі старого життя. Гумористичні шоу та мелодраматичні фільми – саме у цих жанрах нинішній президент України був досить успішним – побудовані на знанні людських емоцій і вмінні викликати у публіки потрібний емоційний відгук. Тут зв’язок дуже простий і комерційний: якщо глядач не сміється або не плаче (а жанр, в якому досяг успіху Володимир Зеленський, вимагає і того, й іншого), у тебе просто не буде касових зборів, реклами, гастролей і так далі.

Звичний президенту спосіб взаємодії зі своєю цільовою аудиторією, напевно, можна порівняти з грою на музичному інструменті, де натискання певних клавіш гарантує отримання певних звуків. Принаймні, саме так собі це уявляв Альфред Хічкок, майстер саспенсу та інших технік гри на людських емоціях. Це не добре і не погано, це просто вимога професії. Тільки у Володимира Зеленського тепер інша професія, і те, що було прийнятним у кіно, не завжди є прийнятним у політиці. Політика, цілком побудована на емоціях, може набувати вкрай деструктивні форми.

Друге пояснення може ховатися у більш глибоких шарах особистості президента – в його потребі захоплювати і тривозі, пов’язаній із можливою втратою цього захоплення. По тому, до яких неприкритих маніпуляцій вдається президент, щоб підтримувати допінг народного схвалення на максимально високому рівні, можна судити про рівень цієї тривоги.

Це сильна тривога.

І це знову не добре і не погано – просто особливість характеру – але доти, доки потреба президента в схваленні не вступить у прямий конфлікт із потребою суспільства в правді, і Володимир Зеленський не зробить вибір на свою користь. Або цей вибір не стане систематичним.

Нарешті, є третє пояснення, яке поки Володимира Зеленського мало стосується. Адже маніпуляція далеко не невинне явище, це не просто корекція правди в потрібному напрямку або вправа з емоціями. Маніпуляція – це примус інших людей до певних дій, рішень, почуттів, оцінок без їхньої згоди. Маніпулятор завжди трохи садист, а усвідомлений і досвідчений маніпулятор насолоджується саме владою над іншими, а не лише успішним досягненням потрібної мети. Про українського президента поки такого сказати не можемо, результат для нього поки важливіший за процес, а можливість вразити людей, які його оточують, важливіше за можливість їх контролювати.

Але зовсім ігнорувати цей ракурс в аналізі звички до маніпуляцій не можна. У кінематографічному глосарії є таке поняття – дуга героя. Так називають зміну характеру героя, його трансформацію в ході його руху до мети. І якщо шлях любові перетворює чудовисько в прекрасного принца, то шлях влади, як правило, сприяє зворотному перетворенню. І це той рідкісний випадок, де кіно і життя схожі.