Мені, як голові робочої групи з питань номінування Чорнобильської зони до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, довірили формування пропозиції щодо стратегії державної роботи з темою Чорнобиля.

Для когось поза межами України Зона – це обличчя України, місце постапокаліпсису, де можна відчути тлінність цивілізації, подивитись на сліди зниклого світу – та повернутися додому в безпечний світ зі всіма благами та з приємним відчуттям власної готовності “дивитися в обличчя смерті”.

Чи подобається нам така “туристична привабливість”? Інструменталізувати власне нещастя, зробити з нього перепустку в світ – невже ми цього хочемо?

Україна – не просто територія, де це сталося. Україна має показати себе державою, яка з цим працює – працює з травмою, з пам’яттю, з проблемами екології, з захистом здоров’я людей тощо. Головне – Україна має взяти на себе відповідальність за роботу з цим місцем. Що це означає?

Держава має взяти на себе формування принципів, за якими необхідно працювати з темою, територією, спадком. Це місце, за яке Україна відповідає. Не тільки перед собою – перед світом.

Так, ми вже спізнилися. Але починати працювати з наслідками власної недбалості ніколи не пізно. Думаю, зараз треба не виправляти помилки, а створити з нуля нові принципи роботи з феноменом Чорнобиля, об’єднавши зусилля тих, для готовий взяти на себе відповідальність за радикальні зміни.

Робоча група зі створення концепції пам’ятання трагедії та розвитку Зони відчуження об’єднує спеціалістів з різних галузей знання – це історики, екологи, правознавці, спеціалісти з культурної спадщини, літературознавці тощо. Ми хочемо проаналізувати, як феномен Чорнобиля існує в сучасному світі – як його уявляють (в Україні, в Європі, в світі), які проблеми існують в Зоні відчуження, чого очікують люди, які хочуть приїхати до Зони, та що їм необхідно пояснити.

Зона відчуження має увійти до простору світової спадщини ЮНЕСКО, як це вже сталося з американським ядерним полігоном Атолом Бікіні. Це теж зона відчуження, але вона стала територією, де ретельно вивчається вплив радіації на природу.

Чорнобильська зона вже стала унікальним природним заповідником. Треба шукати можливість створити тут науковий центр масштабу Бікіні – якщо там вивчають морську фауну, тут створюється унікальна ситуація для вивчення лісової зони Європи. Обов’язок України – зробити необхідні кроки для розгортання повноцінних міжнародних наукових програм. Бути не тим, хто просить грошей, а тим, хто створює умови та є повноцінним партнером.

Торкнувшись теми спадщини, маємо зауважити багатошаровість об’єктів спадщини – це й природні, й технологічні об’єкти. Місце техногенної катастрофи поєднується тут з унікальним природним заповідником, а також доповнюється спадком радянського військового проєкту. Зараз ведеться робота щодо внесення до реєстру пам’яток культурної спадщини України так званої “Дуги” – загоризонтного радару повітряної оборони СРСР. Збереження цього об’єкту є важливою частиною роботи з радянським спадком в Україні.

Трагедія Чорнобиля відсилає нас до складного вузла питань, пов’язаних з відносинами людини з Владою, Наукою, Цивілізацією. Навмисно пишу ці слова з великої літери – бо саме те, що сталося на ЧАЕС, великою мірою зробило очевидним злочинність політичних настанов, в яких людське життя виявляється на другому місці після “честі мундиру”. Ми всі пам’ятаємо й про мовчання про аварії, про першотравневу демонстрацію… Сліпо довіряти владі, не діяти без вказівки, не мати звички зважувати ризики – чи подолали ми це сьогодні?

Робоча група працює не тільки з питаннями пам’яті та екології – ми працюємо з питаннями прав людини, розвитку громадянського суспільства, з пошуком інструментів виведення зі стану вивченої безпорадності. Для цього ми плануємо запустити хаб прав людини: тема Чорнобиля актуалізує всі рівні проблеми прав людини – від права на життя та захист здоров’я до права на отримання правдивої інформації, захист природного середовища, права на поводження із собою як з гідною розумною істотою, яка вміє брати відповідальність за свої дії.

Відповідальність – головне слово для мене зараз в роботі з пам’яттю Чорнобиля. Тому для нас важливо об’єднувати зусилля з тими, хто входить в тему “знизу”. Мене надихає, що такі люди є, саме вони і є тим, що ми називаємо громадянським суспільством.

У нашій роботі ми вже співпрацюємо з платформою культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво, дослідницьким проєктом Чорнобильська історична майстерня, громадською організацією PRIPYAT.com. Робимо кроки до об’єднання з іншими ініціативами – культурними, мистецькими тощо.

До 35 роковин трагедії ми створимо концепцію пропрацювання травми Чорнобиля та представимо її суспільству. Тема ця надто дражлива – тому ми плануємо не просто представити концепцію, але створити широке поле її суспільного обговорення. Для цього у квітні 2021 року буде проведено публічний форум “Зона (не)відчуження”, де на круглих столах за участю спеціалістів з різних галузей будуть обговорюватися болісні та спірні питання. Я дуже сподіваюся, що суспільство долучиться до дискусій з ідеями, критикою, аналізом наших пропозицій.

Розуміючи, що робота з темою не може обмежитися створенням навіть найчудовішого тексту, ми тісно співпрацюємо зі спеціалістами з Зони відчуження, щоб розробити відповідальну політику відвідувань, створити дієві законодавчі інструменти, що допоможуть людині уникнути небезпечних ситуацій, знайти способи захисту Зони від вандальних практик.

Ми будуємо зв’язки з міжнародними науковими центрами, які мають досвід роботи з наслідками катастроф та власні способи пропрацювання минулого. Ці зв’язки формують основу створення вже згаданого хабу прав людини, який буде першою точкою знайомства з темою, освітнім, діалогічним, дослідницьким, дискусійним центром.

Коли людина перед тим, як поїхати до Чорнобиля, перевірить ліцензію туроператора та відмовиться вимкнути дозиметр у певних точках маршруту – це буде перший крок подолання тієї типової, на жаль, для нашого співгромадянина безпорадної безтурботності, яка не раз ставала тлом та підґрунтям злочинів.

Ми сподіваємось, що наші напрацювання зможуть стати практичним матеріалом для роботи кожної з інституцій, що мають працювати з пам’яттю Чорнобиля. І не тільки. Ми бачимо необхідність створити проєкт ліцензування тих, хто супроводжує відвідувачів Зони, розробити навчальні програми, які дозволять учням і студентам України отримати більше знань про Чорнобиль.

Трагедія Чорнобиля – не трагедія якогось минулого. Десять років тому сталася аварія на ядерній станції Фукусіма – заражена територія й досі покинута людьми.

Можна, звісно, апокаліптично пророкувати завершення епохи людства на землі. А можна започаткувати цивілізацію відповідальності, побудувати нові відносини між людиною та світом, природою, планетою. Відповідальність тут – головне слово. Відповідальність держави – надважлива, бо саме держава має створити ту сенсову, правову, економічну рамку, в якій цінність Життя (людського та нелюдського) буде альфою та омегою будь-якого політичного рішення.