Сьогодні в Маріуполі невідомими був розстріляний відпущений під підписку про невиїзд бойовик “ДНР” Роман Джумаєв. Покійний воював проти України на боці Росії. Брав участь у вбивствах українських військових в Донецькому аеропорту. Був кілька років тому затриманий нашими спецслужбами. Сидів в СІЗО доти, поки трохи більше місяця тому найгуманніший в світі Маріупольський суд не вирішив погратися в актуальний після зміни влади пацифізму і всепрощення.

Підсумком домашнього арешту для Джумаєва стали сім вогнепальних поранень.

Я пишу все це не для того, щоб позловтішатися. Хоча і особливого співчуття до покійного, звичайно ж, не відчуваю. Не збираюся я і співати дифірамби відплати, яка спіткала Джумаєва. Адже відплата стосовно ворогів і колаборантів має бути зведена в ранг державної політики. Тим більше, що ми не знаємо, що спричинило загибель цієї людини. З однаковим успіхом це могла бути і відплата, і операція російських спецслужб, і якісь невідомі нам треті причини.

Цікаво інше. Загибель Джумаєва збіглася за часом з активною дискусією про продовження мирного процесу. З усіх боків українське суспільство було атаковано неоднозначними заявами президента і його команди. І про можливе проведення виборів на окупованих територіях. І про те, що на черговій зустрічі “нормандської четвірки” і може бути обговорена так звана формула Штайнмаєра. Причому, на даний момент багато російських “незалежних експертів” мають постійні пропуски в Кремль, та й співробітники самої путінської адміністрації встигли заявити про те, що беззастережна згода на формулу Штайнмаєра – це умова для того, щоб Росія хоча б погодилася на зустріч.

Формула Штайнмаєра була запропонована екс-міністром закордонних справ Німеччини в 2015 році. Як жест безвиході. Російське небажання хоча б імітувати виконання Мінська призвело пана Франка-Вальтера Штайнмаєра до думки про те, що для нобелівського комітету по-великому все одно – яка зі сторін конфлікту здасть свій національний інтерес. Відповідно звідси і виникла інноваційна ідея примусу до миру не агресора, а жертви, тобто України. Якщо коротко, вона передбачала, що Україна виконує політичну частину Мінських угод в односторонньому порядку. До виведення російських військ Україна закріплює в конституції особливий статус, проводить амністію бойовиків і фактично визнає вибори, проведені під дулами російських автоматів.

Слава Богу, тодішньому керівництву країни, перш за все президенту, вистачило розуму для того, щоб відкинути цю пропозицію. Більш того, в тому ж 2015 році своє слово в питанні червоних ліній капітуляції сказав і парламент, визнавши зайняті російськими військами території окупованими і змінивши закон про особливий порядок самоврядування окремими районами Донбасу, законодавчо закріпивши, що вибори на окупованих територіях можливі тільки після, власне кажучи, деокупації – тобто, після виведення військ і роззброєння колаборантів.

Формула Штайнмаєра звичайно ж цікава Путіну. Але не як спосіб вирішення конфлікту. Путін ніколи не виведе війська з окупованих територій. Так як саме наявність військ, а не будь-які особливі статуси, забезпечує йому контроль над Донбасом і можливість шантажу українського керівництва активізацією бойових дій. Можливо Путін був би не проти створення на окупованих територіях аналогів Придністров’я. З прямими контактами між Києвом і вже “обраними” окупаційними адміністраціями. Що дозволить частково послабити санкційний тиск на Росію. З тягарем соціальної відповідальності, яка буде лежати на Україні. З можливістю впливати на українську політику шляхом контролю над голосами громадян окупованих земель. Однак наявність окупаційного корпусу, нехай і у вигляді “миротворчого контингенту” – невід’ємна умова для створення Придністров’я. Гібридних автономій без реальних і відчутних танків не буває.

Боюся, що мета Путіна – в іншому. Адже в наших реаліях формула Штайнмаєра дуже легко перетворюється в формулу Джумаєва. Уявіть собі картину тотального всепрощення і безумовної амністії. Картину екскурсії екс-бойовиків і вбивць по Києву. Після тисяч убитих на війні. Картину нашпигованих свинцем трупів. Трупів колаборантів і українських патріотів. Уявіть собі українські суди, які відправляють до в’язниці ветеранів і героїв війни. І влада, яка кордонами поліції захищає ці суди від натовпів людей. Уявіть собі градус суспільного напруження і конфлікту. Помножте це на здатності і можливості російських спецслужб. Які можуть просто по черзі вбивати всіх кого захочуть для того, щоб напруга зростала. І як відповідь на завдання ви отримаєте приблизний план Путіна для України. Формула Джумаєва повинна стати формулою хаосу і громадянського протистояння. Формулою обвалення влади і держави. Формулою перезапуску проекту “Новоросія”. Формулою, яка неминуче призведе до нового суспільного вибуху.

У драмі державності немає бутафорських пістолетів і повторних дублів. І чим швидше актори, що грають роль керівництва країни, засвоять що кров – не водиця, тим вище будуть наші спільні шанси на виживання.