Принаймні тепер ми знаємо точно, що наш президент знає про життя, Всесвіт і взагалі цілих три відповіді. Перша – що він президент. Друга – що йому 42 роки. І третя – що він не лох.

Для того, щоб убити лоха в собі, президенту воюючої країни довелося поїхати на передній край війни.

Сходження  Одіссея до  царства  Аїда знадобилося давньогрецькому герою для пошуків відповідей про сенс свого життя. І стало алегорією смерті і переродження героя на його шляху.

Якби режисери та сценаристи “95 кварталу” мали хоча б якусь академічну освіту, то сходження  Зеленського у  пекло війни мало б  стати для персонажа президента, якого грає Зеленський, такою ж поворотною точкою в набутті сакрального знання про себе і світ, в якому він живе. Точкою переходу, яку так чудово описав Джозеф Кемпбелл у культовій книзі “Тисячоликий герой”. Переходу з живої людини в героя, який усвідомлює свою місію і своє призначення на Землі.

Однак класика і книги – не в пошані у нинішньої влади. Саме тому приїзд Зеленського до  Золотого на блокпост ветеранів, став, мабуть, найганебнішим епізодом його життя в ролі Верховного головнокомандувача.

Зеленський міг приїхати до ветеранів із відповідною  для такого приводу смиренністю. Приймаючи їхній біль і страхи як свої. Тихо поговорити про те, що змусило сотні людей знову стати під ворожі кулі. Спробувати зрозуміти. У тому числі зрозуміти, чому сотні тисяч громадян систематично виходять на протести проти капітуляції. І чому ці сотні тисяч активних громадян і мільйони тих, хто стоїть у них за спиною, сприймають його політику як політику здачі національних інтересів. Він міг би перемогти своїм спокоєм, своїми словами про червоні лінії. Своєю гідністю.

Замість цього, крізь базарне хамство президента усі ми побачили те, що сам Зеленський намагається в собі заперечувати. І приховує з такою маніакальною ретельністю і таким неврозом, що це стає все  очевиднішим. Замість президента, який приймає складні рішення. Замість глави держави, який проводить послідовну політику. Крізь всю діряву ширму влади ми побачили дуже закомплексовану людину. Хлопчика Вову, 42 рочків, якого ображали в дитинстві. Дитину, яка дуже хотіла стати великою, сильною, впливовою. Для того, щоб використовувати свою владу за призначенням – знущатися з інших. З тих, хто ще вчора був сильнішим.

Уся публічна, артистична і президентська кар’єра Зеленського нагадує тривалий сеанс поганої психотерапії. Замість позиції дорослої людини ми бачимо пропрацювання дитячих комплексів. Вважається, що основним психологічним спусковим механізмом агресії є страх. Я тут головний! Я вам не лох! Ти хто такий, щоб з тобою говорити? Я тут головний! Вийди звідси, розбійник! Це все – просто тривалий аутотренінг людини, яка почувається самозванцем. Яка до стану тваринного страху боїться відповідальності, що звалилася на неї.

Не виключаю, що фанатам Зеленського сподобається відео. Асоційований із державою гопник, можливо,  перебуватиме в екстазі. Тому що з президентом будь-якого гопника ріднить саме це почуття пригніченості своїм соціальним становищем. Так, ватники теж   радітимуть. Тому, як Зеленський поставив на місце знахабнілих “нациків”. Які сміють щось варнякати проти влади і говорити про якісь державні інтереси, які не вимірюються об’ємом миски.

Президент Зеленський боїться людей, які бачили смерть, як будь-який обиватель. Боїться незрозумілих йому ветеранів. Боїться громадян, які потребують пояснень і не нагороджують президента безумовною любов’ю за його харизму.

Соціально близька ватникам і гопникам людина, котра опинилася у кріслі президента, – це загроза для держави.

Тому що внаслідок своїх комплексів вона стає по один бік із тими, хто Україну завжди зневажав. Володимир Зеленський поступово стає президентом найпотворнішої частини України. Тієї України, яка говорить – “я вас туди не посилала”, тієї України, яка презирливо дивиться на ветерана. Тієї України, яка ладна  проміняти свою свободу на миску юшки.

“Президент миру” відлякує від себе свідомих громадян і солідаризується з безвідповідальним соціальним дном, ладним змиритися з триколором на головній площі. Аби годували. Якщо він побудує саме таку країну гопоти, що здобула перемогу, в ній не буде місця не лише нам, а також і йому самому.