Чому Україні потрібна ратифікація Римського статуту?

Із початком російської агресії Україна опинилася в складній правовій ситуації. Річ у тім, що кримінальне законодавство України потребує змін для його адекватного застосування національними судами. Йдеться про найтяжчі злочини за міжнародним правом: геноцид, воєнні злочини та злочини проти людяності. У Кримінальному кодексі України просто немає відповідних статей, тому затриманих судять за тероризм, ведення агресивної війни та інші кримінальні правопорушення без прив’язки до контексту збройного конфлікту.

Луганський ветеринар Олександр Грищенко у 2014 році потрапив у полон до бойовиків, де провів майже пів року. Його затримали з фотоапаратом, на якому знайшли світлини київського Майдану та проукраїнських мітингів у Луганську. За це він отримав звинувачення у шпигунстві та ув’язнення в підвалі гуртожитка університету імені Даля. Він пережив побиття, катування електрикою, хірургічними інструментами, хімічними речовинами. Також Олександр став свідком тортур над іншими полоненими. Нескладно здогадатися, що вони триватимуть доти, доки на окупованих територіях залишаються українські бранці. Зараз Грищенко на волі й домагається покарання для своїх кривдників. Проте наразі Україна не має можливості до них дістатися.

Разом із внесенням змін у кримінальне законодавство України вирішити проблему допомогла б ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду (РС МКС). Україна підписала його ще у 2000 році, проте досі не ратифікувала, попри те, що це умова Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Крім того, ратифікація РС передбачена ч. 6 ст. 124 Конституції, яка набрала чинності у червні 2019 року. МКС переслідує осіб, які вчинили міжнародні злочини: організовували масштабне чи систематичне переслідування мирного населення, винищення етнічних чи релігійних груп, віддавали збройним формуванням накази, які призвели до жертв серед населення, військовополонених тощо.

Зазначимо, що Україна вже визнала юрисдикцію МКС щодо подій на Майдані, в Криму та на Донбасі. Українські правозахисники та прокуратура надсилають в Офіс прокурора МКС свідчення про злочини, які відбуваються на окупованих територіях. Особливо доречною була б допомога МКС стосовно подій на окупованих територіях, де Україна через об’єктивні причини не може проводити ефективне розслідування та переслідування осіб. Проаналізувавши інформацію, Офіс прокурора вирішить, чи відкривати розслідування щодо ситуації в Україні. Зараз українське питання перебуває на стадії попереднього вивчення.

Така підвішена ситуація покладає на Україну низку обов’язків, проте не дає можливості Україні користуватися правами держави-учасниці РС. Зокрема, Україна не може брати участь в Асамблеї держав-учасниць МКС, впливати на стратегічні питання, висувати свого суддю, брати участь у виборі прокурора тощо. Таким чином, Україна позбавлена можливості відігравати активну роль у житті Суду, що може обмежувати рівень співпраці між Україною та Судом. Більше того, Україна не робить грошових внесків, хоча претендує на рівні умови розгляду своїх питань.

Римський статут і міфи

Днями міністр юстиції України Денис Малюська в інтерв’ю “Главкому” заявив, що РС “ратифікований, але із застереженнями”. “Проблема в оцінці вигод і ризиків, пов’язаних із повноцінною дією Римського статуту, і тут потрібна не стільки юридична, скільки комунікаційна кампанія. З тим, щоб донести до всіх зацікавлених сторін зміст і наслідки такої ратифікації. Це, звичайно, потребуватиме певного часу, діалогу. Але ця тема настільки розігріта, що спеціалістом у ній вважає себе кожен п’ятий. Насправді ж в реальних наслідках і механізмах розбирається вкрай обмежене коло осіб, але позицію проти нього має величезна кількість людей. Тому тут більше міфів, ніж реальності”, – сказав очільник Мін’юсту.

Проте міністр помиляється: РС не ратифіковано, адже Верховна Рада України ніколи не голосувала за відповідний закон про ратифікацію. Але в дечому він має рацію: ця тема справді обросла міфами, а деякі публічні особи часто нею маніпулюють, свідомо або через нерозуміння. Народний депутат Верховної Ради попереднього скликання, а нині заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко свого часу заявляв, що ратифікація Статуту зашкодить Україні, адже дозволить МКС масово притягувати до відповідальності українських військових “за помилки”. Серед теперішніх депутатів звучать схожі заяви. Наприклад, Софія Федина від “Європейської Солідарності” заявляє, що в разі ратифікації РС “кожного з наших захисників у конкретний момент поїздки за кордон може бути визнано злочинцем”. Як приклад вона наводить ситуацію з нацгвардійцем Віталієм Марківим, засудженим в Італії начебто за причетність до загибелі італійського журналіста біля Слов’янська у 2014 році.

Скидається на те, що обоє не читали тексту Статуту. МКС відповідно до своєї політики ставить у пріоритет притягування до відповідальності лише вище командування та політичну еліту за систематичну політику злочинів. До того ж, він лише доповнює суди національної юрисдикції тоді, коли держава не бажає або не може провести розслідування з об’єктивних причин – це називається принципом комплементарності.

Будь-яка цивілізована держава повинна сама здійснювати правосуддя над військовими (зокрема, над своїми), якщо вони вчиняють злочини, а не боятися Міжнародного кримінального суду. Міжнародне кримінальне правосуддя є надзвичайно часозатратним та дорогим, саме тому МКС концентрується на особах, які займають найвищі державні посади, оскільки Суд ставить собі за ціль показати всьому світові, що у випадку вчинення найтяжчих злочинів справедливість може настати, незважаючи на посаду чи ранг виконавців таких злочинів.

Ситуація з Марківим взагалі не пов’язана із Міжнародним кримінальним судом: його судив не МКС, а італійський суд як італійського громадянина (у військового українське та італійське громадянство) за звинуваченням у вбивстві, до того ж, доказова база викликає сумніви, що слідство і суд були неупередженими.

Так само не мають підґрунтя побоювання за долю українських військових через те, що війна на Донбасі начебто “неоголошена” і вони там перебувають незаконно. “Практика оголошення війни залишилася в минулому. В Україні діють Закони “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” (в контексті Донбасу) та “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” (в контексті Криму), які називають ці території окупованими. Де-юре режим окупації прирівнюється до міжнародного збройного конфлікту без будь-якого “оголошення війни”. До того ж, Офіс прокурора МКС визначив, що на Донбасі існують ознаки як міжнародного, так і неміжнародного збройного конфлікту”, – пояснив “Буквам” юрист Регіонального центру прав людини Віталій Набухотний.

Сподіватися на себе

Ратифікувавши Римський статут, Україна буде зобов’язана імплементувати його положення у своє законодавство. Проте це можна зробити й заздалегідь, з огляду на затягування ратифікації через надмірну політизацію. У червні 2019 року парламент ухвалив за основу законопроєкт № 9438, який вводить у законодавство відповідальність за воєнні злочини. Проте Рада вирішила до нього не повертатися, і експертна спільнота на його основі написала новий документ: законопроєкт № 2689.

Як розповів під час презентації один із авторів документу, постійний представник Президента України в АР Крим Антон Кориневич, Кримінальний кодекс України у редакції 2001 року не пристосований до часів окупації та збройного конфлікту. Зокрема, частина, яка стосується міжнародних злочинів. Відповідно, українська правова, судова системи не мають досвіду роботи  з такими злочинами. Щоб надати правоохоронцям і суддям належний інструментарій переслідування за скоєння відповідних злочинів, було створено такий законопроєкт.

“Нарешті ми введемо в законодавство концепцію злочинів проти людяності, зрозуміємо агресію як елітарний злочин (leadership crime), нарешті ми зробимо повноцінний каталог воєнних злочинів, із яким зможуть легко працювати слідчі, прокурори й судді. Це і є та комплементарність, яку ми маємо на увазі, коли говоримо про систему міжнародного кримінального правосуддя. Держава має більшість речей робити самостійно. Цей законопроєкт є дуже важливим у контексті ситуації в Криму, тому що там систематично з лютого 2014 року відбуваються воєнні злочини і злочини проти людяності, переслідування кримських татар, переселення громадян РФ на тимчасово окуповану територію, злочини проти українців у Криму, катування, тортури, викрадення людей, які вчиняють представники окупаційної адміністрації. Зрештою, ми сподіваємося, або в національних судах, або в міжнародній юрисдикції особи, які вчиняють найтяжчі злочини, будуть притягнуті до відповідальності”, – говорить він.

Експертка Українського інституту майбутнього Вікторія Мозгова пояснила механізм імплементації злочинів за міжнародним правом в українське законодавство. “Наприклад, ви слідчий. Сталося вбивство людини з вогнепальної зброї. Уявіть, що в Кримінальному кодексі є тільки один склад злочину: незаконне використання вогнепальної зброї чи її носіння. І немає складу злочину “вбивство людини”. Виходить, що вбивають людину, а карають виключно за носіння вогнепальної зброї. Така ситуація виникла в момент, коли стався міжнародний збройний конфлікт з РФ. На окупованих територіях вчиняються міжнародні злочини. Перший – злочин агресії. Коли одна держава агресивно нападає на іншу. Другий – воєнний. Вони в нас частково імплементовані в ККУ, але поверхово, не охоплюючи діянь, які вчиняються на окупованих територіях. Третій – злочини проти людяності, яких узагалі в кодексі немає. Наше завдання – дати можливість слідчим, прокурорам і суддям належним чином кваліфікувати ці дії, доводити їх до суду і притягувати винних до відповідальності. Оскільки є тисячі потерпілих, а слідчі не можуть належно кваліфікувати ці дії, роблять це поверхово, частково”, – розповіла вона.

Головна відмінність – на такі злочини не поширюються строки давності та амністія. Аби засудити когось за катування зараз, слід довести мету цього катування, бо це передбачає стаття 127 Кримінального кодексу, а катування як міжнародний злочин не має мети, строків давності чи можливості амністії, наголошує експертка.

“Парламентська асамблея Ради Європи звертала увагу України на ст. 127 ККУ, оскільки в разі кваліфікації за частиною першою цієї статті засуджений отримує п’ять років позбавлення волі. Це нетяжкий злочин, який передбачає амністію. Таким чином у нереформованій правоохоронній системі в разі неправильної кваліфікації є можливість амністувати осіб, які вчиняють тяжкі злочини”, – додала голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук. За її словами, неможливість амністії за міжнародні злочини критично важлива для України, оскільки в Мінських угодах пункт про амністію бойовиків виписано доволі розмито, і тільки імплементація міжнародних норм дозволить протидіяти тиску РФ щодо амністії воєнних злочинців.