Загострення на фронті і військові злочини Росії (а обстріл медиків – це військовий злочин) бачать усі, хто хоч якось цікавиться тим, що відбувається на фронті. Традиційно – всі, крім президента і Верховного головнокомандувача Володимира Зеленського.

Ціла доба знадобилася Зеленському для того, щоб розродитися заявою про ситуацію на фронті. “Ми глибоко засмучені повідомленням про вчорашнє убивство українського військового медика поблизу Зайцевого … Разом з народом України засуджуємо безупинну жорстоку агресію очолюваних Росією сил на Донеччині”, – таку заяву посольства США зробило набагато раніше заяви українського президента.

Коли напруга обурення досягла рівня, за якого ситуацію просто не можна було ігнорувати, президент України випустив розлогу заяву в якій він сказав, що тримає ситуацію під контролем і додав: “Ця трагедія ще раз повертає нас до розуміння наших фундаментальних цінностей. Україна повинна жорстко охороняти свої території. Україна повинна жорстко відповідати на підлі дії бойовиків. Україна повинна чітко розуміти ризики, які несе існування сірих кримінальних анклавів. Україна завжди повинна знати ціну “обіцянкам” того боку”. Заява дивовна хоча б тим, що СЦКК – це орган в який входять військові представники України та Росії.

Трагікомізм першого року Зеленського в якості президента досяг такого рівня, що час писати пародію на світовий бестселер Джоан Ролінг про Гаррі Поттера. Історію про хлопчика, який несподівано для себе вижив в передвиборній боротьбі і зараз осягає гидку реальність дорослого світу. “Гаррі Поттер і нескінченний кортеж”, “Гаррі Поттер і золота держдача”, “Гаррі Поттер і нескінченне будівництво”, “Гаррі Поттер і ці очі навпроти”, “Гаррі Поттер і та сторона”.

Жорстке порівняння, яке не прикрашає автора статті, скажете? Відповім, що по-перше, зовсім не я конструюю пародію на політику і держуправління. По-друге, Володимиру Зеленському варто було б прочитати цю дитячу казку хоча б для того, щоб зрозуміти – незалежно від того чи хоче він вимовляти “ім’я того, про кого не можна говорити”, загроза від цього когось не тільки не зменшується від мовчання , але збільшується.

Те, що відбувається на фронті доводить щонайменше одне – ніяким партнером Володимира Зеленського Кремль  не вважає. Зеленський для Кремля і російських спецслужб – перш за все інструмент для реалізації їх політики з хаотизації і розчленування України.

Як уже доводилося писати, публічна позиція українського президента продиктована двома ключовими похибками сприйняття Володимиром Зеленським самого себе, країни в якій він живе і якою, так вже вийшло, безроздільно править, і мотивів Володимира Путіна.

У внутрішній і зовнішній політиці Зеленський сповідує принцип повної своєї відмінності від п’ятого президента Петра Порошенка. Зеленський сприймає себе як антипода Порошенка. А отже, намагається говорити таким чином, щоб не повторювати заяви п’ятого президента. Інфантильне заперечення чужого досвіду заганяє Зеленського в пастку мовчання. Адже якщо ми хочемо завершити війну, тоді як Порошенко цього нібито не зміг, ми повинні комунікувати проблему війни і миру іншими словами. Раз Порошенко у всіх своїх промовах наполягав на російській відповідальності за агресію – значить ми повинні максимально уникати цієї риторики в надії домовитися.

Друга помилка Зеленського полягає в тотальному нерозумінні мотивів Путіна.

Стратегічний план Кремля не є ні для кого секретом починаючи з 2016 року. Якби окрім нескінченного перерізання стрічок Володимир Зеленський займався конституційними повноваженнями у спайці зі спецслужбами, він би теж його прекрасно розумів. В принципі, цей план не особливо приховує і сам Володимир Путін, який висловлюється про те, що в процесі розвалу СРСР колишні союзні республіки “потягли з собою” неабияку кількість споконвічних російських земель.

У процесі реалізації цього плану російське військово-політичне керівництво орієнтується на досить вузький оперативний простір для своїх дій. Незважаючи на усвідомлювану нами неготовність умовного Заходу воювати за Україну на її території, Путін чудово розуміє що сценарій військової окупації нашої території – будь то танковий клин до Києва з боку Чернігова або пробивання горезвісного сухопутного коридору на Крим, спричинить за собою руйнівні наслідки для російської економіки.

Санкції за широкомасштабну агресію будуть носити смертельний ефект. Крім того, неготовність США і НАТО воювати з Росією на нашій території зовсім не буде означати відсутність військової допомоги Україні. Джавелінами справа не обмежиться. І це – не плід моїх фантазій, а продукт знання заснованого на багаторічному спілкуванні з військовим керівництвом країн НАТО.

Володимир Путін, прекрасно пам’ятає про наслідки Афганської війни для СРСР, не допустить помилок минулого. 20-50 тисяч трун, які приїхали в рефрижераторах з України зруйнують його режим зсередини. При тому, що загрозу безпосереднього військового втручання треба опрацьовувати, зміцнюючи нашу обороноздатність, мені здається, що військовий сценарій не є пріоритетом Кремля.

Виходячи з цих передумов, можна зробити висновок, що ключова ставка Кремля полягає в стратегії сомалізації України. Це – військово-політичний сценарій, якщо хочете назвемо його римейком “російської весни”. Ключовим елементом в цій стратегії виступає саме процес роз’єднання і розколу українського суспільства, новий розподіл України за географічним принципом, який може відбутися після місцевих виборів – у разі якщо більшість в місцевих радах східних регіонів візьме партія Медведчука і її проросійські сателіти.

Але головний елемент цього плану – повне роз’єднання активної частини українського суспільства і української влади. Які б байки про загрозу радикалів для мирного процесу не розповідав Козак Єрмаку, саме ситуація, коли  якій активна частина соціуму – основа всіх Майданів і добровольчого руху – стане сприймати владу як ворога є ключовим завданням Москви.

В грубку цього плану кладуть всі проросійські заяви представників “Слуг народу”, – як от дурне загострення мовної теми і спроби скасувати закон про українську мову, яке педалюється депутатом Бужанським при повній підтримці спікера Разумкова. І політичні репресії. І підкреслене толерування проросійських партій.

Офіс президента може як завгодно зловтішатися над черговою порцією ФСБешних “плівок Деркача”, дивним чином не звертаючи увагу на те, які записи чинного президента через російську агентуру можуть потекти вже через кілька місяців – з кабінету глави держави або з відпочинку в Омані.

Завдання Кремля просте – довести Заходу, що українці не здатні домовлятися між собою, не здатні вибудувати державу; що країна розколота і тільки нова велика угода з Заходом може стабілізувати ситуацію на цих “проклятих землях”. Для цього треба до весни розхитати ситуацію таким чином, щоб дострокові вибори до Верховної Ради і подальша (принаймні згідно з планами Кремля) за ними коаліція Зеленського і проросійських сил підірвала країну зсередини. За умови інфільтрації агентури до місцевих рад інше буде просто справою техніки.

Закінчити можна черговим закликом до Зеленському. Для того, щоб спокійно добути свій термін в своєму кріслі, не ввійти в історію України як президент, який своїми зусиллями знищив саму державу, йому варто зрозуміти хто його ворог і його друг.

Сам факт символічного визнання в Путіні і Росії – ворога знизить напругу в суспільстві, вбереже Зеленського від коаліції з проросійськими політиками, створить міст розуміння між ним і проукраїнською парламентською опозицією і об’єднає владу і активне громадянське суспільство в справі протистояння агресії. В іншому випадку останній роман у житті президента може бути названий: “Володимир Зеленський і загублена держава”.