Історію Віки розповідає пресслужба Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).

Два місяці без сонячного світла

Сім’я дівчинки жила в Авдіївці за кілька кілометрів від лінії зіткнення, і все її життя нерозривно пов’язане з бойовими діями та мінною небезпекою. У прифронтовому місті школа стала для Вікі острівцем стабільності та мирного життя.

“У мене там були друзі. Я там малювала, грала, вчилася. Мені подобалась математика та українська”, – Віка дуже сумує за шкільними днями. З лютого заняття в Авдіївці стали неможливими через бої.

Фото: ЮНІСЕФ

Лютий і березень Віка, її мати, молодший брат і сестра провели у підвалі їхнього старого будинку. Діти майже два місяці не бачили сонячного світла.

“Ми були постійно у підвалі. Ми не могли виходити, тільки до дверей підходили, подихати повітрям. Все вибухало. Нас там могло завалити”, – згадує дівчинка, як їхня хата здригалася від постійних обстрілів.

Вікна у будинку мама Вікі, Ганна заклала мішками з піском. Продуктів та ліків у сім’ї майже не було. Жінці довелося пекти хліб із манної крупи, щоб нагодувати дітей. Та ходити набирати воду в колодязь під обстрілами. “Останнього разу, коли я вийшла до магазину, почали стріляти. Пам’ятаю, як по спині побігли мурашки, як затремтіли руки. Я дуже боялася за дітей”, – Аня розповідає, що життя в Авдіївці з початком війни стало нестерпним. Кожен новий день під обстрілами загрожував її дітям. Тож у квітні Аня зважилася на евакуацію.

Фото: ЮНІСЕФ

Коли сім’я чекала на евакуаційний автобус, Авдіївку почала обстрілювати артилерія. “Настільки було страшно, що я навіть не думала, що таке може бути. Ми просто повзли від обстрілу. Знову, як і у 2014 році, мені довелося рятувати життя дітей та своє”, – згадує Аня.

Сподіваюся, що мою школу не розбили

Після кількох днів у дорозі сім’я знайшла притулок у маленькому селі на Черкащині. Рідні віддали Ганні частину будинку, де жінка з дітьми сподівається розпочати нове мирне життя.

Фото: ЮНІСЕФ

“Мені подобається тут, тут багато місця, тут хороша погода, влітку ми ходитимемо на річку купатися. І тут не стріляють”, – так Віка описує свій новий будинок.

Вибравшись з-під обстрілів, дівчинка повернулася до читання та прописів. Скоро вона почне ходити до нової школи, і сподівається, що там зустріне нових друзів.

При цьому Віка не перестає сумувати за своєю школою в Авдіївці та переживає за долю однокласників та вчителів, що залишилися в небезпечній зоні.

“Дома, напевно, хтось з моїх однокласників залишається у підвалі й не виходить, а хтось — поїхав. Сподіваюся, що зі школою все гаразд, що її не розбили”, – великі блакитні очі Вікі стають сумними, коли вона згадує про домівку. Через відсутність стабільного зв’язку з Авдіївкою, сім’я не знає, у якому зараз стані школа, де навчалася Віка.

Фото: ЮНІСЕФ

Щоб підбадьорити доньку та прискорити її адаптацію на новому місці, Аня купила їй чорного цуценя, яке змушує дівчинку широко посміхатися.

“Вона однаково лишається дитиною і навіть під час війни вона намагається тримати в серці позитив”, – каже мама Віки, обіймаючи її.