Букви пропонують уривок з книги Карпи, яка вийшла у видавниутві #Книголав.

Щоразу, питаючи читачок, який би курс чи лекцію вони хотіли послухати: про Париж і парижанок, про мистецтво жити чи про чарівний пендель для творчості — найбурхливішу реакцію у вигляді оплесків і заохочень я отримую на стьобне «Як виходити заміж стільки разів, скільки хочете». Те саме з постами в соцмережах: коли пишу, що востаннє вдало вийшла заміж у тридцять сім із двома готовими дітьми і нічо, проканало, тож варто всім, кого задовбали питання родини «ну шо, коли ти там, тобі ж уже скоро тридцять?!», послати стурбованих родичів  якнайдалі на хутір Михайлівський, — тисячі лайків і коментів. Наболіло, нагризло, дістало. То, може, настав час узяти й написати щось трохи більше за пост?.. Таку собі веселу інструкцію, що не претендує на почесне місце у вашій бібліотеці, але її можна кинути в сумку й, прочитавши, передати подрузі чи без жалю залишити десь у буккросингу, збавивши за читанням час у літаку чи потязі. Не соромтеся — я в принципі дівчина без претензій. (Чого і вам бажаю — життя стає легшим).

Кажу одразу: я не психологиня і не суперкоучка, не вєдічєская женщіна і не колишня порноакторка, яка вам розкаже, де й за чим прокачати сексуальну енергію з торсіонними полями в кільцях жіночої сили під час глибокого мінету. (От ви зараз ржете, а я знаю не одну кобіту, яка занесла грошенят майже всім переліченим гуриням).

Я — понура істота, яка пише книжки й музику і любить сміятися з себе. (За це ви мене любите).

У мене метр шістдесят зросту, тонке волосся, нормальні природні риси обличчя й звичайна статура — коротше, все те, що в нашому балуваному народі називається «ні кожи, ні рожи». Коса не товста і не до пояса, ніс кирпатий, очі сяють рідко (тільки від хорошої публіки, хорошого алкоголю і смачної їжі). Коротше, ні разу не фея й не німфа, як то зараз модно. А, і ще одне — я ненавиджу весь оцей хвальоний «пазітів». І «трудяжок» не люблю. І показних феміністок. Словом, жах, а не людина. Тож якщо ви почуваєтеся десь так само — купіть цю книжку.

Якщо я ще не казала, то заміж я виходила тричі. Це лише офіційно. Бо кілька серйозних разів це було цілком легітимне життя в цивільному шлюбі, а ще незліченна кількість — різної інтенсивності романи, трагедії й інтриги, сліди яких ви могли спостерігати в моїх книжках чи піснях гурту QARPA.

Висновок з усього цього один: якщо вийшло у мене — вийде і у вас.

Спробуємо, певно, розбити нашу інструкцію на подобу розділів. Щоби вам читати не мемуари балерини і не потік свідомості, а те, що для вас актуально на теперішній момент. Пишучи ці тексти, я наводитиму приклади з життя ре альних людей і думатиму про реальних жінок, яким би це все стало у пригоді. Бо я чесно не до кінця розумію, як так сталося, що на світі є бі сова купа самотніх людей. І вони часто (і з обох боків) бувають гарними, розумними, повноцінними й реалізованими. Просто чомусь не знаходять одне одного, і все.

Ну а ще, як не дивно, за статистикою одружені люди щасливіші за самотніх, розлучених чи сепарованих. Довше живуть, більше заробляють на душу населення, легше виховують дітей. Єдине уточнення — ці люди щасливо одружені. І на питання “хто твій найкращий друг” упевнено відповідають “мій чоловік”. (Чи “моя дружина”, якщо людина — чоловік чи частина пари ЛГБТ. Книжка підходить для всіх, і слово !чоловік”, “партнер” чы “обранець”  пропоную трактувати вільно). Коротше, у всіх інших випадках маємо індульгенцію на розлучення і “спробуй ще”

Розділ 1.

УВІМКНІТЬ УЯВУ І… КОНКРЕТИКУ

Щоразу, коли знайомі дівчата скаржаться мені на самотність, я уточнюю: а сама-то ти знаєш, який тобі потрібен мужик?.. І починається: “Ну-у… щоб нормальний був. Не урод. Не тупий… Не знаю! Все одно його нема! Я така самотня, така нещасна!”. Я беру себе в руки і не роблю фейспалм. А тоді вкотре починаю терпляче пояснювати, що якщо вона сама не знає, який мужик їй потрібен, то Всесвіт і поготів не здогадається. І запит у цю божественну картотеку треба подавати максимально чіткий: зріст, вік, професія, колір очей, характер, ставлення до грошей, ставлення до твоїх (чи ваших майбутніх) дітей, вміє користуватися дрилем чи ні, їсти сам зварить чи ні, веселий чи зануда, подорожує з екстримом чи любить валятися на березі з вудкою в одній руці і з шахами в іншій, любить собак чи котів зрештою…

Я так собі не одну, пардон, собаку загадала. І собаки дісталися мені цілком безкоштовно — шарпейку Карму знайшла, а Наю подарували. З мужиками це працює десь так само (тихо-тихо, собак я люблю більше за людей, тож така ана- логія швидше на користь останніх, аніж для їх знецінення).

Приклади наведу трохи нижче, а поки закар буйте собі правило:  треба дуже чітко уявляти, який вам потрі- бен мужик.

Щоби не дісталося вам чорті-шо. Наприклад, загадали інженера з блакитними очима і білою машиною — то й дістанеться вам товстий лисий жлоб на «ланосі» з дипломом політеху, який йому ніколи не знадоблявся, бо він «дєржит лоткі на базарі». А так-то да: очі блакитні, машина біла. Зрозуміли, про що я? Ну, фільм* про дияволицю і чувака, що гнався за своєю коханою через купу інкарнацій, стаючи то розумним хлюпіком, то амбалом із маленькою піською, то плаксивим романтиком,  бо ніяк не міг задати всі параметри, ви бачили. Робіть, значить, висновки. І пам’ятайте: підступ- не Чорті-Шо особливо легко чіпляється до нас під впливом хору мам і бабусь, які завивають про си- ницю в жмені.

А тепер — приклади з життя бабусі Карпи.

Коли мене психологічно втомив юний мрійник Вова (він був освічений, красивий, тонкий естет із добрим смаком і геть непристосований до жит- тя), я загадала собі матьорого мужика. Умовного “пацанчика з майданчика”, брутального, щоб у войнушки грався (справжня війна тоді ще не по чалася). І дуже швидко знайшла такого — квадрат ного біатлоніста Пашу в светрі НАТО, з кількома контузіями і складом напівлегальної зброї в гаражі. Коли цей чувак вперше робив мені кунілінгус (тобто він в принципі робив його вперше в житті), то просив нікому не розказувати. Ну типу пацани не поймуть.

Паша навчив мене стріляти і не боявся дражнити сепарів у Донецьку, коли там тільки починалося захоплення ОДА. Мені, дурі на підборах, видавалося страшенно романтичним оце-от катання з “калашніковими” і крики “Слава Україні” й без того заляканим ментам. Паша не боявся  наметів і несприятливих погодних умов. Він міг дві доби їхати за кермом і не нив. Зворотна сторона медалі: Паша був диким жлобом. Щойно пронюхав, що я вмію готувати, як закінчилися наші рестіки. Зрозумів, що я люблю намети — “так давай і жити будемо на березі два тижні, який готель, який душ — це ж дорого!”». Ну, і ще він жорстоко повівся з моїми дітьми. А це вже точно одноразова акція — Паша канув у небуття.

Поки я терпіла Пашу ті останні тижні на албанському узбережжі, він час від часу нагадував, що в нас із собою три кілограми тротилу й перепиту вав, чи точно я його не кину, коли ми повернемось додому. Тоді я молила Всесвіт про одне: щоби послав мені наступного мужика не жлоба, а такого, з яким я спатиму в дорогих готелях, смакуватиму каву на терасі, лежатиму в пінній ванні, їстиму в хороших ресторанах і питиму вишукане вино. Такого пошли мені, Всесвіте, мужика, щоби смак у нього був, просила я, і щоби він мене одягав, а не я його (як було в процесі трансформації гопніка Паші). І Всесвіт мене почув. Не минуло й пів року після того, як Паша віджав у мене бабки, які перед тим милостиво вкладав у ремонт моєї машини (машину я продала, а гроші віддала добробатам — на той час Паша з них глузував, але відтак сам із якогось дива пішов у “кіборги”), як з’явився в мене новий мен. Та такий, що десь на третє побачення (полягало воно у вигулі моєї собаки в парку під наглядом його охоронця) приніс мені новесенький айфон.

Чи то стало совісно, що собі купив, а мені ні, чи просто побачив мій “воєнний” із побитим екраном, обкусаним чохлом та іншими деталями образу “тижедєвочки”, але факт лишився фактом. Я тоді трохи припухла від такої щедрості, але наші спільні впо добання в музиці, кінематографі й сортах вин переконали мене — ось він, мій ідеал хорошого смаку. (Ну типу в мене ж хороший смак? Отже, у всіх, хто такі, як я — автоматично теж хороший, бггг). Хоча він мене таки перевершував. Бо якщо я розумілася на населених пунктах Непалу й традиціях нацменшин Індонезії, то він запросто жонглював іменами як сучасних європейських філософів, так і нішевих японських дизайнерів одягу, та ще й знав, де цей одяг можна купити в Києві. Не банальні всі ці гучі-хуючі й пластмасу з позолотою “дорого-багато”, як люблять наші тьолочки, а власне стримано, геометрично, концептуально. Як люблю я. І хоча ті з вас, хто читали «Добрі новини з Аральського моря», вже впізнали тут прототип Івана, попри все травматичне, у мене залишився від нього прекрасний список адрес магазинів і дизайнерів. (Мій універсальний лайфхак непотрапляння пальцем в небо, якщо ви трошечки дальтонічка, — купуйте і вдягайтесь у все чорне. Точно не схибите).

І якщо цей чоловік свою любов чи що там у нього було до мене пояснював тим, що я “єдина дівчинка в його оточенні, розумніша за хлопчиків”, у мене все було діаметрально навпаки: він був єдиною істотою, яка давала мені чесні поради щодо стилю. Не те що оці всі “падругі”, які напарювали мені шмотки, які їм самим не підійшли. Бррр. Як же я радісно віддала на благодійність всі ті коралові плащики “з Італії” лакові балєтки, що вгризалися в ноги.

Ну і знову ж таки: шмотки, готелі, подорожі, спортивні машини. Не загадала Карпочка того, що мужик має бути вірним, спокійним, люблячим. Тож і отримала вередуна і зрадника. З хорошого: через витрачені нерви я стала худа, як ровер “Україна”. Це тобі не на спокійному сімейному житті й круасанах наїсти три прекрасні кілограми…

І вже в час цього умовного “Івана”, коли стало ясно, що поїзд далі не їде і треба звільнити вагони, я, ридаючи, загадала собі Луї. Дай мені, боже,  мужика, — казала я, сидячи в машині й розмазуючи соплі під Radiohead, — аби був із достатком, але з чесним і стабільним. Інженером щоби був, наприклад. Умів робити те, чого не вмію я. Дітей моїх щоби любив. А мене любив більше, ніж я його. Вірний щоби був. Терпів, коли хтось із нас (я, діти, собака) психуємо, і вмів залагоджувати конфлікти. Років на сім за мене старший хай буде. І щоби да — індика запікав і подавав отак красиво у вітальню на застелений скатертиною стіл. Щоби був високий, нормальний, начитаний. За кермом щоб їздив, а не я його катала. Мовами говорив різними. Не білоручка. Подорожі щоби любив — і комфортні, і з екстримом. І очі щоби карі. Вроді всьо.

Ну і що я вам скажу… Поки що лиш індика не запікав. А так — навіть собаку терпить, хоча в принципі собак на дух не переносив.

  1. У ТІНДЕРІ?

Чесно — уявлення не маю, як працюють алгоритми мобільних додатків для знайомств. Але від колег чула не одну “історію успіху”. Щоправда, перш ніж зустрінеться гідний кандидат, часто доводиться перелопатити цілу картотеку жлобів-психів-хлюпіків-задротів-хамів. Одна знайома, що зрештою знайшлася з паризьким лікарем, який винаймає їй красивий дім і возить в елегантні подорожі, витримала двісті (!) невдалих тіндер-побачень. За цим чоловіком полювало чимало місцевих пантер, а він вибрав нашу — красиву, зрілу, з дітьми і… без найменшого бажання вийти за нього заміж. Що й вирізнило її з-поміж усіх інших мисливиць за завидним женихом.

До речі, словом року в Німеччині якось стало «тіндерелла» — на позначення дівчини, що шукала в додатку швидких романтичних стосунків, а знайшла непідробну любов.

Таку безплатну пораду про французький тіндер я одного разу дала дівчині, яка працювала в нас нянею. Вона просто-таки відкрила для себе дивний новий світ і після купи різнокаліберних побачень, поїздок на вікенди і вечер таки застря- гла у стосунках із виробником годинників, який обожнює готувати для неї їжу.

Тут ви справедливо зауважите, що я плутаю грішне з праведним: українські дядьки в тіндері геть не ті, що в Нідерландах (о боже, які ж красивенні мужики в Нідерландах-таки!). Знаю. Подруга надсилає мені скріни час від часу. У чуваків, які в сорок років живуть із мамою, ніки на кшталт «Твой Бог» трапляються частіше, ніж здорова самоіронія типу «Я той хлопець, якого тобі видає держава, коли немає грошей на нормального». Я вже мовчу про кількість жо- натиків, які спокійно про це заявляють, одразу вказуючи потенційній обраниці на її місце в їхньому насиченому житті. Фу-фу-фу. Хоча, з іншого боку, так чесніше. Бо й дівчат, готових за фіксовану суму бути чиїмись утриманками, вистачає. Кожному своє.

Ви вже й самі мали помітити, що на теренах українського шлюбного ринку попит сильно перевищує пропозицію. І то не на нашу користь: цікавих жінок значно більше, ніж чоловіків, які б відповідали їхнім запитам. «Та й так тих нормальних мужиків як кіт наплакав, а їх ще й розбирають як гарячі пиріжки в ядерну зиму!» — нарікають мої подруги. Що ж, у контексті цієї кризи чому б не розглянути вихід на… міжнародні ринки? Бо вже навіть найбільш патріотично налаштовані знайомі дівчата, які все життя сповідували принципи збереження «найкращої української генетики», погоджуються, що іно- земці в умовах, коли тобі «за тридцять», — дещо вигідніший контингент. Не повірите, але на мо- мент знайомства рідна душа може ще навіть не говорити з вами однією мовою, а у вас уже буде багато спільного. До того ж на Заході заведено одружуватися пізніше, ніж у нас.

Але раджу: хоча би задля експерименту сходіть на тіндер-побачення за кордоном. На крайняк попрактикуєте іноземну мову та й загалом побачите, наскільки вам комфортно в міжнародній парадигмі. (І так, це в мені крекче ветеранка виходу заміж за неукраїнців).

  1. У БІБЛІОТЕЦІ

Як би старомодно це не звучало.
Бібліотека — взагалі чудесний варіант офісу для фрилансера: ніхто не деренчить кавомашиною й не шкребе виделками по тарілках. І хоч до бібліотек у Парижі я ходжу частіше, ніж ходила в юності в Києві, одного разу мені таки пощастило. І то доволі знаково — на всю мою юність, за час якої я виростила в собі любов до подорожей світом, уміння розумітися на винах і віскі та відкритість до різноманіття. Звали моє везіння Гентрі. Він був фіном і цілковитою випадковістю — сиділа я собі в медіатеці Французького інституту, аж раптом на рецепцію подзвонили з питанням: шукали перекладача з французької. Тридцять євро за день для мене, студентки, були неймовірними грошима, тож я зголосилась недовго думаючи. І хоча в конверсії військового обладнання я петрала мало, найкрасивіший і наймолодший учасник тієї конференції залишився зі мною на шість років. Незабутніх років, у які я писала мої перші книги й пісні. Як раптом ви їх читали чи чули — то розумієте, про що я. Отже, якщо в районній бі- бліотеці можна просто побути з собою наодинці, то в яких-небудь Ґьоте-інституті, Французькому інституті чи Британській раді можна зустріти цілком живих людей, у яких знайдуться з вами спільні інтереси.

  1. У СОЦМЕРЕЖАХ

Ну навіщо нам ще всі ті фейсбучики чи інсти здалися, якщо ними не проводити моніторинг потрібних нам людей? Наші віртуальні френди — найкраще означення нашої цільової авдиторії. Коли я організовую свої майстер-класи в Парижі, то ніколи-ніколи не роблю їм реклами поза межами своїх профілів. Орієнтуюся чітко на підписників. Ну бо нащо мені якісь чужі ліві люди, котрі, не знаючи, хто я і про що, чого доброго, ще почнуть висувати претензії, що стіл недостатньо квадрат ний чи круасан занадто масляний?..

Те саме з чоловіками. Якщо він більш-менш ак- тивний юзер, а не лише репостить чужі пости і прикольчики, можна дуже швидко скласти про нього картину. Мій другий чоловік (американець) взяв мене за живе… одним доволі хитрим патріотичним прийомом. Написав мені у фейсбук, що йому страшенно подобається наша з QARPA музика і що він завдяки нам пишається своїм далеким українським (прабабця) корінням. Бінґо! Взяла я і зустрілась із чуваком. У результаті — двоє дітей з американським громадянством.

  1. У БАРАХ І РЕСТІКАХ

Але тільки якщо вас цікавить не one night stand*.
Я не мала такої практики. Але точно гірко переживала би, якби в мене стався дикий перший секс із новим знайомим, а відтак виявилося би, що він був останній, бо цей знайомий не передзвонив би чи й просто не згадав, хто я така. Можливо, зараз я прозвучу консервативно, але: тримайте себе в руках, ladies, якщо вам хочеться стосунків, а не просто одноразової пригоди. Секс у наш час став легкодоступним (ті-таки французи той-таки тіндер називають не інакше, як plan cul, чи то пак вигідна пропозиція траху). Ну, й тим-таки французкам геть чужі заповіти наших мам, зате ідея права на швидкий секс (подякуймо за неї феміністкам) неабияк близька: мовляв, хочеться — візьми і зроби. Право на це я поважаю, вибір розумію, але сама так ніколи не роблю. Точніше, я не трахну людину доти, доки не зрозумію для себе, що мені від неї треба бодай скільки-небудь тривалі стосунки. Навіть якщо лише задля сексу. Чи дружнього сексу. Чи цікавого спілкування. Але не на один раз. На такий випадок є вібратор у шухляді. Людина «на один раз» — це ризик спустошення, марнування своєї уваги і, якщо хочете, енергії. Ніхто не виглядає більш розгублено за тих моїх знайомих жінок, які сплять з усіма охочими. Це все одно що без кінця жерти фастфуд замість зачекати і спокійно повечеряти в мішленівському ресторані.

  1. У ЛІТАКУ

Презентація чоловіка під час перельоту — це те, що можна розглядати як доволі розлогий пітчинг (в сенсі pitch-пропозиції проєкту, а не те, де хліб печуть). От уявіть, що ви продюсерка, яка приймає рішення — знімати цей фільм чи ні. Цікавитися цим чоловіком чи не обмінюватися з ним ніякими контактами. (Те саме і для випадкових подруг пра- цює, до речі).

Одна доволі часта героїня моїх книг про ди тинство і моя подруга з дитячого садка щойно народила дитину. (Різниця з її першим сином — рівно двадцять один рік). Її чоловік — французький пілот, із яким вона познайомилася під час перельоту до Києва. Секрет «гачка» — подруга так щиро й завзято захоплювалася його фотографіями з дайвінгу, що чоловік, звиклий до прохолодного «я всьо вже бачила в цьому світі» ставлення своєї тогочасної партнерки, розтанув. І кинув свою партнерку — дуже круту генеральну директорку підприємства — заради нічим не примітної, без особливих досягнень і не першої молодості моєї подруги. А все тому, що вона — чєловєк хороший. Теплий, турботливий, люблячий, не вередливий. Це в наш час нескінченних кар’єрних перегонів теж багато чого варте. Екзотика, що тут поробиш?..

  1. ПІД ЧАС АКТИВНОГО ВІДПОЧИНКУ

Наприклад, на лижах. По-перше, у вас із ним уже є спільний інтерес. Навіть якщо ви катаєтеся дуже калічно — ви ж хочете навчитися!

Наші попередниці, женщіни-в-шубах, допотопно практикували цей вид спорту ще на Буковелі. В бойовому розкрасі, одягнувши «всьо лучшеє сразу», вони попивали чайок чи мартіні, стріляючи очима в обраного лижника на терасі. Принагідно, підозрюю, навівши довідки про кіль-кість нулів на його офшорних рахунках. Більш кмітливі й відважні з них одягалися в рожеві костюми зі стразами і картинно падали на трасах, обравши вдалий момент наближення «рятівника». Я ніколи не вміла правильно придурюватися, тож і не випробовувала цей анцестральний метод. Я от за чесність без викрутасів — вона нерідко заворожує. Вмієте кататися — катайтеся, можна і з обранцем наввипередки, але вважайте, щоби не переїхати йому яйця, якщо реально катаєтеся краще за нього. Не вмієте кататися — то заглядайте йому в очі захопленою ланню й, повторюючи про себе «зато в мене докторський ступінь із фізики», кажіть: «Ти дууже круто катаєшся. А підправиш мені трохи техніку?..»

Чоловік мусить хоча би врядигоди почуватися героєм. Крутим. Сильним. Мужнім. Потрібним. (Жінка, до речі, теж, тож ці поради підійдуть і для ЛГБТ-авдиторії). Ну і, підозрюю, «лижний» метод застосовний до будь-яких видів спорту. Навіть до шахів. Але там і справді добре приховуйте свій докторський ступінь до правильного моменту…

  1. У ЧЕРЗІ У ТРАВМПУНКТ

Ну, після лиж. Ви зрозуміли. «А де ти так, а на якому повороті занесло… О, і в мене лижа не відчепилася. Пішли в кіно на милицях, а що робити ще?»

  1. НА КОНЦЕРТІ

Ура! Ви обоє слухаєте цю музику! Отже, вже мислите подібно. Ну не можуть двоє фанатів Radiohead ходити хто в ліс, а хто по дрова. Згадайте вже зараз, яка музика юності поєднує вас із кимось особливим? І що відбувається у вас всередині, варто лише ввімкнути «той самий» трек?.. Музика часто працює як запах, несучи в собі значно більше чуттєвого, ніж ми можемо уявити. Вона кодує наш досвід — студентський, мандрівничий, віковий. Плюс музичні смаки дозволяють миттєво визначити культурний, та що там — інтелектуальний рівень потенційного обранця. Той, хто прийшов би слухати класичний концерт у філармонію, навряд чи трапиться вам у клубєшніку середньої руки, де грає «умца-умца». (Але є шанс, що ви перетнетеся на хорошому рок-концерті).

Одна з моїх улюблених дуже міцних пар (він українець, вона каталанка) вже вісімнадцять років спокійно мешкає у Барселоні. А все завдяки тому, що колись вдало погоцали й попідкидали одне одного на панк-фестивалі. Одразу стало ясно, що нудно в житті їм не буде — а хіба не це одна з основних «печеньок», яких ми прагнемо від сімейного життя?.. Музика відкриває в нас таємні двері, от просто повірте.

  1. НА ВЕЧІРЦІ У ДРУЗІВ

Є як мінімум одна спільна тема для розмови — друг чи подруга, які вас запросили! Головне — не дати маху, якщо, скажімо, захочеться пообси- рати картину на стіні, а ваш співрозмовник виявиться її автором. Чи поласувати ковбасою з тирадою про те, що салат — для слабаків і взагалі нащо тут стільки цвітної капусти, а він — веган. Утім, навіть у разі невдачі можна дуже швидко спитати, чи принести людині випити. А от якщо він ще й алкоголю не вживає (і тепер дивиться на вас як на втілення вселенського гріха) — переходьте до наступного кандидата. Народу на вечірці вистачає. Тем для розмов також. Обмінятися контактами після келиха вина значно легше, ніж вибудовувати стратегію зацікавлення в інших умовах. Головне — намацати спільний інтерес і знайти відповідний «гачок». «А пішли на таку-то виставку — кажуть, крута?» чи «Ух ти, давно хотіла на цю ретро- спективу! Йдемо?». І навіть якщо він виявиться «зайнятим» і прийде з дівчиною, ви не виглядатимете жалюгідно, бо ж кликали чувака не на побачення. І зможете вийти сухою з води навіть за найгіршого розкладу.

  1. НА ВЕСІЛЛІ В РОДИЧІВ

«Дивися, дивися, оно тьоть Олін син, нежонатий! Ану йди сядь коло нього, може, потанцювати візьме?»

Ой всьо. Нінада нам цей спосіб.

  1. НА РОБОТІ

Наспівуючи що вам хочеться на тему службового роману — хоч Ріанну, хоч саундтреки з однойменного радянського фільму (ну раптом ця книжка дісталася в подарунок самотній, але веселій бабусі?), роззирніться навколо. Багатьох своїх колеженьок ви вже знаєте як облуплених: хто чим страждає, скільки заробляє і що приносить поїсти в судочку. Про колег по роботі одразу ясно, одружені вони чи ні, зануди чи гуляки, на вихідних залипають у тєлік чи їдуть кататися на конях (за винятком загадкових інтровертів,  які не хваляться в понеділок за кавою, хто як збавляв час наближення до пенсії).

За час свого недовгого офісного життя (якщо можна вважати офісним життям роботу на телебаченні) я пережила зо дві такі історії. Як правило, клинці підбивали всілякі там начальнички-фінансисти, які хотіли вразити борзу й незалякану «звізду». Таких дядьок манять обличчя, що блимають в екрані, навіть коли це екран їхнього ж телеканалу. Пам’ятаю, як стояла з фейспалмом над валізою прихильника, у яку він складав за відтінками й роками колекцій свої круїзні шорти і футболки для поїздки в дууууже бідну латиноамериканську країну. Пам’ятаю, як картинно напивалась, танцювала і падала замертво спати, так і лишивши того мачо ні з чим. І як зворушувалася, знаходячи по всьому його дому напоказ залишені для мене книжки Гайдеґґера із закладочками й підкресленими простим олівцем цитатами.

Зараз, із висоти десятка прожитих років опісля, мені, звісно, совісно за ті дебоші, які я влаштовувала з веселими друзями в його ідеально чистій панорамній квартирі на Пейзажці. За забльовані панками білі килими й розбитий колекційний коньяк.

За те, що морочила хлопцеві голову, користувалася за його рахунок благами цивілізації (типу машини й охоронця), щоби потім — рраз! — і вискочити заміж за молодого письменника. Який, до речі, жив по сусідству, тож вони ще й не раз перетиналися з моїм колишнім… У нас би точно вийшла сім’я з дітьми, гостинами в його мами й дачею під Києвом. Бррр. Добре, що не вийшла. Все-таки в певних речах ліпше не йти на компроміси.

  1. НА ЗЙОМКАХ ПРОГРАМИ/ НА КОНФЕРЕНЦІЇ, ДЕ ВИ СПІКЕРИ/ НА ІНШОМУ ПРОФЗАХОДІ

Мій перший офіційний чоловік був письменником, про якого на той час я багато чула, але ніколи не перетиналася з ним наживо. Він був класичним представником вузької київської тусовки, тоді як я була якою завгодно, але не такою. Підозрюю, цим ми одне одного й зацікавили. А ще якось ми стали двома запрошеними зірками чергового токшоу.

Мені на той момент вже стукнуло двадцять сім, і чогось тоді мені здавалося, що це межовий вік для виходу заміж. Захотіла — сталося. І я не писатиму тут «одна моя знайома зжерла екстазі на Ґоа, погодилася вийти заміж, миттєво запросила всіх на весілля і, коли протверезіла, їй стало соромно всьо скасовувати». Бо ви і так зрозумієте, про кого йдеться. А історія вийшла красива — втекти від багатого нелюба до романтичного митця, полетіти на Ґоа, знайшовши в конверті куплені митцем квитки… Коротше, всьо як треба письменникам і письменницям. Яскраво і… недовго.

«Як думаєш, скільки ти проживеш у цій хаті?» — спитав у мене майбутній кум, встановлюючи пральну машинку. «Ну-у-у-у… — протягнула я, — десь, може, з рік». Так і сталося. Мій перший шлюб чемно підтвердив українську статистику перших шлюбів: половина розпадаються через рік після весілля.

І ще ж на самому весіллі мій покійний дід казав на вухо моїй сестрі: «Щось мені кажецця, Галочка, ненадовго Ірочка в цій сім’ї задержиться». Отак от ми як у воду дивилися (чи в пральну машинку). Тож якщо вам трапиться нагода вийти заміж задля набуття досвіду, тренування, якщо хочете — чом би й ні? На щастя, уявлення про те, що шлюб — це коли треба терпіти і мучитися, бо це раз і назавжди, канув у макабричне минуле.

  1. ДЛЯ КРАЇН З АВТОРИТАРНИМИ РЕЖИМАМИ: У «МАВПЯТНИКУ»


Якщо вас затримали на демонстрації, ви як міні-мум маєте спільні політичні погляди. А ще спільну емоційну ситуацію, схожий соціальний контекст і критичне мислення. А отже, вам точно є про що поговорити.

Чимало пар утворилося на хвилях революцій та волонтерських рухів. Якісь із них розпалися, щойно спав адреналіновий наплив, а якісь живуть спокійним сімейним життям. Як у кого піде. Знаю одне: в критичних ситуаціях люди часто виявляють свої найкращі якості. І встояти перед тим, щоб закохатися, стає вкрай непросто.

  1. НА КУРСАХ

Кулінарна школа, курси сценарної майстерності чи студія гончарства — люди часто перетинаються в «гуртках за інтересами». Сюди вони тікають від своєї щоденної рутини, а отже, зайняті чимось в міру цікавим і більш розслаблені, ніж зазвичай. Тут може трапитися те, що «і уму, і серцю»: бо й навчаєтеся чомусь новому разом, і відповідно до пристрасті, яку потенційний партнер виявляє до свого захоплення, можна прикинути рівень при- страсті, на який він здатен у принципі. На різноманітних творчих курсах люди часто розкриваються, перестають прикидатися, діляться відвертостями. Словом, так можна «розкусити» людину за місяць, а не за рік і побачити, твоя вона чи не твоя, заощадивши чимало часу. Просто запросіть його випити після занять! (Чи взагалі замутіть вечерю вдома для всіх учасників групи, щоб обранець побачив вас у природній обстановці. Ну, або вечірку з вимкненим світлом і музикою…)

  1. У СУПЕРМАРКЕТІ

От є ж цей старий жарт: якщо дуже хочеться заміж, треба йти в супермаркет у відділ напівфабрикатів і знайомитися з тим мужиком, що дивиться на заморожені пельмені найбільш безнадійним поглядом. Це — стовідсотковий кандидат на одруження.

А якщо чесно, то мій брат знайшов жінку свого життя у фруктовому відділі супермаркета. Вони одночасно вхопилися за останній банан на розкладці, і вона пообіцяла віддати йому фрукт тільки в обмін на номер телефону! Обоє були на той момент у стосунках. На сьогодні в чуваків — троє дітей.

  1. ДО РЕЧІ: НА БАТЬКІВСЬКИХ ЗБОРАХ ЧИ ГУРТКАХ


Коли я розказую на виступах про Тих Самих Французок, постійно цитую смішний постулат Каролін де Маґре про те, що завжди треба бути fuckable*. Навіть у натовпі батьків, які чекають дітей зі школи. Ба навіть особливо там — бо знаєте, скільки є прекрасних розлучених парижан, що ділять із колишньою другою половиною дітей із розрахунком «тиждень у мене, тиждень у тебе»? Діти — це неймовірно розлога і цілком невинна тема для розмов. Особливо якщо вони у вас із обранцем однокласники чи ходять на один гурток. Плюс діти ще й на дні народження одні одних запрошують, тож є нагода побувати в цікавого вам мена вдома. Ну, чи в його колишньої, якщо це вона організовує дитяче свято. Заодно й переконаєтеся, чи справді це колишня… Ну і так — якщо у вас самої немає дітей, то точно є племінники, діти подруг тощо.

  1. НА ФЕСТИВАЛЯХ ВИНА

Підходить для тих, хто в темі й кому сам по собі цікавий івент із дегустацією, де всі щасливі й п’я- ні. У Франції такого добра відбувається чимало — Страсбург, Шампань, Бургундія, той-таки Париж (але в нас трохи «на висілках»). Ґуґліть «festival des vignerons indépendants» і пакуйте валізку. За- одно відкриєте для себе нові місця і привезете додому пару ящичків щастя. Ну, і де ще можна легко зав’язати розмову з іншими клієнтами, як не на дегустації? Всі благодушні й комунікабельні. І навіть якщо ви не шарите у вині — користуйтеся «лижним прийомом». Хай він пояснить вам, чим мерло відрізняється від ширазу!

  1. НА ЙОГА-РЕТРИТІ

ОК, ОК. Вже почали звинувачувати мене в пропаганді алкоголізму?.. А от вам натомість пропаганда здорового способу життя. Йога на узбережжі в Ін- дії, на березі озера в Покхарі в Непалі чи взагалі на трекінгу в Гімалаях, якщо ви подорожуєте сама (так легше заводити нові знайомства, бо коли вас двоє чи більше, ви вже окрема, самодостатня соціальна група). Головне — щоб це була не віпасана, бо там триндіти заборонено, хе-хе.

  1. СЮДИ Ж: У СПОРТЗАЛІ

Якщо ви не фітоняшка, тим легше. Завжди можна спитати в правильного пацанчика, де він знайшов свою програму (ви теж таку хочете). І скільки це він так уже займається. І щó краще слухати в плеєрі під час тренування, і які купувати вітамінчики… А тоді ще перепитати, чи правильно ви качаєте прес і чи не притримає він вам штангу.