У велику політику Славко Вакарчук вперше прийшов у далекому 2007 році, коли тільки з’явилась мода брати співаків не лише на розігрів на мітинги, перед виступом політиків, але й у список, щоб підтягнути молодий електорат.

У 2006 році у список “Нашої України” взяли співачку Руслану Лижичко, яка згодом відмовилась від мандату. А в 2007-му, коли співачка підтримала Тимошенко, до списку НСНУ взяли Вакарчука.

Як згадує Роман Безсмертний, в останній момент перед з’їздом йому подзвонив Віктор Ющенко і попросив відкоригувати список. “Треба взяти у першу п’ятірку ще одну людину”, – згадує той дзвінок Безсмертний. П’ятірка вже була затверджена, 5-ю була Ольга Герасим’юк, і залишати її вона не хотіла. Після довгих переговорів вона таки стала шостою, Вакарчук – 15, а п’ятим – Микола Катеринчук.

Але вже через рік Вакарчук склав мандат. “У 2007 році я відчував себе білою вороною. Я змушений був грати за чужими правилами. Мені це не сподобалось. І я зрозумів: чого мені тут сидіти? Я за чужими правилами грати не хочу. А одною людиною я буду неефективним… І я пішов, показавши паралельно, що влада як така мене не цікавить, і привернув увагу взагалі до проблеми того, що ж роблять депутати. Яка їхня місія, їхня роль”, – пояснив своє рішення в інтерв’ю “Цензор.НЕТ” рік тому співак.

І одразу поставив своє завдання для Ради дев’ятого скликання: “Задача партії “Голос” – провести якомога більше нормальних патріотичних професійних порядних людей з близькими до моїх принципами. І разом – не одному, а разом – великою командою, гуртом робити ці зміни”.

Дуже коротку виборчу кампанію “Голос” витягнув фактично завдяки концертам “Океану Ельзи”.

Експертів Вакарчук у свій список зібрав, але в Раду зміг завести тільки 20. Виявилось, що експерти в Раді цікаві лише дуже вузькій групі електорату. І хоча політтехнологи пояснювали це соратникам Вакарчука, розширити цю базу вони не змогли.

Партія президента Зеленського “Слуга народу” чекала, що “Голос” її підтримуватиме як ще одна нова сила. Але Вакарчук від такої коаліції відмовився. Так само, як його партія відмовилась давати Давиду Арахамії рекомендації на міністрів. Втім, один із авторів програми “Голосу” Павло Кухта майже одразу пішов працювати в уряд Гончарука заступником міністра економіки.

А “Голос” зайняв місце конструктивної опозиції. Там, де їхні позиції збігались з владою, фракція Вакарчука голосувала. В основному це стосувалось законопроєктів, які були напрацьовані в попередні роки, але довго припадали пилом у Раді.

У тому ж, що стосувалось закону про зняття недоторканності, судової реформи чи Виборчого кодексу, соратники Вакарчука монобільшість жорстко критикували.

Але якщо депутати “Голосу” дуже швидко обжились у кулуарах, то Вакарчуку було важко.

Він рідко виходив на брифінги, а участь в погоджувальних радах делегував Сергію Рахманіну, якого сам покликав у список і якого попросив обрати головою фракції.

Натомість Вакарчук двічі з’їздив на концерти в Білорусь, за що наразився на критику.

Перший тривожний дзвіночок, що Вакарчуку набридла політика, прозвучав у березні, коли партію  замість нього очолила Кіра Рудик.

“Тоді нам це було подано як те, що Славко хоче більше займатись розбудовою партії. Після цього він став рідко з’являтись у парламенті, а його людей почали виживати з партії. Так, в маленьких партіях теж бувають ті ще інтриги. І, може, добре, що він навіть не буде прикривати те, що там відбуватиметься далі”, – розповідає співрозмовник “Букв” з “Голосу”.

Про те, що Вакарчук піде з партії, більшість депутатів дізнались лише вчора зранку на фракції. Керівники фракції та партії Рахманін та Рудик дізнались про це за кілька днів до того.

“Нас зібрали на фракцію, і там Славко сказав майже те саме, що й говорив на брифінгу”, – розповіла “Буквам” Соломія Бобровська.

Її колеги кажуть, що розмова була жорстка, і відповіді Вакарчука не були переконливі. “Найбільше питання було, чому він це не робить після виборів”, – каже один із депутатів.

Журналістам же співак сказав, що втомився дивитись, як партію через нього постійно критикують, і хоче далі займатись підготовкою молодих кадрів.

“Мене постійно запитували виборці: яка моя основна мета. Моя основна мета – привести в парламент нових професійних, порядних, патріотичних людей. Мене не цікавлять посади, політична кар’єра, влада. Я хочу змін у країні. Для цього, безумовно, потрібно змінювати парламент. І я вважаю, що великою мірою наше завдання виконано. Фракція “Голосу” хоч і не велика, але дуже впливова у парламенті”, – заявив він.

“Він правда вірить, що свою місію для партії він виконав, завів їх у Раду і тепер може спокійно піти”, – каже ще один співрозмовник.

Вчора найпоширенішою версією було, що Вакарчук склав мандат начебто через конфлікт між ним і частиною партії, що він не підтримав звернення за відставку Арсена Авакова.

“Якщо така розмова і була десь, то хіба що в персональних чатах. Вакарчука в цей час не було в парламенті, він був у Львові з мамою, яка погано почувалась, тому вочевидь нічого підписати й не міг”, – каже співрозмовник у партії.

Аналогічну думку висловив Сергій Рахманін в інтерв’ю “Цензору”.

“Щодо питання про те, яким чином фракція реагує на події в Кагарлику, чи виступає вона за відставку Авакова, – у нас було достатньо бурхливе обговорення. Я не маю права вдаватися в подробиці цього обговорення. Скажу, що висловлювалися різні думки. Переважною (не одностайною, наголошую) була така точка зору: зваживши всі за і проти, – наполягати на відставці Авакова. Я вважаю, що він повинен понести політичну відповідальність за те, що сталося. І за це рішення було проголосовано фракцією… Ніколи Вакарчук про особливі дружні стосунки з керівництвом МВС не говорив”, – сказав Рахманін.

У коментарі “Буквам” Рахманін сказав, що історія з Аваковим точно не вплинула на рішення Вакарчука. “Так, була жорстка розмова. Хтось був за, хтось був проти. Але щоб це стало причиною скласти мандат – це неправда. Тим більше, що ніхто і не вимагав від Вакарчука поставити підпис, якщо чесно”, – зазначив депутат.

Реакція у партії на складання мандату Вакарчуком була дуже різною – хтось казав, що це перша історія, коли лідер показує, що важливіша партія, а не він. Інші почувались кинутими напризволяще дітьми.

“Чесно кажучи, я не дуже розумію, що зараз казати людям на місцях, які до нас прийшли. З чим ми ідемо на вибори – теж не дуже ясно. На сході у нас нема осередків, на півдні якісь одиничні. В основному є на заході. При цьому в людей на місцях є запит на об’єднання з ЄС”, – розповів “Буквам” один із депутатів.

На сьогодні рейтинг “Голосу” ледве досягає трьох відсотків. Оскільки партія не чітко спозиціонувала себе від початку в Раді і була конструктивною опозицією, то частина електорату перетекла до близької за ідеологією “ЄС”, яку влада сама ж робить своїм головним опонентом.

Тепер за 3 місяці до виборів партія опиняється перед проблемою, а з ким вона, власне, буде асоціюватись.

Чутки про залучення Сенцова, які ходили кілька місяців, – не більше, ніж шум. У партії кажуть, що його не будуть кликати.

Кіра Рудик явно не налаштована віддавати позицію голови і працює над одягом, голосом та іншими лідерськими фішками.

Тим часом до місцевих виборів партія не дуже готова.

Зараз штабом займається Світлана Бондаренко, яка до цього була в київській організації “Самопомочі” із Сергієм Гусовським. Хоча в партії кажуть, що офіційно штаб все ж очолить Рудик.

“Не виключаю, що за цим усім вони пропустять строки подачі в тервиборчокоми”, – каже співрозмовник “Букв” у партії.

У регіональних осередках, де їх змогли створити на волонтерських засадах – мало сказати, що розчаровані.

“Якщо я вів кілька виборів переговори, щоб добитись підтримки на мера, і зараз люди просто поставили переговори на стоп. Мені скажуть, що я хороша людина, але про що це все? Ім’я Вакарчука давало дуже багато. Зараз же у мене просто лишились печатка і люди в теркомісіях”, – каже представник одного з місцевих осередків.

“Теоретично в мене є час, щоб розрулити історію на свою користь і без партії, а от що робити таким людям, як Рущишин, який хотів іти на вибори мера Львова? Або як кандидат від “Голосу” зараз змагатиметься з В’ятровичем у Франківську?” – запитує він.

Ба більше, навіть з висуванням Сергія Притули на вибори в Києві не все так однозначно. Остаточного підтвердження від нього для партії немає.

Крім того, в партії кажуть, що кілька місяців тому вони нібито посварились з Рудик. “Вони мають протилежні погляди на багато речей, але вони прекрасно спілкуються”, – відповів на це Рахманін.

“У цій партії дуже багато хороших людей, але в них немає продюсера. Кіра – хороший менеджер, але не політик. Железняк – хороший переговорщик, але не політик. Їм потрібен продюсер, який продасть виборцям цю компанію хороших людей, поки вони не перелаялись, хто з них геніальніший. Але по відчуттям партії – гайки”, – каже співрозмовник “Букв” в одному з місцевих осередків “Голосу”.