Опинившись в реаліях, коли кожен українець став свідком травматичних подій, важливо навчитися заново розпізнавали та проживати не лише власні, а й чужі емоції. Необхідність кваліфікованої допомоги зростає, а емпатія стає базовою потребою.

Волонтерський проєкт “Психологи на війні” допомагає постраждалим від російської агресії, насамперед на деокупованих територіях. Команда психотерапевтів вивчає вплив війни на емоційний стан, проводить тематичні лекції та надає безоплатну психологічну підтримку.

Про втрачені емоції, техніки самодопомоги, а також про силу, що закарбується на ментальному рівні – в інтерв’ю з Анною Рєчкаловою – психологинею та членкинею проєкту “Психологи на війні”.

Фото з особистого архіву Анни

Насамперед, що війна змінила в роботі психологів?  

Війна змінила обсяг звернення та запит цього звернення. У людей більше потреби говорити про сенс життя, про екзистенційні питання. Ці питання стали глибшими. Про те, для чого це все, чому я в цьому світі є, і що я в ньому можу зробити.

Розкажіть, будь ласка, які категорії людей найбільше звертаються за допомогою? Що турбує найчастіше?  

Найбільше звертаються звичайно жінки. Вони мають соціальний дозвіл на слабкість. Особливо якщо є і діти, тоді ще легше людині звернутися за допомогою.

Кожного турбує своє життя. Люди знаходяться в горюванні втрати. Хтось втратив цілісність дому або взагалі дім, хтось втратив близьких, хтось залишився сам, тому що всі поїхали. 

Є люди, котрі досі чекають свого сина або чоловіка з полону та не втрачають надії, але це постійні сльози. Ще турбує те, що війна триває і загроза залишається. 

Фото з особистого архіву Анни

Чи можете виділити спільні риси людей, що постраждали внаслідок війни?    

Це всі дуже різні люди, які жили своє “різне” життя. Але їх об’єднало відчуття втрати. І насамперед втрати саме цього “різного” життя.  

Які емоції зараз переважають серед людей? Ненависть? Страх? Або навпаки віра в краще?  

Серед людей на деокупованих територіях переважає відчуття болю і втрати. Відчуття вразливості. Звичайно є страх, лють та ненависть.

Відчуття віри в краще та віри в Бога, як захисний механізм. Бо без цього неможливо витримати всі ті емоції, котрі перераховані вище.

Фото: Instagram @psychologists.on.the.war

Чи є історії людей, які вразили вас найбільше як звичайну людину, а не фахівця?

Кожна історія вражає по своєму. Вони всі, чесно кажучи, жахливі. Але є одна, котра залишиться в моєму серці назавжди. Ми зустріли чоловіка 72 років на руїнах його будинку. Він мав дуже гарний вигляд. Цей чоловік високий, з поставою, вміє тримати удар. Він невтомно перебирав цеглу, яка вціліла і наводив порядок з того, що залишилося. Будинок був великий, разом з ним він втратив майстерню зі станками, свого любого серцю коня, собаку, трактор.

Він разом з жінкою виїхали за день до прильоту в їх будинок. Жінка була там один раз і сказала, що вона більше це не витримає. Тому він їздить туди сам. Чоловік розповідав нам все, що з ним коїться, які відчуття та яка лють на орків всередині нього. 

Але головне, що він казав: “я ж розумію, що я такий будинок більше не зроблю”… Коли я спитала, що він відчув, коли це побачив, то його відповідь була – “моє серце зупинилося”. І я йому вірю.

Фото: Instagram @psychologists.on.the.war

Що найскладніше в розмові з людьми, які пережили окупацію? Порадьте, будь ласка, як краще говорити, щоб не нашкодити?  

Найскладніше – це витримати їх почуття. І вони про це знають. Вони знають, що людям важко про це чути.

Тому головна порада – питайте тоді, коли ви знаєте, що зможете витримати. Лише в тому випадку, якщо ви впевнені, що не почнете намагатися перемикнути людину в радість, бо їй точно не до неї.

Фото з особистого архіву Анни

Чи доводилось надавати психологічну допомогу дітям? Як вони переживають війну, про що мріють?  

Так, звичайно доводилось. Вони переживають її по-різному, кожен біль по-різному особливий. Тому що в них різні батьки. Хтось вміє заспокоїти, а хтось ні, на жаль. Звичайно у них дуже багато тривоги, страху та гніву. 

Головна мрія, щоб “здох путін”. 

Фото з особистого архіву Анни

В чому полягає різниця між тим, як проживають війну діти та дорослі? 

Перш за все, доросла психіка вже сформована і вона здатна витримувати такі навантаження. На відміну від дитячої. Дитина дуже вразлива. Тому батьки повинні ретельно оберігати її від жорстокого контенту, від ризику потрапляння під обстріли та від емоційних розмов про війну.

Чим спокійніші батьки, тим краще для дитини. Щоб зберігати психіку дітей, нам потрібно працювати над своєю. Це ключове. 

Фото: Instagram @psychologists.on.the.war

Усі українці пережили травматичний досвід під час війни. Проте не всі вважають, що їх власний моральний стан потребує роботи з фахівцем. За яких симптомів вкрай важливо звернутися до спеціаліста?  

Коли людина пережила травматичний досвід, вона може знаходитись в певному стані і цей стан виглядає так:

– втрата нормального сну та кошмари;

– роздратованість;

– порушення харчової поведінки (людина не їсть або їсть забагато);

– апатія;

– відсутність сенсу в житті;

– відсутність бажання щось робити, або виходити з дому взагалі;

– проблеми з концентрацією уваги;

– з’являється саморуйнівна поведінка;

– швидка втома;

– великий рівень тривоги або взагалі панічна атака.

Кожен з цих симптомів є вагомим приводом звернутись за допомогою.

Фото з особистого архіву Анни

На вашу думку, від трагічних подій варто дещо абстрагуватись чи все-таки важливо їх проживати?  

Абстрагування – хороший захисний механізм нашої психіки. І якщо він є на фізіологічному рівні, то не варто ним нехтувати. Не кожна психіка здатна витримати те, що коїться. Важливо кожному продовжувати жити своє життя. Саме цим ми показуємо, що ми сильні і не зламаємося. 

Проте якщо ми будемо переживати біль кожної людини і кожної події, то ми просто не витримаємо. І тоді вважайте, що нас вбили на психічному рівні. Якщо ми з цієї війни вийдемо зі зруйнованою психікою, то вважайте, що ми не витримали цю війну і вони дісталися до кожного.

Тому думайте про своє психічне здоров’я. І не нехтуйте ним. 

Війна також приносить наслідки у вигляді психологічних ілюзій. Наприклад, більшість людей скаржаться на “ефект сирени”, коли у вухах чується звук сирени тоді, коли насправді його немає. Також, існує явище, коли люди подумки уявляють, що вони, або їх дім стають об’єктом атак. Чи існують техніки, які допомагають?   

Так, це нав’язливі думки від високого рівня тривоги. Краще за все звернутись по допомогу. Але якщо казати про техніки, то вони існують.

Нав’язлива думка – це спосіб нашої психіки звернути увагу на ситуацію, в якій було щось важливе, що прожили. Наша психіка таким чином намагається прожити і завершити ситуацію, тому ні в якому разі не потрібно боротися і пригнічувати нав’язливі думки.

Можна скористатися технікою механічного писання. Написати листа нав’язливій думці, а потім навпаки. Має вийти такий діалог, під час якого можна дізнатися, для чого людині нав’язливі думки.

Можна скористатися парадоксальними методиками. Наприклад, виділити час, коли можна поринути в нав’язливі думки. Зробити собі графік на місяць, кожен день у певний час, припустимо 15 хвилин, людина думатиме про свої нав’язливі думки. Ця вправа знімає напругу і дозволить контролювати себе. Застосовуйте методи релаксації, йоги, медитації, або чогось, що знімає тривогу і розслабляє особисто вас.

Допомагайте організму виробляти серотонін – гормон задоволення, брак якого пов’язують із виникненням нав’язливих думок. Більше прогулянок, світла взимку, правильного харчування, хобі тощо.

Фото з особистого архіву Анни

Чи є емоції, які українці більше не зможуть прожити так, як це було до 24 лютого?

Перш за все, на думку спадає емоція “радість”. Звичайно, ми не можемо так радіти, як це було до 24 лютого. У значної кількості людей є навіть заборона на радість. Це сумно, але зараз такі реалії.

Заборона – це не дуже добре. Все ж таки, радість повинна бути. Вона може існувати разом з гнівом, зі страхом, та з будь-якою іншою емоцією. Це важливо доносити до людей. І велика подяка військовим, котрі навіть там, на передовій, записують відео і змушують нас усміхнутись.

І я сподіваюсь, що ні, це не на завжди. Радість повернеться до всіх нас, але кожному потрібен свій час.

Як особисто ви підтримуєте свій психологічний стан, пропускаючи крізь себе низку історій війни?  

Якраз не пропускаю крізь себе. Психолог – це професія, яка взагалі працює з важкими станами людини в будь-який час. Тому нас вчать абстрагуватись від прийняття ситуації близько до серця. А ще ми маємо групи підтримки, супервізії, та знаємо техніки самодопомоги. 

Якими будуть українці після перемоги?

Сильними. Вільними. Більш дорослими на ментальному рівні. Якийсь час щасливими.

А потім нас чекають нові випробовування. Потрібно буде впоратись з тим, що буде зруйновано. Будинки, міста, життя. Все відновити. А на це потрібні знову нові сили. Тому точно сильними.

Фото: Instagram @psychologists.on.the.war

Проєкт “Психологи на війні”: https://instagram.com/psychologists.on.the.war?igshid=YmMyMTA2M2Y= 

Посилання на сторінку Анни: https://instagram.com/anna__virgo?igshid=YmMyMTA2M2Y=