«Є ціль, до якої ми ще не дійшли, але лишати це на півдорозі не можна» – інтерв’ю про життя волонтерського хабу, що продовжує місію загиблого Героя України | Межа. Новини України. «Є ціль, до якої ми ще не дійшли, але лишати це на півдорозі не можна» – інтерв'ю про життя волонтерського хабу, що продовжує місію загиблого Героя України

В умовах життя в тимчасовій воєнній реальності, кожен українець потребує власний центр волонтерства, взаємодопомоги та єднання. Таким місцем сьогодні став черкаський “Ambros Hub”, названий на честь загиблого українського захисника Сергія Амброса.

Фото: особистий архів друзів Сергія

Про збереження цінностей крізь роки, безсмертний дух справедливості, історії про життя на межі, а також про допомогу на вагу золота – в інтерв’ю #Букв з волонтеркою “Ambros Hub” та керівницею соціального проєкту “AmbrosCrossFight” Марією Горбатенко.

Насамперед, розкажіть, будь ласка, що об’єднало Вас до роботи над хабом?

Радіємо, що саме цей простір є центром тяжіння для черкащан у складні часи. І ось чому: Сергій Амброс, іменем якого названо хаб, черкаський ветеран «Азову», Народний Герой України. Він мріяв зробити спорт та активне дозвілля доступним для молоді, активно розвивав українську культуру.

Вступаючи до лав першої десятки черкаських добровольців «Азову» Сергій говорив: «Є ціль, до якої ми ще, на жаль, не дійшли, але лишати це на півдорозі не можна”

Сьогодні, як ніколи, ми творимо нову історію, і, як ніколи, маємо всі шанси досягти саме цієї мети, вибороти справжню Незалежність та пробудити в українцях національну свідомість. І саме це бажання об’єднує. Дякуємо кожному, хто пліч-о-пліч з нами робить вклад у перемогу.

Фото: особистий архів друзів Сергія

Поділитесь історією як народилась ідея створення центру?

Ідея створення такої платформи належала Сергію Амбросу. Він мріяв створити місце для виховання та корисного дозвілля молоді, але ці мрії перервала війна. 18 лютого 2019 року Національний корпус, в активі якого чимало друзів та бойових побратимів Сергія, втілив його мрію у життя. З ініціативи міського голови Анатолія Бондаренка була надана фінансова підтримка для реалізації проєкту.

Сергій Амброс був непересічною людиною з дуже сильною енергією і життєвою позицією. У Черкасах він був активним учасником ультрас-руху, одним із засновників ініціативної групи «Здравіє», спрямованої на просвітницьку діяльність серед молоді. Завжди був у центрі суспільного життя міста та країни. Через два роки після смерті Сергія, поверхом нижче, було відкрито спортивну залу АмбросКроссФайт, а в 2019 році було відкрито Амброс Хаб.

Фото: особистий архів друзів Сергія

Це місце – творчий простір для молоді, платформа для лекторіїв та освітніх програм, коворкінг та місце зустрічі з друзями. Словом, тут можна реалізувати будь-які ініціативи або стати учасником цікавих заходів.

Чи є цінності, що проповідує Ваша організація, і які відображають цінності самого Сергія?

Сергій Амброс був дуже розумною та начитаною людиною. Із золотою медаллю закінчив гімназію, цікавився спортивним та патріотичним життям рідного міста. Добрий, щирий, намагався нікого не образити, завжди стояв за справедливість. Надзвичайно чесний, ніколи не приховував емоцій та почуттів. Він був багатогранною особистістю: любив читати, цікавився різними видами спорту.

Цю людину знали і поважали в політичному колі на місцевому рівні. У фанатському футбольному русі був одним із основних учасників, завжди був попереду як на тренуваннях, так і на виїздах. Підтримував усі організації міста, які виступали проти вживання алкоголю, пропагував здоровий спосіб життя. Одразу після початку війни в числі перших одинадцяти черкащан в “Азові” став до лав підрозділу. Був мужнім та відважним воїном полку, бойове братство якого донині асоціює Сергія із соколом. Амброс любив цих птахів і завжди хотів відчути ту свободу, в якій вони живуть. Напевно з цієї причини і любив подорожі та усе, що з цим пов’язано.

Побратими пам’ятають Амброса як нестандартного, далекоглядного, зважливого, активного хлопця. Називають своїм справедливим та мудрим учителем, який завжди мав власну думку та умів дати потрібну пораду, що б не сталося він був готовий вислухати і допомогти. Рішення Амброса були завжди справедливими, за що побратими його поважали та шанували.

Усі ці якості ми відстоюємо в діяльності нашого простору.

Фото: особистий архів друзів Сергія

Фото: особистий архів друзів Сергія

Фото: особистий архів друзів Сергія

Фото: особистий архів друзів Сергія

Розповісте, будь ласка, трішки детальніше про функціонування Хабу?

На базі Амброс Хабу було створено Благодійний фонд “Цивільний штаб допомоги” у липні 2022 року. Це офіційна організація. Станом на сьогодні, ми налічуємо близько 50 волонтерів. Частина волонтерів працює на Хабі, а інша частина займається перевезеннями, ремонтом автомобілів, підтримкою поранених бійців та їх подальшою реабілітацією.

Маємо окремий проєкт “Велике Серце”, яке очолює Ірина Шведенко. З перших днів повномасштабного вторгнення наш штаб здійснював допомогу пораненим бійцям в лікарнях Черкас та області. Проєкт націлений на допомогу в лікуванні та реабілітації поранених, а також їх підтримку після завершення всіх етапів лікування. Наші воїни потребують підтримки на всіх фронтах і поранені не є винятком. Це складна та вкрай необхідна робота, яку ми маємо виконувати.

Фото: особистий архів штабу

Фото: особистий архів штабу

Яку роботу було пророблено за час діяльності фонду? Чи приймаєте Ви підтримку людей?

Волонтерський центр працює без вихідних. Ми допомагаємо цивільним, військовим, родинам військовополонених. Їздимо з початку війни на всі гарячі напрямки. Останні поїздки були в Краматорськ, Бахмут, Костянтинівку. До цього їздили на звільнені території Київської, Харківської,Херсонської, Миколаївської області.

Ми привозимо гуманітарну допомогу цивільному населенню, а також закриваємо потреби військових-черкащан. Тісно співпрацюємо з полком АЗОВ, ССО, 3 ОШБр. За час діяльності ми передали на фронт близько 50 авто, 1 броньовик, 10 дронів, 1 екскаватор, 5 мотоциклів, тепловізори та ПНБ, величезну кількість буржуйок, обігрівачів, оргтехніки. Закриваємо потреби по медицині, продуктах, паливу. Підрахували, що приблизно за 7 місяців діяльності саме благодійного фонду ми подолали 10 тис км.

Кожен може підтримати діяльність фонду матеріально за офіційними реквізитами, оскільки ми зареєстрована організація в державному реєстрі підприємств. Також дуже часто, особливо родичі тих хлопців, які воюють, приносять безпосередню допомогу на Хаб. Це не тільки про речі, але й навіть про якісь смаколики, що є не менш важливим. Ми дуже часто передаємо посилки особисто нашим хлопцям на фронті, тож будь-яка підтримка є значною якщо кожен зробить маленький внесок.

Фото: особистий архів штабу

Фото: особистий архів штабу

Фото: особистий архів штабу

Ви зазначили міста, які є центром постійних атак. Скажіть, чи були загрози безпосередньо життю команди?

Так, фонд має виїзди на передову на регулярній основі. Тож, випадки загрози життю були неодноразово. Останнього разу, це було днями, коли хлопці повернулись з Бахмуту, де були на передових позиціях, а точніше на нулі. В десятках метрів від них були потужні удари. Проте такі нюанси у вигляді прильотів та сильних обстрілів бувають фактично кожного виїзду.

Також, не так давно була поїздка до Херсону, де ми роздавали гуманітарку цивільному населенню. Саме тоді був сильний прильот, який розлетівся мережею. Наша машина знаходилась в двух кварталах від центру подій. Проте це реалії життя і хлопці чітко усвідомлюють можливі наслідки перед кожним виїздом.

Фото: особистий архів штабу

Воєнні реалії породжують нові життєві історії, які так чи інакше впливають на моральний стан. Чи є історія за час Вашої діяльності, що стала найскладнішою психологічно?

Це все історії, пов’язані з втратами наших рідних, знайомих, хлопців, яких ми знаємо вже дуже багато років. Згадалась історія про хлопця, який воював з перших днів війни ще 2014 року. З початком повномасштабного вторгнення він був військовослужбовцем полку “Азов” і відповідно вів тяжкі бої за Маріуполь. В результаті він отримав дуже серйозні поранення і медики думали, що хлопець загинув. Через декілька годин його тіло вже хотіли перевозити до моргу, але виявилося, що він живий. Його перевели в реанімацію і тоді, на жаль, лікарня потрапила під обстріл. Частину поранених бійців, лікарів і загалом усіх людей, що там перебували, вдалося евакуювати. З тих пір ми не маємо відомостей про цього бійця, але маємо великі надії, що він також був евакуйований росіянами до Донецької лікарні і віримо, що в рамках обміну його буде повернено додому. Це справжня історія про друге життя та боротьбу за нього.

Поділіться, як тримаються наші захисники? Чого потребують найбільше?

Тримаються на висоті! Потреби достатньо великі: від шкарпеток до автомобілів. Також, планшети, коптери, прилади нічного бачення, спальники, каремати. Зараз немає нічого зайвого, все цінне.

Попри це, наші воїни говорять, що будуть стояти до останнього. Не втрачають віри в нашу перемогу, вони дуже просять не бути байдужими та не забувати про те, що будь-яка допомога на вагу золота.

Фото: особистий архів штабу

Фото: особистий архів штабу

В межах хабу та спорт центру Ви також займаєтесь патріотичним вихованням юного покоління. Як Ви їх мотивуєте?

Найбільш приємно усвідомлювати те, що зараз нове покоління мислить абсолютно не тими поняттями, як мислять наші батьки або навіть ми. У нас є один хлопчина, який регулярно щомісяця надсилає зі своєї картки по 5 гривень. І знаєте, там є фото, з якого видно, що йому років 9-10. І це настільки приємно бачити і усвідомлювати, що діти, які фактично не мають джерел доходу, вмотивовані допомагати хоч чимось, бо розуміють, що це про наше майбутнє.

Можу ще навести приклад зі свого досвіду. Мій чоловік зараз також воює на фронті, і два тижні тому нашому сину виповнилось 6 років. Єдине, що він загадав – перемогу. І це показує наскільки у дітей змінюється мислення. Шестирічна дитина не бажає іграшок, а мріє, щоб все скоріше закінчилось, до того ж на нашу користь.

Фото: особистий архів штабу

Фото: особистий архів штабу

Щодо перемоги. Чи маєте плани щодо розвитку фонду на майбутнє?

Так, діяльність фонду продовжуватиметься після остаточної перемоги. Вже зараз розробляємо нові проєкти. Також, у нас є проєкт “Велике серце”, націлений на допомогу бійцям і який в постійному розвитку. Додатково в розробці проєкт евакуації та відновлення автівок з передової. На даний момент вже є дві, тож після відновлення почнемо висвітлювати в соціальних мережах. Проте поки що ми на етапі розробки та врахування всіх нюансів. Тож, це невеликий анонс.

Ви пропускаєте крізь себе багато історій війни, бачите її реалії на власні очі, подекуди опиняючись на межі життя. Зважаючи на це, чи є у вас настанова для українців в тилу?

Не зупинятися ні на мить, не забувати, що для країни, в якій йде війна, будь-яка допомога є цінною. Це може бути поширення інформації, звичайні репости в соціальних мережах, допомога у пакуванні посилок, найменші донати. Також, кожен може просто підійти на вулиці до військового і сказати “дякую” за те, що в деяких містах ми маємо відносно мирне небо. Віра в ЗСУ та будь-які дії, що наближають перемогу – наша спільна місія!