Під час війни в Україні російські військові безпрецедентно й незаконно беруть у полон тих, хто давав присягу країні й стоїть на її обороні. Тисячі захисників й дотепер перебувають у руках катів, утримуються в нелюдських умовах, де окупанти застосовують моральне та фізичне насилля.
Проте за останні місяці Україні вдається повертати наших людей з полону російських загарбників: 11 жовтня визволили 32 захисників, 13 жовтня додому повернулися 20 воїнів. 17 жовтня країна врешті дочекалась своїх 108 захисниць. Найбільший обмін військовополоненими під час повномасштабної російсько-української війни станом на сьогодні стався 21 вересня, тоді 215 захисників повернулись додому, серед них – частина військових та командири з “Азовсталі”.
#Букви продовжують розповідати історії тих, хто й досі перебуває у полоні окупантів. Ми поспілкувались з нареченою військовополоненого з “Азовсталі”, Черниці Івана з позивним “Грек” — Юлією.
Джерело: Особистий архів Юлії
Джерело: Особистий архів Юлії
“Грек” стояв на обороні Маріуполя 86 днів, від початку збройного російського вторгнення. Коли окупанти все інтенсивніше захоплювали околиці й віддалені райони, українські сили зміщувались у бік узбережжя, до “Азовсталі”. У сховищах заводу військові ЗСУ, представники прикордонних служб, нацгвардійці та тероборонці, у тому числі й “Грек”, протримались до травня. Пізніше українське військове керівництво дало “наказ про збереження життя та здоров’я військовослужбовців та припинення оборони міста” — захисники Азовсталі склали зброю та були взяті у полон.
— Розкажіть, будь ласка, як розпочалась повномасштабна війна для Вас та Івана?
— Незадовго до початку повномасштабної війни ми з Іваном повернулись у рідний Маріуполь. Саме 24-е лютого мали намір придбати дім. Але нас розбудила війна, всі плани й мрії умить було зруйновано. На момент повномасштабного вторгнення в Івана був закінчений контракт служби, проте він вже у перші дні російської агресії без вагань й сумлінь пішов до військкомату та записався у лави тероборони Маріуполя — до 109-ї бригади територіальної оборони. А мені вдалось виїхати з міста, я перебувала певний час у тимчасово окупованому населеному пункті поруч. Там не було активних бойових дій, але я добре чула авіацію, що летить на Маріуполь, кожен вибух та бомбардування.
Джерело: Особистий архів Юлії
Джерело: Особистий архів Юлії
— Чи були у Вас думки до початку повномасштабної війни про потенційне та передбачуване західними й українськими розвідками вторгнення?
— Ваня чомусь завжди про це наголошував, можливо, навіть якось готувався до цього. Що стосується мене, я, як і більшість маріупольців, не вірила у подібний сценарій. Ніхто навіть не допускав думки про широкомасштабний, по всій Україні, російський наступ. Цивільні сподівались, що все закінчиться як у 2014 році — російські військові будуть знищені нашим “Азовом”.
— Як тривала оборона Маріуполя за прямою участю Вашого нареченого?
— Під час оборони міста нам майже не вдавалось спілкуватись — надзвичайно запеклі бої та постійні перебої зі зв’язком в окупованих місцях. Територіальна оборона міста постійно брала участь у вуличних перестрілках. Багато українських захисників перебувало й на комбінаті ім. Ілліча. 20 квітня Івана з частиною наших прикордонників і бійців Національної гвардії було оточено в районі порту. Згодом групу з понад 500 військових вдалося проривом визволити з оточення та перемістити на “Азовсталь”.
Джерело: Особистий архів Юлії
Джерело: Особистий архів Юлії
— Чи виходив Іван з Вами на зв’язок під час перебування на “Азовсталі”, чи відомо Вам щось про те, що відбувалось у сховищах заводу?
— Вперше за дуже довгий час Ваня вийшов на зв’язок у день, коли мені вдалось евакуюватись на підконтрольну Україну. Він просто надіслав своє фото, з якого я зрозуміла, що він на “Азовсталі” — “Живий”. Іван багато не розповідав й постійно заспокоював. Але ж всім нам відомо, що у сховищах заводу була критична нестача води й їжі. Деякі захисники і захисниці помирали просто від дефіциту медикаментів та не отриманої належної допомоги від лікарів. Наскільки мені відомо, у Вані було поранення в руку вже при обороні “Азовсталі”.
— Чи можу я дізнатись у Вас для читачів #Букв, чи відомо Вам щось про Хасана — фельдшера полку “Азов”, що разом з Іваном знаходився у сховищах “Азовсталі”?
— Так, вони дійсно разом перебували на заводі. Колись мені надійшло повідомлення від мого Івана, де він написав, що живий та тримається. На фото поруч з ним був Хасан. Більше інформації про нього та його місце знаходження у мене немає.
— Як та коли Ви дізнались про те, що Іван у російському полоні?
— 23 травня Ваня зателефонував мені з Оленівки, дзвінок тривав секунд 30. Коротко й сухо повідомив, що він у полоні. Встиг сказати, що живий, але дуже схуд. Лише під час перебування у сховищах “Азовсталі” він втратив 20 кг. Ваня просив, щоб ми про них не забували… Нині мені його ані стан, ні місцеперебування невідомі.
— Розкажіть, що відчули Ви, коли стало відомо про теракт в Оленівці, який влаштували російські військові 29 липня?
— Це було страшно. Я шукала постійно списки та інформацію, які б підтверджували імена військових, що там знаходились. Але українська сторона й досі не знає точної кількості загиблих та їхніх імен, тіла багатьох вбитих й досі не повернули рідним. Про це нам можуть розказати звільнені з Оленівської колонії свідки. За моїм джерелом інформації, на момент теракту Івана у колонії не було.
Джерело: Особистий архів Юлії
— Ви зазначили раніше про спалахи епідемії в СІЗО Оленівки, в якому утримуються наші військові. Що відомо Вам?
— Так, зараз дійсно стало є інформація про спалахи й прогресивні епідемії в місцях утримання наших полонених. Це туберкульоз, різні види гепатиту, адже годують захисників з однієї посуди, в камерах дуже волого, санітарні норми абсолютно відсутні. Попереду ще зима, а, значить, й розвиток нових вірусів. Саме тому зараз питання звільнення наших полонених дуже загострилось, адже в таких умовах, особливо поранені бійці, навряд чи зможуть довго протриматись… Від тих, хто перебував у російському полоні, у мене є інформація про те, що нині більшість цих колоній “на карантині”.
— Чи є Іван в списках українських військовополонених?
— На жаль, ні. За документами він вважається безвісти зниклим. Чому так — я не розумію, хочеться вірити словам командування, яке говорить, що це ніяк не впливає на потенційну процедуру обміну, тобто що у списках на обмін подаються й імена тих, хто вважається безвісти зниклим, і тих, чию загибель не було зафіксовано. У нас є свідки, які підтверджують перебування Івана у російському полоні, є фотодокази з російських телеграм-каналів, які також про це сповіщають. Червоний Хрест, коли виходили наші захисники з “Азовсталі”, мав у кожного з них взяти загальну інформацію про осіб і їхній стан, пізніше передати ці дані родичам. Організація ця була не на всіх виходах з заводу, опитано були не всіх, відтак й підтвердження немає — чи була людина жива й здорова, чи складала вона зброю й чи дійсно перебуває у полоні. Наша територіальна оборона з Маріуполя є бодай однією з найнезахищеніших бригад — там немає ані піару, ані патронатної служби, немає розголосу про цих захисників. Саме тому дуже багато тих, хто перебуває у полоні зі 109 бригади, вважаються в Україні безвісти зниклими.
Джерело: російські телеграми канали
— Чи можемо ми якось посприяти визволенню Івана?
— Ми маємо памʼятати та нагадувати світу, що багато наших військових знаходиться й досі у полоні. Наша боротьба за них має тривати. Маємо боротися за них, так як і вони боролись на нас. Українські полонені захисники не повинні зникати з медійного простору.
