Тема законодавчого врегулювання процесу медіації в Україні не нова, і досить давно і активно обговорюється в професійному середовищі. Проте поданий за ініціативою прем’єр-міністра законопроект викликає досить багато запитань.

Почнемо з визначення. Медіацією є спосіб врегулювання спору за участі посередника (медіатора), який полягає в налагодженні комунікації між конфліктуючими сторонами та залагодженні спору за їх взаємною згодою. На відміну від суду, медіатор не наділений правом приймати рішення – це прерогатива сторін спору.

Поданий на розгляд ВР законопроект визначає такі правові засади проведення медіації:

  • медіація може застосовуватися у будь-яких конфліктах (спорах), які виникають у цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних правовідносинах, а також кримінальних провадженнях під час укладання угод про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим та в інших сферах суспільних відносин;
  • звертатись до медіатора можна буде як до передачі спору на розгляд суду, так і під час судового розгляду і в процесі виконання рішення суду;
  • медіація проводиться за взаємною згодою сторін, з урахуванням принципів добровільності, конфіденційності, незалежності, неупередженості медіатора, самовизначення та рівності прав сторін медіації;
  • медіатором може стати будь-яка фізична особа, яка має вищу освіту та пройшла базову підготовку у сфері медіації в Україні або за її межами;
  • підготовка у сфері медіації становитиме не менше як 90 годин навчання медіатора, у тому числі 45 годин практичного навчання, та включатиме теоретичні знання та практичні навички щодо принципів, порядку та методик проведення медіації, правового регулювання медіації, етики медіатора, ведення переговорів та врегулювання конфліктів (спорів);
  • підготовку у сфері медіації здійснюватимуть заклади освіти, а також організації, що забезпечують проведення медіації, об’єднання медіаторів, суб’єкти господарювання будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, що мають право надавати послуги у сфері медіації або організовувати їх надання відповідно до законодавства;
  • започатковуються реєстри медіаторів, ведення яких покладається на об’єднання медіаторів, організації, що забезпечують проведення медіації, а також органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які залучають медіаторів або послугами яких користуються.

Окрім формального закріплення такого поняття і явища як медіація, пропонований Кабміном законопроект не привносить в українське законодавство чогось кардинально нового. Переговорний процес як спосіб врегулювання спору, широко застосовувався і раніше, це одна з базових юридичних практик. Вже кілька років в українському законодавстві існує і таке явище, як врегулювання спору за участю судді, де за згодою учасників процесу суд виступає фактично у ролі медіатора, відходячи від імперативного методу вирішення спору до переговорного, в якому суддя намагається привести учасників справи до укладення угоди щодо предмета спору.

Різниця між існуючим становищем і пропозицією Кабміну, окрім формалізації явища, полягає лише в фаховості особи медіатора. І адвокат, і суддя є фахівцями у галузі права, набули свого статусу за результатами відповідного кваліфікаційного оцінювання, мали чималий практичний і теоретичний досвід на момент проходження згаданого оцінювання та пройшли спеціальну підготовку і стажування, тривалість яких складає від 3 місяців до року у суддів та шість місяців у адвокатів.

Натомість Кабінет міністрів пропонує передати процедуру вирішення спору, а будь-який спір має в основі порушене, оспорюване або не визнане право щонайменше одного з його учасників, – в розпорядження осіб, від яких вимагається лише  наявність вищої освіти (без зазначення спеціалізації) та проходження 90-годинного навчання. При цьому жодних стандартів такого навчання законопроект не передбачає, більше того передає право підготовки медіаторів фактично будь-кому бажаючому (в законі прямо вказується, що підготовку у сфері медіації здійснюють заклади освіти, до яких, згідно чинного законодавства, відносяться будь-які заклади, основним видом діяльності яких є освітня. Наприклад – школи). За таких умов, якість, фаховість та професійність роботи медіаторів залишаються питанням риторичним. Такий стан справ неминуче призведе не до пришвидшення та спрощення процесу вирішення спорів, а до зростання кількості самих спорів, як і зростання тяжкості наслідків такого “вирішення”.

Окремої перестороги заслуговує пропозиція внести зміни до статті 7 Закону України «Про судовий збір», якими передбачається, що у разі успішного проведення медіації щодо спору, який є предметом розгляду суду, відповідній стороні провадження буде повернуто 60 % сплаченого судового збору. Логіка такого нововведення залишається незрозумілою з кількох причин.

По-перше, врегулювання спору, який розглядається судом, шляхом укладення мирової угоди є цілком звичним явищем і за весь час його існування жодних пільг щодо судового збору не існувало, оскільки судовий збір сплачується за подання заяв, скарг до суду, а не за вирішення судом спору.

По-друге, це можна розцінити як спробу самоусунення від здійснення правосуддя з боку держави, шляхом матеріального стимулювання позивача до врегулювання спору в позасудовому порядку, що знову ж таки йде врозріз з логікою справляння судового збору, оскільки сторони і раніше не були позбавлені права та можливості врегулювати свої претензії, не звертаючись до суду. Якщо ж така пропозиція має на меті розвантаження судів, то її ефективність є вкрай спірною, оскільки з моменту реєстрації заяви чи скарги в суді, більша частина “адміністративної” роботи однаково буде зроблена судом, незалежно від подальшої долі самої справи.

Підсумовуючи, можна сказати, що пропонований законопроект несе в собі більше ризиків та запитань, ніж вирішує проблем. Не привносячи в законодавство нічого, крім простої формалізації існуючого становища (яке і без того має достатнє законодавче оформлення), він відкриває широке поле як для зловживань самою процедурою медіації, так і для її дискредитації, через відсутність належних стандартів, вимог та гарантій і для самої процедури, і для майбутніх медіаторів. Залишається сподіватись, що до моменту голосування, до законопроекту будуть внесені необхідні правки з урахуванням вже напрацьованого в цій сфері професійною спільнотою.